Вчені виявили гори над земним ядром, висота яких вп’ятеро перевищує Еверест

Сейсмічні спостереження показали, що на глибині тисячі кілометрів, на межі ядра та мантії, розташовані масивні і щільні «гори» заввишки до кількох десятків кілометрів. Геологи вважають їх залишками давніх океанічних плит.

Про це пише Всвіті.

Земне ядро розташоване на глибині близько 3000 кілометрів, в сотні разів нижче від найглибших свердловин, які люди здатні пробурити. Тому чи не єдиним способом досліджувати його залишається сейсмографія – реєстрація сейсмічних хвиль, які утворюють землетруси. Проходячи крізь товщу Землі, вони змінюють властивості залежно від щільності та інших властивостей породи.

Це дозволило з’ясувати, що ядро поділяється на тверде внутрішнє та рідке зовнішнє, а в самому центрі ще одне мініатюрне «ядро». Його оточує тонкий, лише в десятки кілометрів, прикордонний шар, що розділяє ядро та мантію. Там можуть накопичуватись древні океанічні плити земної кори, показало нове дослідження геологів з Університету штату Алабама. Їхня стаття опублікована в журналі Science Advances.

Команда професора Саманти Хансен (Samantha Hansen) використовувала мережу із 15 сейсмографів, розгорнуту в Антарктиді. Дані збирали протягом трьох років, оглядаючи південну сторону кордону ядра і мантії. Головна увага вчених була приділена області наднизької в’язкості (Ultra-Low Velocity Zone, ULVZ) – надзвичайно щільні ділянки кордону, що викликають різке уповільнення сейсмічних хвиль.

ULVZ можна уявити як щось на кшталт гірських масивів заввишки від кількох до десятків кілометрів. Геологи припустили, що вони можуть бути залишками стародавніх океанічних плит літосфери, які за багато мільйонів років опустилися майже до самого ядра.

«Ми буквально бачимо гори на земному ядрі, висота яких десь може вп’ятеро перевищувати Еверест», – сказав Едвард Гарнеро (Edward Garnero), один із авторів нової роботи.

Нагадаємо, земна кора складена з плит двох різних типів: континентальних та океанічних. Океанічні плити постійно «наростають» в області серединно-океанічних хребтів і занурюються вниз у зонах субдукції – наприклад, йдучи під масивнішу кору на околицях континентів. Зареєстровані вченими області ULVZ не відповідають сучасним субдукційним зонам. Це й дозволило припустити, що вони пішли глибоко в надра ще в дуже далекому минулому.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---