«На фронті не сумніваються в перемозі», – військовий зв’язківець із Луцька

Зв’язківець легендарного Маріупольського батальйону, військовий із Луцька пройшов АТО у 2014 році й був демобілізований за віком тиждень тому.

Що для нього війна і як тримає зв’язок у тилу, щоб нищити ворога? Про це – в сюжеті «12 Каналу».

Начальник зв’язку Маріупольського батальйону Юрій Хомич війну бачив ще з 2014 року. Тож рішення знову йти воювати в 2022-му було непохитним. Військкомат Луцька тоді списав Юрія, але захисник із влучним позивним Фігаро був призваний через ТЦК міста Покровськ. Уже в березні Юрій Хомич, інженер-електронник у мирному житті, стояв на захисті Київського напрямку.

«Я був у Бучі, коли вже її відбили. Тоді дзвоню до свого товариша, кажу: я готовий. Питаю в малого: поїдеш зі мною? «Звісно, поїду!» Отак ми потрапили в цей легендарний батальйон», – пригадав Юрій.

Так обоє Хомичів – батько Юрій і син Володимир – стали єдиними західняками в батальйоні, який вийшов з оточеного Маріуполя. Щоб не допустити ворога до інших міст, виконували стратегічні завдання. Серед усього – мінували територію.

«На початку війни ніхто нічого не шукав. На початку війни тільки закладали».

Згодом сапер за покликанням став зв’язківцем. «Далі я знов хотів на сапера іти, але мій командир каже: «Ні, нам треба зв’язківці». Але я не зв’язківець. «Ти зможеш». Наше основне завдання – зв'язок. Але ми на себе повісили і «Мавіки», і FPV, і РЕБ, і РЕР. Що тільки на нас не висіло», – розповів Фігаро.

Зв’язок на передовій – зброя, яка наближає перемогу. Часто – це невидимий фронт роботи, за яким – злагодженість дій кожного.

«Є завдання і його треба виконати. Якщо ти не знаєш чогось, то ми підкажемо, допоможемо, але щоб я не чув, що цього не можна зробити». Це одне із золотих правил Юрія Хомича, яке він залишив для бійців підрозділу зв’язківців.

Ще кожного навчив тому, що знав найкраще. «Будь-який шофер може виставити антену правильно», – наголосив Юрій.

Антени військовий тепер лагодить на Волині, за 1200 кілометрів від фронту. Юрій Хомич демобілізувався тиждень тому. Нині йому 60 років.

Чоловік запевнив: якби не папірці та звіти, воював би далі. «В останній період папірці настільки дістали… І зміна керівництва на це ніяк не вплинула».Читати ще: «Я не боялася померти». Військова з Луцька, яка пережила полон, нині працює в ТЦК і мріє шити одяг для захисниць

За словами Фігаро, перше, що відрізняє тил від фронту, – небо. «Перше, що я помітив: там виходиш на відкрите повітря і відразу слухаєш, чи щось не летить. Це щось – або дрон, або щось тяжке. Висунув вуха, послухав і починаєш іти. І так швидко-швидко, десь під дерево, щоб не світитися. А тут я помітив, що спокійно ходжу, що виходиш спокійно і навіть можеш у небо подивитися», – розповів Юрій Хомич.

Але яким рідним не було би луцьке небо, серце військового – на фронті. «І за внуками скучив, і туди хочеться, бо таке враження, що хлопців кинув».

Руки майстра своєї справи далі допомагають наближати перемогу. «Маємо таку забавку. Як почне працювати, то поїду й завезу, розкажу, покажу. Я не можу розказати, що це за забавка, але буде цікаво. Її там ждуть», – сказав військовий.

Щоб знали, чого чекати в тилу, він не раз казав побратимам про нелегкий досвід повернення з бойових дій. «Найгірше, що через деякий час вони у відповідь зможуть почути: «Я вас туди не посилав». Ми вже це проходили. Це завжди як удар нижче поясу».

Щоб цього не було, Юрій Хомич просить усіх перш за все «бути людьми». Аби залишатися людьми, сповненими сил і віри в перемогу, потрібен час на реабілітацію. І це найперше стосується тих, хто чекає перепочинку на фронті.

«Хлопці дуже сильно стомилися. Змучені, але стоять. Дайте їм не 10 днів відпустки, а два-три місяці, вони повернуться й із новими силами будуть воювати. Навіть якщо керівництва не буде, хлопці залишаться воювати далі», – акцентував Юрій Хомич.

Читати ще: «Не питайте у військових про перемогу, вони роблять все задля неї, коли інші уникають повісток», – захисник з Волині

Попри втому, бажання відпочити й побачити рідне небо вдома, всі на передовій вірять лише в одне: «Перемога. Там не сумніваються. Я не знаю, чому тут сумніваються. Як приїхав, люди всі нарікають».

Не сумніваються в перемозі й ті, на думку військового, хто волонтерить і знає всьому ціну. «Багато хто не розуміє, що «Мавік» – це розхідник. Зараз він є, а за пів години його немає. Він може 10 вильотів зробити, а може навіть до позиції не долетіти. А він коштує понад 100 тисяч. Але це дешевше, ніж чиєсь життя», – звертає увагу Юрій.

За кожною допомогою з тилу – ще один крок уперед до здолання ворога. А за кожною нагородою в перемозі над ним – наше майбутнє. «Я завжди кажу хлопцям: це не ваша нагорода – це нагорода вашого онука. Щоб йому не було соромно за своїх батьків, дідів, щоб він пам’ятав те, що було».

Що було там, сповна пам’ятають лише воєнні архіви з сотень відео і світлин. Без затушовувань їх можна буде показати в день нашої перемоги. Саме тоді Юрій Хомич, як пообіцяв, відверто розкаже, яким цінним і легендарним був і є зв’язок, що допомагає нищити ворога.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---