Одного звичайного дня я сидів собі, пив чай та дивився у вікно. За склом був звичайний «карантинний» ранок – порожній двір, і де-не-де «пропливали» перехожі. Єдине, що привертало мою увагу, – це мізансцена типового двору: троє підлітків, які нервово сіпалися туди-сюди біля великих кущів і первіснообщинним методом, з допомогою палиць і каменів, щось нестримно викопували в різних місцях землі.

Можливо, вони копають черв’яків на риболовлю... – безневинно подумав я. Але, судячи з їх хаотичних різких рухів і явно нервової та збудженої поведінки, я зрозумів, що вони мені нагадують більше тих, хто шукає чим, як в народі кажуть, «розкумаритися»... Та що казати, я був більш ніж упевнений, що шукали вони, так звану, «закладку» або ховали її для когось.

Наше століття швидкого технічного прогресу подарувало нам величезні можливості отримувати те, що хочеться, і вибирати це, не виходячи з хати, онлайн. Сидячи в домашньому кріслі з чашкою кави, можна ознайомитися, вибрати, почитати відгуки і придбати практично всі види товарів. І, на жаль, наркотики не є виключенням («спайси», «фен», «сіль», «гвинт» і тд.).

Для тих, хто не знає: «закладки» це упаковки з наркотиками, сховані в кущах, під’їздах, закопані або закладені в певних місцях по місту. Для того, щоб їх придбати, достатньо лише користуватися соціальними мережами або месенджерами та мати електронні гроші.

Система придбання дуже проста. Використовуючи посилання (зазвичай, їх можна знайти намальованими на стінах будинків або в інтернеті), клієнт списується з продавцем, домовляється і скидає гроші на карту. Отримує взамін фото і геолокацію місця, де знаходиться «закладка». Виїжджає, знаходить і ловить кайф. Все просто і все дуже доступно!

Так от. До чого це я все... Зараз наші діти, і не лише через карантин, проводять велику кількість часу в соціальних мережах, та й в інтернеті загалом. І нереально відстежити усі сайти, посилання і акаунти, з якими вони контактують. Вірогідність того, що їм в стрічку потрапить подібна інформація, – дуже висока. Відповідно ймовірність того, що буде можливість або спокуса спробувати, є досить реальна.

Особливо, враховуючи те, що багато «наркошопів» дають можливість «try and buy». Спершу дають спробувати, адже усе це «легкий кайф і нічого серйозного»... Часто це бувають «хороші знайомі», які за «просто так» пропонують спробувати і сприяють тому, що б це стало твердою залежністю, яка змушуватиме робити постійні «покупки щастя»...

Я упевнений, що тут немає потреби розповідати реальні життєві історії про те, як люди з «безневинної витівки» трагічно закінчували кінченими наркоманами. Я упевнений, що у більшості людей старше 25 років, як і у мене, були друзі, хто «щільно і жорстко убивався» різним дуром.

Що ж ми як батьки можемо зробити в першу чергу? Головним чином – розмовляти з дітьми. Пояснювати, наскільки це небезпечно, токсично, і, як легко пройти точку неповернення, після якої, життя вже не буде колишнім.

Про те, яка непомітна і розмита ця грань тоді між «все під контролем» і «я щільно підсів на це»... Ділитися історіями з життя друзів або знайомих, реальними історіями нехай навіть і трагічними. Повірте, ці розмови важливі для наших дітей навіть при стійкій упевненості, що наркотики, залежність – це десь дуже далеко і не про нас... Повірте, в ситуації, де ми не здатні контролювати процеси, профілактичні бесіди і пропаганда здорового способу життя і спорту – дуже дієвий інструмент. Особливо, коли це повторюється у бесідах з періодикою та ритмом мантри.

І останнє, що хотілося б сказати для більшості моїх знайомих. У тих, хто сидів на наркоті, наркозалежність стала хворобою... Але, спочатку це був їх особистий вибір, і найчастіше усвідомлений. Усвідомлений вибір на користь «задоволення». Можливо, цього не сталося б, якщо б з ними хтось колись порозмовляв і усе пояснив про, що таке добре, а що таке погано!

Михайло Савчук - головний тренер луцького

клубу GARDA