Ігор Стравінський і Леся Українка: що поєднувало митців

Їх з’єднував часопростір. Перебування в одні й ті ж місяці року в різних домівках Колодяжного та Устилуга на Волині. Вона писала про свою рідну домівку: " Мені нігде так не добре, як вдома, і робота тут найлегше робиться. Та ще ж тут і окрім писання є живе діло і милі моєму серцю люди, тут не почуваю себе зайвою на світі«. А він згадував дім, побудований за його власним проектом, як «райський куточок для творчості».

Йдеться про Лесю Українку та Ігоря Стравінського, без яких неможливо уявити собі історію культури Волині кінця ХІХ – початку ХХ століть.Леся Українка, друга половина 1880-х роківІгор Стравінський

Геніальних митців об’єднують подібні виховання та спосіб життя, властиві інтелігентним родинам. Там панувала любов та взаємоповага. Таке виховання передбачало кілька складових. Знання іноземних мов відкривало шлях до шедеврів світової культури та культури інших народів, з якими доводилося стикатися на життєвому шляху. Ось перелік спільних мов поетеси та композитора: німецька, французька, англійська, латина та грецька. За спогадами Ольги Косач-Кривинюк, «Леся ж була виключно здатна до мов ... це в неї була драгоманівська риса».

Лариса Косач володіла також італійською, польською, болгарською мовами. Знання мов стало в пригоді поетесі під час перебування за кордоном. Як мова спілкування, і як спосіб заробітку, не кажучи вже про переклади. Стравінський ще підлітком був перекладачем для батька під час перебування за кордоном, у Німеччині.

Потім доля змусила його спілкуватися ще й французькою та англійською мовами. Як професійний композитор у своїй творчості він звертався аж до шести мов (окрім згаданих, ідеться ще про давньоєврейську та грузинську).

Складовою виховання в таких родинах були домашні театральні вистави. Їх готували і молодші члени сімей Косачів і Стравінських. Репертуар був різним, і навіть підхід. У родині Косачів зверталися до різних видів театрального мистецтва. Йдеться і про музичний театр, і ляльковий.

Засобами лялькового театру здійснили постановку історичної драми «Кармелюк». Усі брали участь у підготовці вистави: «...Зробили багато ляльок, декорації, навіть пожежу будинку, підпаленого Кармелюком, показали». Цей ляльковий театр мав великий успіх у Колодяжному, вносив чимало радості в життя родини, а Леся Українка була в ньому «за режисера, художника, артиста – за все».Лариса і Михайлик Косачі, 1881 рік

За листами Ігоря Стравінського до батьків з’ясовується, що в Устилузі перевага надавалася драматичному театрові. Ставилися п’єси І. Потапенка, В. Карпінської. Як і у Косачів, але майже на 10 років пізніше, все робилося власними руками. Йшлося про побудову сцени, закупівлю необхідного начиння; самостійні виконання ролі....

Тодішнє виховання неможливо уявити без образотворчої складової. Для Лариси Петрівни це почалося з вишивки, а завершилось навчанням малювання у школі М. І. Мурашка та створенням олійними фарбами «дуже гарних картин». І. Стравінський брав уроки у К. Я. Крижицького. Під час перебування в Устилузі ходив на етюди, залишивши таким чином живописні зразки устилузьких пейзажів. Тісні духовні стосунки у юнацькому віці між дітьми й батьками та найближчими родичами теж мали місце в обох життєписах. Леся та Ігор, приблизно в одному віці, радилися зріднею, розповідали їм про коло свого читання.

У Лесі Українки повага до думки найближчих родичів зберігалася все життя. Після читання «Лісової пісні» в родинному оточенні вона пише матері, що «успіх п’єси в домашньому колі вважає за великий тріумф собі».Лариса Косач (Леся Українка) з мамою, Оленою Пчілкою (Ольгою Драгомановою-Косач), 1898 рік

Читати ще: Тут жили Косачі: кілька штрихів до історії Луцька

Сімнадцятирічний І. Стравінський в листі до батьків з Устилуга, в липні 1899 року написав: «Читаю... «Завдання сучасної естетики» Гюйо – дуже цікаві міркування, як і все, що я читав». Можливий ступінь впливу ідей французького філософа на формування естетичного світосприйняття юної особистості засвідчує цитата: «Перша ознака краси – це сила... і ми зазнаємо естетичного задоволення, відчуваючи нашу силу... Друга ознака краси є гармонія, ритм, порядок... Порядок є економія сили».Федір Стравінський і Ганна Холодовська ‒ батьки композитора

Ще одним спільним французьким автором для митців виявився Моріс Метерлінк. Знайомство з творами Метерлінка для Лесі Українки завершилося перекладами одноактової драми «Неминуча» та філософсько-моралізаторського есе «Оливкове гілля». Ігор Стравінський після прочитання напівфілософського та напівхудожнього твору Метерлінка «Життя бджіл», що полонив його «аж до п’яток», створює у 1907 році в Устилузі фантастичне скерцо «Бджоли».

Щодо спільних українських авторів, то, можливо, ним був Орест Левицький.

Його розвідки Леся Українка читала «з захватом», як згадує Климент Квітка. Мисткиня дякувала сестрі Ользі за надіслану книгу у листі з Телаві від 1. 09. 1910 року. А через два роки Стравінський в листі до Андрія Римського-Корсакова, свого друга, сподівається, що той відшукає для нього якесь видання Левицького. Майже обов’язковою складовою традиційного виховання в інтелігентній родині була музика. Леся Українка навіть вважала, що з неї вийшов би далеко кращий музика, ніж поет. За спогадами Ольги Косач-Кривинюк, поетеса любила музику, була до неї вельми здатною, «здатною навіть до композиторства», і часто грала власні композиції-імпровізації.

Леся Українка, фото 1886 року

Перші навички у музичній грамоті майбутній композитор отримав у гімназії. Це була та сама музика, шлях до якої Лесі Українці переступила хвороба. Для Стравінського вона стала справою його життя.

Однакова хвороба – туберкульоз, окрім інших причин, прирекла обох творців на «кочовий спосіб життя». У 1903– 1904 роках недуга змусила Лесю Українку та Ігоря Стравінського оминути Колодяжне й Устилуг і шукати іншого притулку для лікування.

Ігор Стравінський на площі Святого Марка у Венеції, 1956 рік

Окрім того, цілком імовірним могли бути зустрічі на юридичному підґрунті, оскільки П. А. Косач був головою з’їзду мирових посередників Ковельського та Володимирського повітів у 90-ті роки ХІХ та в перше десятиріччя ХХ століття. Стравінські були землевласниками Володимирського повіту. Час від часу в них виникали непорозуміння з місцевими селянами.

Поява подібних чи схожих збігів імовірна і в подальшому, тому що є Київ, є Полтава і Полтавщина (Гадяч, Зелений Гай, Зіньків) – міста, що пов’язані з перебуванням обох родин. Але на сьогодні відсутні відомості про будь-які особисті чи родинні контакти, спільних знайомих поетеси та композитора. Виховання, освіта, оточення, фізичний стан, природа Волині, рід занять, попри їх різні види, здібності, естетичне сприйняття світу сформували особливий стан у обох митців, що передував процесу творчості.Леся Українка в колі друзів. Зелений Гай, літо 1906 року

Леся Українка пише про «юрбу образів», що не дає їй спати ночами, мучить, як нова недуга. Коли «приходить демон лютіший над всі недуги, і наказує писати...». Саме в такому стані поетеса створювала «Лісову пісню». Стравінському з’являлися зорові образи майбутніх музичних творів. Про майбутню «Весну священну» він писав: «Одного разу, коли я дописував... останні сторінки «Жар-птиці», в моїй уяві зовсім несподівано, бо думав я тоді про зовсім інше, виникла картина священного язичницького ритуалу... Це і стало темою «Весни священної».

Загострене сприйняття навколишнього середовища, природи Волині, творчий запал, а Лесею Українкою перш за все рухало бажання ще й зберегти поволі зникаючу українську фольклорну спадщину, акцентували увагу обох митців на спільній точці дотику, на спільному джерелі натхненної творчості і в Слові, і в Музиці. Йдеться про фольклор. Саме фольклор Волині, що присутній в двох творах початку ХХ століття, – в слові «Лісової пісні», і в музиці «Весни священної». Лесі Українці належить власноручний запис мелодій українських пісень на Волині [Колодяженські пісні], наспіви мелодій М. В. Лисенку, К. Квітці. 1903 року у Києві світ побачила тоненька книжка (37 с.) під назвою «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Луччини, Звягельщини на Волині», яку видало Товариство дослідників Волині. У виданні також зазначено: «Зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка». Відомі й пізніші видання 1917, 1918 років.Леся Українка та Климент Квітка серед родини і друзів у Колодяжному, 1906 рік

У травні 1908 року Леся Українка та Климент Квітка знаходять кошти і організовують експедицію для записування мелодій українських дум. Робота продовжується і в листопаді того ж року, коли подружжя записує у Ялті на фонограф думи від кобзаря Гната Гончаренка.

Щодо Стравінського, то 1907–1908 рр. датується фото, яке зафіксувало його родину на ґанку власного будинку в Устилузі. На передньому плані сидить і грає лірник, на задньому – Ігор Стравінський, який схилився з олівцем над зошитом. Про «Весну священну» композитор писав, що він «не може сказати точно, яка частина «Весни» з’явилася в Устилузі, але знав напевно, що на початкову мелодію фагота він натрапив перед від’їздом з Устилуга». Про що саме йдеться – не зрозуміло: це могла бути мелодія з друкованого фольклорного видання, а могла бути почута і записана мелодія.

Жак Еміль Бланш. Портрет Ігоря Стравінського, 1915 рік

Дослідникові Г. Головінському вдалося виявити подібність деяких записів Стравінського до дум, що записані у знаменитого кобзаря Гната Гончаренка. Він також визначає, що серед інших записів «Ескізної тетраді» зустрічаються приклади, які зафіксовані у виданні «Народні мелодії з голосу Лесі Українки». Пошуками волинських коренів «Весни священної» наприкінці ХХ ст. займався О. Ошуркевич в Устилузі. Але питання ще й у тому, чи, наприклад, композитор точно цитував музичний фольклор Волині, чи вводив приховані цитати з нього, чи музичними засобами робив переспів волинських мелодій.

«Лісова пісня» з’явилась, як писала Леся Українка, тому, що вона «згадала» волинські пісні і «затужила за ними». Тому, що Мавку в «умі держала» ще з того часу як мати в Жаборицях «щось про мавок розказувала». Тому, що в Колодяжному місячної ночі бігала самотою в ліс, аби їй «привиділась мавка». Тому, що і «над Нечимним вона» їй «мріяла». Бо «прийшов слушний час», наступила мить – «lafoliadivine» («божественне безумство»), яка дарує «справжнє щастя».

Діячі української культури та представники громадськості, які були учасниками урочистостей з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, 1 вересня 1903 року. Леся Українка в лівій частині фото

У Ігоря Стравінського інтенсивній роботі над балетом передували свої óбрази. Під час завершення роботи над балетом «Жар-птиця» у квітні 1910 року перед очима композитора виникла картина священного язичницького ритуалу. Там були образи старців, що сидять колом. Жінка похилого віку в білячій кожушині, яка біжить з хворостиною у руках. Стравінський зазначав, що йому допомагав тільки його слух. Він чув і записував те, що чув; він – та посудина, крізь яку пройшла «Весна священна». І в листі до одного із своїх друзів, в березні 1912 року, композитор писав: «Боже мій, яке щастя мені, коли я почую це. Приїзди, дорогий,– тільки приїзди! Навіть говорити не треба, а тільки почути це».

Для поетеси і для композитора їхні твори постали для кожного своєрідним іспитом, обрядом посвячення, обрядом ініціації. Кожен з них опинився на межі життя і смерті. У листах до матері, до сестри, до А. Кримського Леся Українка зазначає, що «і не писати ніяк не могла, бо був непереможний настрій, а після неї (тобто п’єси) була хвора і досить довго приходила до пам’яті». І якщо Стравінський після хвороби влітку 1913 року повертається до Устилуга і, як Антей, припавши до матері-землі, відновлює втрачені сили, то для Лесі Українки, позбавленої такої можливості, літо 1913 року стає останнім.Лариса Косач (Леся Українка) у народному строї, 1887 рік

Фольклор, його обрядовість, тексти, ритуали, ритми, мелодії, що разом із міфологією зберігав із покоління в покоління порядок існування упорядкованого світу людей, постав спільним підґрунтям для обох авторів.

«Лісову пісню» можна розглядати як своєрідний художньотрансформований річний цикл. «Весна священна» відповідає циклу весняної обрядовості. Мета створення «Весни священної», за визначенням її автора, – протягом усього твору давати можлвість «відчути слухачам у лапідарних ритмах близькість людей до землі, спільність їх життя з землею», необхідність підтримувати рівновагу між людиною і навколишнім світом.

Леся Українка «Лісовою піснею» засвідчила, що лише добровільний договір між Природою і людиною, який породжує і підтримує життєдіяльність Космосу. Порушення цього договору людиною перетворює гармонію Космосу на Хаос, призводить до його знищення, і добре, коли вистачає сил на відновлення.Композитор Ігор Стравінський, середина ХХ століття

Безсмертні автори «Лісової пісні» і «Весни священної» ще на початку ХХ століття, в різних видах духовної діяльності, намагалися привернути увагу суспільства до необхідності зберігати рівновагу між Природою і світом людини. Цей концепт взагалі відповідав культурному контексту доби.

За матеріалами статті Олени Огнєвої «Леся Українка та Ігор Стравінський: контекст створення «Лісової пісні» та «Весни священної».

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---