Вихідні у Львові і зустріч із представниками Польщі, моїми колегами із університету ім. Адама Міцкевича (Познань), продемонстрували ставлення європейців до українців, і української влади. Воно суперечливе, як і власне, в українського народу. Здебільшого критично негативне. Парадокс: народ не підтримує владу, і світ не підтримує владу в Україні, проте вона існує. Вперше мені поспівчували представники Євросоюзу. Поспівчували через згортання демократії і свободи слова.
Наслідки можна прослідкувати неозброєним оком. Насамперед, це заборона в’їзду в «Шенгенську зону» громадянам України. Мабуть цієї замітки не було б, якби учаснику громадської організації «Українська Народна Молодь» не відмовили у «шенгені». Це була запланована поїздка до Німеччини. Найбільше мене занепокоїла відсутність будь-якої аргументації такого рішення. Всі документи були правильно оформлені. Більше того, до «вироку Тимошенко» не було жодних проблем з візою. На мій лист з вимогою пояснень, до Посольства Німеччини в Україні, з вулиці Богдана Хмельницького, 22, що у Києві, відповідь не надійшла. Мотивація такого ігнорування посольства мені зрозуміла. Якшо промоніторити пресу України, то є матеріали таких заборон по всій території нашої держави. Посольство Німеччини в Україні спростовує інформацію про відмову у видачі віз українцям.
Ми катастрофічно віддаляємось від європейської ініціативи, і це реальні санкції від ЄС. Чому народ, а не представники влади, повинні страждати від політичних рішень самої ж влади? Тому вважаю, що нам не потрібне співчуття, нам потрібне адекватне ставлення до українців з боку світової спільноти. Не заборони віз для простих українців, які стали знову ж таки заручниками помилок влади, а допомога в розбудові молодої держави.