Казуси на митниці

Колишня працівниця Ягодинської митниці пригадала найяскравіші казуси, що траплялись на кордоні.

Зокрема про «пункт розмитнення курей», як «кобила» свиню виявила, про ліві кросівки та де німці пропадали у воєнні часи.

Про це інформує газета Волинь-нова.

Світлана Федонюк - радник митної служби 3 рангу, екс-прес-секретар Ягодинської митниці



Як «державна кобила» свиню підсунула

Літо. Спека. У пункті пропуску «Устилуг», українсько-польський кордон, молода інспектор митниці затримала «Запорожець», з-під якого на розпечений асфальт стікала кров... Митний контроль встановив: у багажнику раритетного авто — розфасована шматками майже ціла свиня!

Кілька днів потому у вихідні інспектор митниці, котра виявила контрабандне м'ясо, відпочивала на березі озера Світязь. Поряд розташувалась чоловіча компанія. Один кум бідкався іншому, що віз з Польщі свинину — на весілля доньки... А одна «кобила» у формі конфіскувала харчі. Мовляв, мусив купити свиню у сусіда, вдвічі дорожче, та ще й штраф державі заплатив.

Дядьки відкоркували нову пляшку і гукнули сусідці, що приймала сонячні ванни неподалік: «Агов, дівчино, приєднуйся до нашого столу, як тебе звати?»

Та повільно встала, накинула на себе одяг, підійшла, демонстративно потиснула кожному руку і сказала: «Кобила у формі. Державна кобила...»

Я на власні вуха чула цю кумедну історію, бо засмагала поряд.

Кого взули в ліві кросівки?

Були в українській митниці такі часи, коли контрабандисти навмисне робили з товару своєрідний «неліквід», щоб ввозити за іншими кодами, тобто сплачувати менше мито. Якось ягодинські митники попередили спробу ввезення в Україну цілої вантажівки... лівих кросівок. У буквальному розумінні — кілька десятків тисяч на одну, ліву, ногу.

Оперативники трохи розгубились: що б це означало? На нараді керівник Служби по боротьбі з контрабандою і порушенням митних правил наказав підпорядкованому йому спеціальному підрозділу — митній варті — пильнувати в усі очі наступну фуру — вже з правими кросівками. Так підказувала логіка.
Працівники митної варти цілодобово перебували в міжнародному пункті пропуску «Ягодин», ретельно перевіряли вантажівки. Аж тут — візит на автоперехід одного з керівників митниці.
«Над яким завданням працюємо, хлопці?», — запитав власник великих зірок на погонах. Митна варта в один голос відповіла, що чекає на праві кросівки.
Начальник кричав так, що аж заплювався. Мовляв, я вас усіх взую!
У той день я так і назвала прес-реліз: «Кого «взують» в імпортні кросівки?»


Де були німці два роки?

У 2005 -2008 роках часто траплялось, що на під'їзних шляхах до міжнародного автомобільного пункту пропуску «Ягодин» скупчувались величезні черги вантажівок — утворювалась черга 10-12 кілометрів. Водії фур періодично погрожували забастовками. У той час, коли начальство резонно переживало за свої крісла і погони, я надзвичайно любила черги, бо тоді в наше митне село (адміністрація митниці розташована на залізничній станції у селі Ягодин – «ВН») з'їжджалось багато журналістів із різних телеканалів і видань. Якось журналісти «напали» із запитаннями на заступника начальника підрозділу власної безпеки Ягодинської митниці Миколу Кілебу. Мовляв, чому так довго стоять люди і машини? Навчений «правильно» спілкуватись з пресою ще з рядянських часів, Кілеба не розгубився:

— А ви знаєте, коли розпочалась Друга світова війна?
— У 1939 році, — розгублено відповіли журналісти.
— А коли фашисти напали на Радянський Союз? — далі випитує митник.
— 22 червня 1941 року!
— А ви знаєте, де увесь цей час були німці? Так ось, вони проходили Ягодинську митницю... А ви хочете за кілька днів «розігнати» чергу!

Анекдот вже обріс сивою бородою. А сам Кілеба для усіх ягодинських митників - людина епохальна, адже саме він створив тут футбольний клуб «Ягодин», започаткував турнір пам'яті видатного тренера Валерія Лобановського, з яким багато років спілкувався особисто.
«Ягодин» навіть двічі представляв правоохоронні органи України на європейському і світовому чемпіонатах серед любителів футболу у погонах, що проходили у Бельгії та Іспанії. На полі хлопці часом харкали кров'ю і вчорашнім коньяком, але вперто молотили ногами як не по м'ячеві, то по нижніх кінцівках суперників.

Митний рай: «Зайнято!»

Мій колега, митник Валера, носить синю форму десь з року 90-го минулого століття. Як виявилось, особливо пам'ятними для Валери став 1992-й, коли він у складі «збірних команд» з інших українських митниць у буквальному розумінні «прикривав» кордон з Молдовою та Білоруссю.

Важко було пояснити місцевим жителям, які десятиріччями прожили в одній країні, в СРСР, що тепер їх місто розділене навпіл кордоном, що існують митники і митні правила.

Йдеться про український Могилів-Подільський та молдавське село Атаки з іншого боку річки Дністер. Тоді з Ягодинської митниці на молдавський кордон відрядили чоловік з п'ятнадцять, і житлом, і місцем праці хлопцям служив звичайний армійський вагончик.

Товарообіг через новоспечений пункт пропуску йшов мляво, а якщо по-серйозному — його взагалі не було, бо люди не сприймали кордон як щось постійне, серйозне, тим більше, придатне для заробляння грошей. Та сьогодні кордон — це вже своєрідний розплідник для виведення цілих династій «рішал», «бариг» і мільйонерів у погонах. І не тільки в митних.

На білоруському кордоні, в пункті пропуску «Піща», митники теж несли службу вахтовим способом. Пункт пропуску. Це заголосно звучить сьогодні і відносно «Піщі», бо інфраструктура автопереходу донині складається з двох вагончиків, звичайного селянського колодязя і «вигод» у полі.

А тоді, в 1992-му, на дорозі стояла лише одна «будка». У ній постійно проживав лише один прикордонник.

«Коли ми запитали цього прапорщика про графік роботи, чоловік щиросердно зізнався: «Коли бачите мене в капцях, — то це вихідний, коли в черевиках — робочий день, відповідно, я на службі», — з посмішкою пригадує митні будні Валерій.

Подумалось: наскільки усе змінилось в країні за 20 років незалежності — на тисяч 15 зросла чисельність митників, на мільйони гривень — митні платежі, на мільярди — зовнішньоторговельний обіг. І навіть «Піща» розширилась аж до двох вагончиків! Без опалення, без кондиціонерів, без води і каналізації.

І навіть в цьому «митному раю» мені за 9 років служби в митних органах так і не вдалось попрацювати на оперативній роботі. Що поробиш — кадрова стратегія! Усі місця зайняті впливовими людьми. Біля туалету-«шпаківні» в пункті пропуску — джипи, лексуси і мерседеси. Не здивуюсь, якщо ще через 20 років біля тих самих облуплених вагончиків буде майданчик для їхніх вертольотів.

Відділ розмитнення. Курей

У відділі оформлення транспортних засобів Ягодинської митниці працює надзвичайно привітний інспектор Віктор Курей. Колись, коли він тільки приступив до виконання обов'язків у такому важливому щодо збору митних платежів підрозділі, народилась ця весела історія.

Громадяни, які ввозили в Україну імпортні автомобілі, безперестанку телефонували у відділ за консультаціями. Як кажуть, з приводу і без приводу. Відповідно, Віктор був завжди заклопотаний, похапцем брав слухавку і скорочено представлявся: «Відділ розмитнення. Курей».

Кілька разів на другому кінці дроту напружено мовчали. За якийсь час дзвінки взагалі припинились, а потім раптово задзвонив прямий телефон начальника митниці: «Інспекторе, хто у вас там жартує з громадянами?»
Кажуть, що з того часу «гонщик», який пожалівся керівництву, перетинає кордон через іншу митницю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---