На кордоні з Польщею тривають протести: польські фермери виступають проти імпорту сільськогосподарської продукції з України, а польські перевізники вимагають, щоб українські колеги знову мали отримувати дозволи.

Абстрагуючись від економічної складової, фото з розсипаним зерном, розкритими вагонами, а особливо трактором (надто свіже в пам’яті «введіть війська») – тригерять і викликають обурення. Чудовий ґрунт для акцій у відповідь. Виправдання для акцій у відповідь. Спокуса силових акцій...

Навіть якщо їх не буде, то їх може бути зрежисовано. Якщо це станеться, то не виключено, що підтримка таких акцій здобуде суспільну підтримку – суспільство наелектризоване в обох країнах. Тоді маховик суспільної думки запустить вже незворотні процеси. І буде пізно розбиратися, на чиїх руках перша кров.

Цього категорично не можна допустити. КАТЕГОРИЧНО. І якщо вже тут забракло політичної волі, то лишається сподіватися лише на професіоналізм спецслужб.

Ще один момент – дедалі частіше лунають голоси про пошук обхідних шляхів. Румунію розглядають як варіант. Там цього вже з нетерпінням чекає AUR – популістам конче треба «заварухи», щоб посилити рейтинги у рік виборів (вони й без того у трійці лідерів). Методичка апробована у Польщі. Лише перекласти – навіть в адаптацію вкладатися не треба.

На цьому всьому тлі підвішується питання воєнно-технічного співробітництва у регіоні.

А якщо Угорщина? Орбан отримує залізний аргумент, що все робив правильно і, відповідно, приємні бонуси від свого електорату на виборах до Європарламенту (ну, і чергове визнання того, який же він мудрий «батько нації»).

Але крім цього треба зважати на непрямі наслідки.

На цьому всьому тлі підвішується питання воєнно-технічного співробітництва у регіоні: спільні підприємства з виробництва зброї та боєприпасів, хаби, інвестиції – усе під сумнівом. Хто буде інвестувати у регіон, де фермери і «фермери» «можуть блокувати логістичні ланцюжки?

Польща також підважує власні лідерські позиції у регіоні. І у Тримор’ї і у Бухарестській дев’ятці до Варшави ставилися з обережністю – велика країна може бути лідером, лише якщо не тягне ковдру на себе. Нині через фермерське питання вони наче на одній хвилі з іншими сусідами, але при цьому кожен із сусідів ставить помітку олівчиком: «Коли у лідера переважає національний егоїзм, то може не варто делегувати йому формальні чи неформальні права представляти регіон?». З іншого боку, і Стара Європа задумується: «Поляки за розвиток регіону, чи за власне посилення у ЄС, яке принесе лише розколи у Союзі?». Можуть згадати слова Єврокомісара з розширення Гюнтера Ферхойгена, який у 2003 році коментував перші кроки Польщі у ЄС і казав, що, з огляду на ці кроки, жалкує про зусилля, яких доклав до членства Польщі у ЄС. З часом ідею можна розкрутити. Тоді потенціал і авторитет, який побудувала Варшава, даруйте, псу під хвіст. Звісно, регіон від цього не виграє.

Стара Європа та євроінституції спостерігають: вже зараз ні сіло, ні впало, а колишні «нові члени» з потенційними «новими членами» так дискутують, що аж чуби тріщать. А що буде далі? Апетиту прискореній інтеграції це не додає.

Тим часом десь за океаном у прихильників ізоляціонізму додатковий аргумент: навіщо вкладатися в Європу, яка ніяк не дасть собі раду?..

Кому все це вигідно розписувати не буду. Але важливо розуміти, як дурість і тактичні інтереси, егоїзм і брак солідарності полегшують завдання ворогу людства. Як писала Ліна Костенко: «Всі проти всіх, усі з усім не згодні. Злість рухає людьми. Але у бік безодні».

Сергій Герасимчук, заступник виконавчого директора Ради зовнішньої політики «Українська Призма», директор програми Регіональних ініціатив та сусідства. Спеціально для ІА УНІАН.