Переїхала з Москви до Луцька і тут шиє подушки для воїнів ЗСУ

Для бійців на передову шиють навіть подушки. Волонтерки в Луцьку придумали, як створити такі, які служитимуть у польових умовах і навіть в окопі. Одна з них – Олена Лебедєва – поділилася ще й своєю історією, розповіла, як виривалася з Росії на початку війни.

Про те, що створити подушку для захисника допоміг спогад про діда-бійця Другої світової війни, йдеться в сюжеті «12 Каналу».

«Я згадала, що і в мого діда, і в діда моєї подруги, які пройшли Другу світову, було те, що називається «думочка», – сказала Олена Лебедєва.

Вона розповіла, як із колегою придумали шити для військових подушки. Волонтерить жінка з однодумцями в луцькій бібліотеці вже понад два роки. Сама вона – корінна лучанка. Працювала у військовому шпиталі, згодом переїхала в Росію до чоловіка-москвича. У перший день повномасштабного вторгнення без роздумів покинула все й поїхала звідти геть.

«Коли на твоїй Батьківщині – біда, тобі хочеться туди, де ти маєш бути. Я не уявляла собі, як можна там жити, я навіть зараз не уявляю», – зауважила Олена Лебедєва.

Додому жінка поверталася довгою дорогою – машиною через Литву та Польщу. Без цікавих історій на кордонах не обійшлося.

«Литва в мене питає: «Росія в Україну? А-а-а, Луцьк. Понятно». Польща: «Чого ви їдете на російських номерах? А-а-а, Луцьк». Там народилася. Усі розуміли, всі дуже гарно ставилися», – пригадала Олена Лебедєва.

Коли нарешті добралася до українського кордону, то вимагала, щоб запитали в неї рідний волинський пароль:

«Я кажу: «А чого ви в мене не питаєте пароль?» Вони такі: «Який пароль?» І я як заспіваю: «Волинь моя, краса моя». Це дуже мило, це так дуже по-людяному».

У рідному Луцьку Олена Лебедєва передусім пішла в першу-ліпшу бібліотеку. Знала, що книгозбірні стали осередками волонтерства, а їй дуже хотілося допомагати армії. В якийсь момент волонтерки почули з передової незвичне прохання.

«Пішли скарги від хлопців, що важко спати, немає на чому спати. Тому що всі подушки, які є, туристичні. Вони ж користуються такими. Вони переважно надувні, а це не для довгого спання, там дуже швидко втомлюєшся, – зазначила волонтерка Олена Лебедєва. – І я згадала, що і в мого діда, і в діда моєї подруги, які пройшли Другу світову, було те, що називається «думочка»… От в нього була «думочка». Це була його улюблена подушечка. І я подумала, що такі речі нам потрібні».Олена Лебедєва разом з колегою-волонтеркою Аллою Фень вирішили шити подушки з сучасної водонепроникної тканини. Вони легкі і практичні. Їх можна почистити навіть вологою серветкою.

«Відчувається, що воно протирається, але тут же сохне. Воно приємне на дотик, дуже приємне. Вага – приблизно 300 грамів… З якими відчуттями, з якою ніжністю, з якою любов'ю ми все це робимо», – наголосила Олена Лебедєва.

Волонтерки показали фотографії, які їм шлють із передової військові. Подушки воїни оцінили та просять ще і ще для своїх побратимів.

Читати ще: Волонтерки поважного віку: як лучанки плетуть сітки, в’яжуть шкарпетки і формують вітамінні набори для військових

Відпочиває на подушці від мами-волонтерки і син Алли Фень. Вона – бібліотекарка й лідерка у волонтерському центрі, що при бібліотеці на Київському майдані. Окрім подушок, тут готують енергетичні набори, окопні свічки, лікувальні мазі і навіть шиють білизну для поранених. Також роблять фіточаї. У посилки на передову додають янголів.

«Тут горішки, яблучка, фініки та родзинки. Янголи робляться з молитвою, щоб кожен воїн повернувся живим», – акцентувала Алла Фень.

Також у бібліотеці плетуть сітки. Леся Тюхта волонтерить із 2014-го. Плете сітки і знає про них усе.

«Ми питалися в них, чи є потреба в тих сітках. Вони сказали: «Якщо правильно зроблена сітка, то потреба є», – розповіла Леся Тюхта. – Увечері вдома біля телевізора дереш ті шматинки, а потім приходиш сюди і працюєш з ними».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---