USD 40.65 40.95
  • USD 40.65 40.95
  • EUR 40.70 41.00
  • PLN 9.95 10.15

Волинські ровесники незалежності України на захисті її державності

23 Серпня 2016 20:10
Вони народились у 1991-ому, уже в вільній Україні. Ровесники незалежності, які не відчули, що таке залізна завіса, яка робила Україну ізольованою від західних сусідів, не знають, як це – жити за єдиновизначеною партією позицією.

Вони вільні від нав’язаної зверху думки та соціальних стереотипів, вільні у своєму виборі, висловлюваннях і думках. Вони росли, мужніли і вірили, що своїми знаннями та працею творитимуть державу. Але й гадки не мали, що незалежність України їм ще доведеться відстоювати зі зброєю в руках.

Володимир Тананайко з Дубища Рожищенського району, збираючись у рай-військкомат у квітні 2014-ого, запевняв кохану Людмилу, що розлучаються лише на місяць. Чесно кажучи, і сам в це спочатку вірив, бо ж навіть медичного огляду перед полігоном вони не проходили. А далі, як у кіно, змінювалися пункти призначення і зростала небезпека.

Лише коли після Рівненського полігону потрапили в зону АТО і за кілька днів трапилась трагедія під Волновахою, неподалік якої вони дислокувались, зрозумів всю серйозність ситуації.

«Я потрапив у артилерійську роту 51-ої окремої механізованої бригади. Спочатку було важко – ні засобів захисту, ні справної техніки. Бойові машини доводилось лагодити самотужки, на бронежилет стягувались і родина, і добрі люди, продуктами забезпечували волонтери. Загалом все на них трималося. Приємно було усвідомлювати, що українці так дружно піднялися і згуртувалися для допомоги армії», - говорить Володимир Тананайко та додає, що хоч ставлення «східняків» деколи просто шокувало.

«І воду отруєну нам підсовували, і місцезнаходження «зливали» сепаратистам. Російська інформаційна війна зробила там свою чорну справу», - каже хлопець.

Бойові дороги Володимира Тананайка пройшли через Горлівку, Мар’їнку, Березне та інші населені пункти Донецької та Луганської областей. Та найбільше закарбувались в пам’яті чоловіка бої за Савур-Могилу, де були і перші поранені, і перші втрати.

«Виїжджали для відпрацювання цілей як зазвичай, на 2-3 дні. При собі – лише три сухпайки. Та боротьба за стратегічну висотку виявилась запеклою і довготривалою. Двічі відступали, мали «двохсотих», спраглі та голодні тиждень утримували позиції. І лише на третій раз, після доби інтенсивних обстрілів, дістались до вершини», - згадує Володимир Тананайко.

Зі слів вояка, у тому, що воюють з українською армією як професійні російські військові, так і найманці, в переважній більшості чеченці, неодноразово пересвідчувались, коли брали полонених чи знаходили після бою військові квитки солдатів.

Після півроку, проведених в зоні бойових дій, 25-річний Володимир Тананайко тільки утвердився в думці про те, що Україна має бути самостійною і за це варто боротися. Хоч чоловік через паперову тяганину ще й досі не має документально підтвердженого статусу учасника АТО, не нарікає на владу, бо переконаний: нині першочергове завдання – здобути перемогу над ворогом зовнішнім, і тільки опісля братися за наведення ладу у внутрішньому житті держави.

Олег Глинюк з Ясенівки з дитинства мріяв бути міліціонером. Після школи вступив на навчання в Національну академію внутрішніх справ на заочне відділення. Згодом зголосився на страхову військову службу, яку проходив у військах берегової оборони в Криму.

«Строкова служба стала для мене хорошим підґрунтям для професійного розвитку, - зізнається сьогодні сержант поліції Олег Глинюк. А далі була паралельно з навчанням у виші Школа міліції у Сокиричах Ківерцівського району, служба у Луцькому міському відділі міліції інспектором патрульної служби».

Коли на Сході країни розгорілось військове протистояння, у липні 2014-ого Олег Глинюк записався добровольцем у перший загін волинських правоохоронців, що відправлявся в зону АТО. Охорона блокпостів, патрулювання вулиць щойно звільнених населених пунктів, контролювання руху транспорту, допомога в евакуації мирних жителів із зони бойових дій – ті завдання, над якими правоохоронці працювали на сході. Зокрема, Олег Глинюк потрапив у звільнений Краматорськ. Зі слів співрозмовника, місто було ніби мертвим – поодинокі злякані місцеві жителі, зруйновані будинки і постійні вилазки сепаратистів, які робили все, аби повернути собі місто.

Олег Миколайович зізнається, що за час перебування в зоні АТО траплялись різні небезпечні ситуації, але як людина професійна не вдається у подробиці, не характеризує політичну ситуацію, лише зазначає, що той, хто любить свою землю, має її захищати. І це позиція справжнього чоловіка, яка гідна поваги.

На мирній території Олег Глинюк знову став на захист нашого спокою і працює у Рожищенському відділенні поліції.

Війна, на якій довелось побувати цим 25-річним хлопцям, чітко розставила їх життєві пріоритети, перевірила на міцність почуття (кохані, а нині уже дружини Людмила та Ольга чекали та молилися за своїх захисників, підтримували їх морально), а найголовніше - переконала, що їхні діти Артемко та Лілія мають зростати у мирній і вільній Україні. І якщо для цього потрібно буде знову повернутися в зону АТО, чоловіки до цього готові.

Тетяна БОЯРИН
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus