Як забути про старість і смерть? Секрет від першого ректора ВДУ. ФОТО

Йому 83 роки, але він ще з посмішкою говорить про старість і смерть. Анатолій Свідзинський знає, як позбутися нав`язливих думок про відхід у небуття. Своїм секретом він поділився у інтерв`ю «ВН», напередодні Міжнародного дня людей похилого віку.

Нагадаємо, що Міжнародний день людей похилого віку в Україні, як і загалом у світі, відзначається 1 жовтня.


Як вдається залишатися активним членом суспільства у свої 83?

Ви хочете запитати, чому я не збираюся вмирати або, принаймні, на пенсію? Але я що скажу: поки я живу, то я маю працювати, бо це - форма мого буття. Може, якщо я перестану працювати, то й справді помру. Поки ж ніколи помирати, бо є дуже багато роботи.

Вчора я був у ректора і дав йому текст, який ми знайшли в Інтернеті. У повідомленні йдеться про острів зі сміття, що утворився в океані біля Гавайських островів. І от думаю, нещодавно навіть хтось з моїх знайомих, доволі розумних, говорив, що 2012 рік - то є рік кінця світу. Я у них запитував, що вони під кінцем світу розуміють, що весь всесвіт сколапсує, чи що? Кажуть: «А от, принаймні, життя на Землі зникне». От, якщо друге визначення взяти, то ми маємо вже початок кінця світу.
Значить, щось із цим треба робити. Серйозно не хоче робити жоден уряд жодної країни нічого. Вони живуть сьогоднішнім, ну, на завтрашній день, і рахують лише, скільки за цей день вони отримують прибутку.

Екологічною тематикою, питаннями захисту природи, ви, насамперед, як звичайний українець, а потім як науковець, коли почали цікавитися? Коли вам це «заболіло»?

Мені здається, що я цікавився цим все життя. Наприклад, в 1956 році я приїхав на роботу до Харкова, і мені разом з сім`єю дали там квартиру в «хрущівці» на околоці міста. Там пустир такий був. Я примудрився там посадити 450 дерев і більше тисячі кущів. Це завжди було в голові: треба, щоб людина, яка десь живе, навколо себе робила щось гарне. А рослини такі потрібні, бо вони виділяють фітонциди, кисень, регулюють вологість.

Яким вам зараз видається Луцьк?

В Луцьку погана ситуація, тільки лучани цього не бачать. Я поясню на прикладі з власному досвіду: був якось у лікарні в селі Боголюби, що біля Луцька. Дружина прийшла мене забирати і каже: «Чому ти так швидко йдеш, куди ти поспішаєш?». А я кажу: «Нікуди. Це моя звичайна хода». Але я помітив, що добре, вільно йду. Потім ми з дружиною таки сіли у маршрутку і, коли вийшли з неї в місті, я вже не так швидко йшов додому.
Ми просто звикли тут жити і не відчуваємо забруднення, бо це постійно діючий чинник. А коли ви з нормального району, відносно екологічно чистого, сюди приїдете, то різниця - відчутна.
От, наприклад, вулиця Шопена: зараз це швидкісна автотраса, і кількість газу, що звідти пре, захоплює вже точно пів університетського стадіону.

А як виправити цю ситуацію, на вашу думку, і чи це можливо?

Дерево – джерело нашого порятунку. Більше їх садити і не робити дурниць, як-от на проспекті Волі. Були там чудові липи, але половини з них вже немає, а замість них - кулевидні клени, які навіть не ростуть. То який з них толк? Та й ті вже гинуть.



Якщо говорити про формування певної культури поведінки у молоді, то як вдавалося вам, коли були ректором тоді Волинського державного університету імені Лесі Українки, її формувати? Чи є якийсь секрет?

Вдавалося погано, а секрет є. Лише одна людина зробити цього не може. Я йду навіть зараз в університет - мені тут близько - і запам`ятовую мовні помилки студентів. От тиждень тому йду і слухаю. Ну, як вони говорять? Це жах! Я їм кажу: «Так не говориться українською мовою!» - «А як?» - спитали, і я їм відповів. Ми ще трохи поговорили і, зрештою, вони навіть подякували мені за пояснення.
Значить, падає на грунт нормальний, значить, треба, щоб усі це робили.

Як вдається швидко налагоджувати контакт з молоддю? Не бувало випадків, коли б на зауваження реагували негативно?

Не знаю. Може вони просто бачать, що людина в літах. А тут, на Волині, є повага до літніх людей, я це відчуваю.
Не було випадків, коли хтось би агресивно якось відповів. Були випадки, коли я бачив, що сказане мною «ковзає по поверхні розуму».

Якщо заговорили про мову, то як ви оцінюєте якість перекладів, особливо що стосується спеціалізованої літератури, зокрема, підручників, наукових праць з фізики, математики тощо?

Очевидно, що усі ці книги мають виходити друком в Україні українською мовою. Але існують старі підручники, видані російською. Але не слід забувати, що вони уже застарілі, бо ж наука розвивається.

(демонструє власні книги, що їх свого часу перевидав – уже не російською, а українською мовою)






Якщо говоритимемо про усвідомлення свого покликання чи, як кажуть, свого місця в житті, то щось змінилося за останні, скажімо, 20 років? І що саме?

В мене уже не змінювалося ставлення до української мови. Але скажу, що крім наукових праць, я пишу ще й новели. Їх у мене вже є більше сотні.

Колись я навіть дотримувався принципу – ані дня без рядка. Але зараз уже працюю менше.




Який спосіб життя для свого віку вважаєте активним?

Я розумію, що 83, а ближче вже й 84, – це занадто багато. Люди уже помирають в такому віці. Мені вже не до бігу, не до туризму, як колись, а треба працювати, щоб встигнути зробити те, що запланував.

Знаємо про те, що ви ще обіймаєте посаду завідувача однієї з кафедр в університеті імені Лесі Українки. Не втомилися?

Зараз мені багато допомагають колеги, навантаження у мене вже не ті, що змолоду.

Від молодих людей часто доводиться чути на адресу колег-пенсіонерів: «Вони вже своє відпрацювали, нехай поступляться місцем молодшим». Вам доводилося таке чути від своїх колег?

Ні, я не чув такого. Звичайно, я працюю полегшено. Я читаю тільки те, що ніхто не прочитає. Наприклад, «Основи наукових досліджень».







Як підтримує вас дружина? Якісь харчові продукти особливі вживаєте?

Вона мене завжди підтримує. А їсти ми намагаємося часто мед. В мене є знайомі, які постачають нам доброякісний мед. Взагалі, якщо бути активним, то це впливає на обмін речовин. Якщо людина активна, то в неї працює не лише ця «коробка» (показує на голову), а все тіло. Важливий також нервовий тонус. Важливо, на що людина налаштована: чи лягти і лежати на дивані, чи щось робити.
Те, що у мене є шмат роботи, не дозволяє мені лягти і сказати усім: «До побачення».

Чого вам хотілося б побажати читачам «ВН», серед яких, зокрема, є й пенсіонери?

Молоді – не боятися старості, й усім – не боятися смерті. Не треба про це думати. Такі роздуми витісняються працею. Але я знав про такі випадки, коли люди наперед знали про те, коли помруть.

Ви хотіли б про це знати точно, коли покинете цей світ?

Мені байдуже. Якщо у мене буде така інформація, то я її прийму. Але я про це не думаю, я можу про це говорити, але завжди з усмішкою (усміхається).







Розмовляла Вікторія Поліщук

Довідково:
Свідзинський Анатолій Вадимович - професор, доктор фізико-математичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України. Народився 1929 року в місті Могилів-Подільський Вінницької області.

Перший ректор Волинського державного університету імені Лесі Українки (1993 — 1995 роки), що наразі йменується Східноєвропейським національним університетом імені Лесі Українки.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---