Журналістикою займаються люди творчі і відважні, дана професія передбачає поінформованість, обізнаність та певну скандальність. Я з великою повагою ставлюсь до переважної більшості журналістів. Але в даній статті мушу виступити із різкою критикою, бо моя професійна правосвідомість не дозволяє мовчки спостерігати окремі випадки порушення прав людини і громадянина.
Так склалось, що найбільш споживаними для журналіста є теми, пов’язані із публічними скандалами. Велику зацікавленість громадськості викликають випадки гучних кримінальних справ та судових процесів. Така увага громадськості є природнім явищем. Одна річ коли люди обговорюють певну новину, інша річ, коли окреме повідомлення обговорюють із посиланням на засоби масової інформації. Інформація поширена в ЗМІ має необмежене коло споживачів, окрім цього, до публічно і масово поширеної інформації є особлива довіра, така інформація апріорі є правдивою.
Професія журналіста є соціально відповідальною, тобто журналіст відповідає за своє слово насамперед аудиторією, адже він реально впливає на зміни в суспільних настроях і на життя суспільства (Журналістська етика: Підручник/ К.: Вища шк., 2007. – С 23)
У відповідності до ст.ст. 21, 32, 62 Конституції України, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Захист від поширеної недостовірної інформації шляхом реалізації права на відповідь або спростування такої інформації за судовим рішенням на даний момент є справою звичною і доволі поширеною. Навряд чи кого-небудь можна здивувати такою категорією справ. Проте, судові справи про захист особистих прав, порушених внаслідок поширення правдивої і достовірної інформації є рідкісним явищем. Серед таких випадків слід виокремити відповідальність за поширення інформації про злочини, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених.
Логічним продовженням гарантій встановлених Конституцією України, є вимоги встановлені ст.ст. 296, 307 Цивільного кодексу України. У відповідності із законом, ім'я фізичної особи, яка затримана, підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, або особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, може бути використане (обнародуване) лише в разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо неї або винесення постанови у справі про адміністративне правопорушення та в інших випадках, передбачених законом. Ім'я потерпілого від правопорушення може бути обнародуване лише за його згодою.
Вже звичною справою стали репортажі з місця злочину чи зали суду. При цьому журналісти не соромлячись називають імена підозрюваних, затриманих, демонструють відзняте відео за участю останніх. Ще більше здивування викликають самостійні висновки журналістів щодо винності певної особи у вчиненні злочину та прогнози щодо кількості років ув’язнення. Особливим зухвальством є трансляції по телебаченню чи статті щодо судового засідання при проголошенні вироку судом першої інстанції.
Такі випадки трапляються з загальноукраїнськими засобами масової інформації, та й в нашому місті можна нарахувати їх безліч. Думаю не варто зупинятись на конкретних випадках, це загальновідомо. Хибна практика з цього питання поширилась і на діяльність органів держаної влади, в т.ч. правоохоронні органи. Моє професійне обурення викликають прес-релізи, повідомлення, брифінги податкових органів, органів МВС чи прокуратури, в яких вказується інформація щодо злочинів чи підозрюваних осіб.

У відповідності до п.п. 3, 4, 13 Кодексу українського журналіста, Журналіст має з повагою ставитися до приватного життя людини. Висвітлення судових процесів має бути неупередженим щодо звинувачених. Журналіст не може називати людину злочинцем до відповідного рішення суду. Журналіст не повинен використовувати незаконні методи отримання інформації.
Показовим є положення п. 3.6. Редакційного статуту ТОВ „Новий канал”, у якому зазначено: Журналіст не має права давати оцінку щодо винуватості осіб у скоєнні злочину, вказувати на особу, яка ніби скоїла злочин до рішення суду, збирати та поширювати матеріали, які розкривають тактику і методику розслідування. Журналіст пам’ятає, що телерадіоорганізація не має права без письмової згоди батьків, або осіб, що їх замінюють, розголошувати будь-яку інформацію, яка може сприяти ідентифікації особи неповнолітнього правопорушника. Журналіст не повинен використовувати у відео сюжетах шокуючи сцени з місця злочину. При подачі інформації про злочини потрібно робити акцент, в першу чергу, на суспільній небезпеці злочину та на тому як можна уникнути подібного.

З огляду на наведене вище хотілось би:
- Звернутись до засобів масової інформації із переконливим проханням дотримуватись загальновизнаних правил охорони особистих прав громадян, не допускати у своїй діяльності зловживань правом на інформацію. Кожному журналісту слід пам’ятати, що найкращою ознакою професіоналізму є чесність, порядність та повага до закону. Навряд чи варто нехтувати людяністю заради сенсаційності.
- Звернутись до правоохоронних органів із вимогою своєчасного і оперативного реагування на факти вчинення правопорушень і суспільно-небезпечних діянь в сфері інформаційних відносин.
- Звернутись до громадян, які зазнали порушень їх особистих прав з боку засобів масової інформації, із рекомендацією активно захищати свої права, вимагати припинення поширення інформації, звертатись до суду із вимогою про відшкодування завданої шкоди тощо. Саме ваші дії допоможуть вам у конкретній ситуації та стануть запобіжником для порушень прав інших людей.

Зрозуміло, що усього обсягу наведеної вище проблеми не охопити. Зрештою метою цієї статті є зосередження уваги на певному питанні і намагання змінити існуючий стан.
Поза сумнівом, що особи винні у порушенні обумовлених вище прав людини мають нести юридичну відповідальність. Обсяг відповідальності підвищується в залежності від кола осіб, яким була незаконно повідомлена інформація. Тому розмір відповідальності журналістів і засобів масової інформації повинен бути настільки великим аби одночасно запобігати новим порушення у цій сфері та ефективно поновити порушені права.
Лише спільні дії і взаємна повага учасників інформаційних правовідносин дозволить покращити нині існуючу ситуацію та підвищити рівень законності і захищеності прав громадян.