«Герой, який поєднав сміливість і віру»: в Луцьку згадували полеглого воїна Маестро. Фото

Концерт симфонічного оркестру, спогади близьких і презентація книги про кохання, дружбу та війну: в Луцьку відбувся вечір пам’яті Вадима Прокопчука на позивний Маестро, який був воїном 3-ї штурмової бригади. Рік тому, 12 лютого, Вадим загинув у Авдіївці.

Захід «Цінуй час! Ніщо не вічне» організували близькі та рідні Вадима. Він відбувся 16 лютого в Палаці культури міста Луцька.

У програмі вечора були виступи симфонічного оркестру «Soli Dео», у якому грав Вадим, історії близьких і презентація книги «Маестро», яку уклала дружина полеглого воїна Юлія Прокопчук.Ведучим заходу був пастор, депутат міськради Роман Кравчук.

«У лиці легендарного воїна Маестро ми прийшли вшанувати всіх військових, які віддали життя за нашу незалежність і територіальну цілісність. Сьогодні Україна платить велику ціну як нація – своїми найкращими синами і доньками. Зараз Україна відстоює свою незалежність у важкій боротьбі. «Цінуй час! Ніщо не вічне», – казав легендарний воїн на позивний Маестро Вадим Прокопчук. Він був дуже молодий. Він дуже любив сім’ю, музику та Україну. Думаю, Вадим спостерігає і залюбки приєднався б до нас. У цей вечір ми хочемо вшанувати його пам'ять. У Біблії сказано: «Ніхто більшої любові не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх». Вадим Прокопчук довів свою дружбу не просто словами. Він довів свою дружбу великим подвигом, як і тисячі хлопців, старших людей, чоловіків і жінок, які поклали життя за нашу незалежність», – звернувся до присутніх Роман Кравчук.Вадим Прокопчук пішов воювати 25 лютого 2022 року. На той час йому був 21 рік. Поліг солдат 3-ї штурмової бригади на позивний Маестро 12 лютого 2024 року біля населеного пункту Авдіївка Донецької області. Попрощалися з ним у Луцьку 17 лютого. Того дня Вадим мав би відзначати 23-річчя.

Хлопець був музикантом, грав на тромбоні. Був членом спільноти Євангельських християн баптистів. До 24 лютого 2022 року навчався в музичній академії у Києві. Отримав «Золотий хрест» від Головнокомандувача Збройних сил України.

У вересні 2022 року Вадим одружився з коханою Юлією.«Усе своє життя до служби, як і Вадим, я провів на сцені. Пригадуючи Вадима зараз, я часто згадую слова сучасного виконавця, військовослужбовця: «Нагороджений чарами сплітати любов і акорди». Як на мене, це було про Вадима. Він розумів, що потрібно боронити свою любов. Це він і робив. Я був свідком останньої битви Вадима. Це було біля Авдіївського коксохімічного заводу. Вважаю, що всі ті, хто бився там, навічно закарбували себе в пантеоні слави. Ми бачилися за кілька годин до його загибелі. У нього була притаманна йому легка усмішка. У нього не було жодного страху в очах… Напевно, він міг би досягнути будь-яких вершин: якби захотів бути Головнокомандувачем, то колись став би ним. Ми його пам’ятаємо. Його дуже бракує в підрозділі. Це факт. Сумуємо. І, напевно, до зустрічі», – сказав побратим Вадима Данило Мельников на позивний Акробат.Поділився спогадами про Вадима його рідний брат Віталій Прокопчук. Брати разом служили у війську.

«Я маю честь залишатися братом Маестро. Зокрема, коли ми вибирали позивний, я розумів, що вже всі знають Вадима, хоч ми тільки кілька днів були на службі. Тому сказав, що в мене буде позивний Брат, щоб усі знали, що я – його брат. Для мене найбільше досягнення – бути його братом. Я завжди знав, що він просто мусить стати великим. Правда, не так це уявляв. Але великим він точно став. Із дитинства ми готувалися до війни, хоч і не усвідомлювали цього. Ми майстрували зброю, робили укриття, маскувалися, лазили по хащах. Так, ми були наївними дітьми й не розуміли, що таке війна. Але цікавилися історією нашої країни, історією нашого народу і розуміли, за що варто боротися: іншої країни, іншої землі, іншого народу не буде», – розповів Віталій Прокопчук.У 2022 році брати Прокопчуки разом узялися за зброю і стали на захист країни. На шевроні Вадима містився напис Deus lo Vult, тобто «Так хоче Бог».

«Вадим чітко знав, за що потрібно боротися, хто наш ворог, де він. Він чітко знав, що за націю потрібно боротися, бо іншої в нас немає. Він чітко знав, що навіть найгірший українець кращий за найліпшого московита. Тому що якщо вони прийдуть, то прийдуть до всіх – до хороших і поганих. Він чітко знав, що Божа воля – це битися за справедливість, боротися за неї і зброєю, і іншими вчинками. У цьому, напевно, суть українців – ми не терпимо несправедливість і не мовчимо, коли несправедливість відбувається, а діємо. Бог чинить справедливість руками людей», – наголосив Віталій Прокопчук.

Полковник, командир 3-ї окремої штурмової бригади, в якій служив Вадим, Андрій Білецький приєднався до заходу онлайн.

«Я глибоко вдячний кожному, хто прийшов і вшановує пам'ять нашого Вадима, мого бойового товариша, друга Маестро. Ми живі, поки ви про нас пам’ятаєте. Дякую! Слава Україні!» – сказав він присутнім.Узяв слово й пастор Луцької біблійної церкви Віталій Довгалюк, який два роки тому вінчав закоханих Вадима та Юлію Прокопчуків.

«Автор листа до євреїв писав: «Мені забракне часу, як розповідатиму про Гедеона, Варака, Самсона, Єфтая, Давида, Самуїла та про інших пророків, які вірою перемогли царства, чинили справедливість (...), були сильними у війні, обернули до втечі полки чужинців». Слово Боже пам’ятає своїх героїв віри. Слово Боже пише їхні імена як воїнів, які боронили свій народ від ворога. Історія сьогодні продовжує писати імена таких воїнів, які боронять свій народ від ворогів. Для мене, для моєї сім’ї ім’я Вадима Прокопчука – в числі цих воїнів-героїв, які були здатні поєднати сміливість і віру.

«Я хочу, щоб усі близькі мені люди, які, звісно, захочуть, зібралися десь, посиділи під хорошу музику, згадали історії, які пов’язують їх зі мною, щоб знали, заради чого я це роблю, щоб гарно провели час і не журилися». Такі слова Вадим залишив ще при житті на випадок своєї загибелі. Цей чоловік любив музику, тому що музика здатна без слів дуже глибоко проникнути. Вона здатна пробуджувати до дій. Вона здатна заспокоїти і подарувати мир», – зазначив пастор Віталій Довгалюк.Кохана Вадима Юлія Прокопчук презентувала присутнім книгу «Маестро. Цінуйте час. Ніщо не вічне». Як вона пригадала, книгу про власну військову службу хотів написати Вадим. Він навіть записував історії своїх бойових виходів. На жаль, Маестро не встиг підготувати й видати книгу, тому за цю справу взялася його дружина. Вона уклала книгу з розповідей чоловіка, спогадів його друзів і побратимів, а також описала їхню історію кохання.Видання побачило світ завдяки підтримці Луцької місійної книжкової фабрики «Християнське життя». Усі виручені кошти з продажу книги буде спрямовано на допомогу дружинам військовослужбовців у межах проєкту «Позивний Дружина».

«Вадим був особливою людиною. Для мене особисто він був не тільки чоловіком. Він був для мене другом. Він багато чого навчив мене. Зі всіх людей він вплинув на мене найбільше. Він був воїном. Я дивувалася, наскільки швидко він змінив свою сферу діяльності – від музиканта до військового. Він дуже багато докладав зусиль. Він вчився, проявляв ініціативу. Мене це дуже захоплює. Тому основне послання цієї книги – розповісти про нього, познайомити вас із ним. І, звісно, показати, через що проходять військовий і його сім'я, яку ціну вони платять за те, щоб ми мали спокійний час тут», – зауважила Юлія.

За її словами, найбільше під час роботи над книгою її вразили відгуки друзів і бойових товаришів Вадима. Завдяки їхнім історіям вона зрозуміла, що «він глибоко засів у кожному, настільки великий вплив він мав на людей і досі має, навіть після своєї загибелі».

«Там, на фронті, у Вадима було зовсім інше життя. Його не можна порівнювати з цивільним життям, яке ми мали тут. І для мене дуже цінно було читати всі ці відгуки, ці історії побратимів, бачити того іншого Вадима, яким він був на завданнях чи в час втрат. Це мене вразило. Тому що навіть після смерті я щось нове відкриваю про нього для себе і пізнаю його ще досі. Загалом книгу писати не було надто важко, тому що мені було приємно згадувати всі спільні моменти. Вони були прекрасні. Це викликало усмішку. Але коли я наблизилася до моменту його загибелі, коли описувала ці дні… Це було найважче. Я хотіла просто зупинитися і поставити крапку», – зізналася Юлія Прокопчук.

На її переконання, Вадим – у вічності з Богом, натомість на землі він продовжує жити в пам’яті, серцях і діях людей.

«Я хочу попросити вас, щоб його жертва і жертва інших військових, які загинули, не була марною, щоб це знаходило вираження у ваших діях щодня. Бо час, про який говорив Вадим, – це не просто хвилини чи секунди, не просто тривалість. Це вибір, який ви робите щодня: чи бути дотичним, чи підтримати якусь ініціативу або збір, чи бути байдужим і відкласти на потім, чи турбуватися про військових, бути їхньою підтримкою, як і рідних воїнів, які переживають нелегкі часи, чи просто забити на все і жити своє прекрасне життя егоїстично. Це вибір кожного дня. Як писав Вадим, уявіть, як сумно розуміти те, як багато ти не зробив, маючи безліч можливостей. І це стосується абсолютно всього: і сім'ї, і стосунків, і країни, в якій ми живемо. Тому хочу вас попросити, щоб ви жили так, аби потім могли сказати, що ви не змарнували час, що ви були гідні цієї жертви або хоча би намагалися бути гідними цієї жертви», – закликала дружина Маестро Юлія Прокопчук.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---