Бійця 51 бригади нагородили медаллю «Захиснику Вітчизни»

Указом Президента України Олександр Мицюк, учасник бойових дій в зоні проведення АТО, ратнівчанин, електромонтер Ратнівської філії ПАТ «Волиньобленерго», нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Нагороди він удостоєний за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час проведення антитерористичної операції. Про це пише Валентина Борзовець на сайті Ратнівщина.

Вручили медаль та квіти Олександру Геннадійовичу, привітали його з нагородою минулої середи Василь Шинкарук, військовий комісар Ратнівського військкомату, Михайло Макарук та Віра Чернуха, голова та керуюча справами районної ради, Андрій Харлампович, радник голови облдержадміністрації, Володимир Кулик та Надія Романюк, селищний голова та його заступник, а також Віталій Михальчук, директор філії ПАТ «Волиньобленерго». Вони щиро дякували йому за патріотизм і вірність Україні, що, не шкодуючи ні життя, ні здоров’я, стояв на захисті своєї держави, і побажали йому міцного здоров’я, щастя, благополуччя й миру.

Всього найкращого бажали Олександру і колеги, які зібралися в актовому залі філії, аби привітати його.

Олександр Мицюк був мобілізований до лав Збройних сил України в числі перших, кого покликали на захист своєї країни і свого народу, – 12 квітня 2014 року. Він покинув все і пішов виконувати свій військовий обов’язок. А вдома залишився маленький синочок, якого не встиг навіть і охрестити – порадів його народженню, бо підготувались до хрестин на неділю, а в неділю з самого ранечку Олександр вже був у військкоматі. Синочка охрестили без батька, назвали Ярославчиком. А кому, як не батькові, захищати його спокій і життя?!

Олександр Мицюк воював за цілісність та незалежність України в складі мужньої 51-ї механізованої бригади. Із зони бойових дій додому приходив у відпустку, щоб побачитись з рідними, побачити, як підріс синочок. Теплота, любов рідних, домашній рай не зупинили його, як це бувало з окремими іншими, він знову пішов в АТО, добре знаючи, що може не повернутися, в будь-яку хвилину загинути – бо ж там, в зоні АТО, смерть йшла по п’ятах, а то й випереджала. Але зрадити Батьківщину, своїх побратимів, які стояли один за одного на смерть, молодий чоловік не міг.

На щастя, і Богу дякувати, Олександр повернувся додому живим, та мав важке поранення. Коли повертався із бойового завдання, його збила з ніг ворожа куля. І вже солдати, його вірні друзі, витягли побратима з під-обстрілів. Нога була розтрощена. Далі госпіталь у Дніпропетровську, в Одесі впродовж майже трьох місяців. І тоді, коли вже став на ноги, солдат знову приїхав побачитись з рідними, а далі знову виконував свій військовий, синівський і батьківський обов’язок, правда, вже більше не довелося воювати – був на місці, у Володимир-Волинському гарнізоні. Його звільнили в запас через рік. Додому повернувся на початку квітня минулого року.

Але, поки повернувся, скільки-то сліз, скільки-то молитов було промовлено до Бога рідними і близькими його, аби Олександр був живим! І Бог почув ці молитви, молитви самого солдата, бо, як говорив він, з молитвою постійно вирушав у небезпечну дорогу – на поле бою – він автомобілем супроводжував колони, підвозив боєприпаси, забирав з поля бою виведену з ладу техніку

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---