USD 39.80 40.10
  • USD 39.80 40.10
  • EUR 40.05 40.30
  • PLN 9.95 10.20

«Кажуть, що усі бійці «пробиті», але я радію, що таким не є», – волинський боєць ММА про срібло чемпіонату Європи, сербів-провокаторів та хуліганські пригоди. Інтерв’ю

15 Квітня 2024 08:07
На обличчі бійця ММА з Луцька Андрія Протасюка і досі залишаються помітні сліди участі в чемпіонаті Європи. Спортсмен їхав у проросійську Сербію з однією думкою: здобути для України золото у своїй ваговій категорії 61,2 кілограма. Він вийшов до фіналу, де у важкому поєдинку не зміг дотиснути представника Швеції. Андрій душив суперника впродовж усього третього раунду, але швед витерпів та переміг за балами.

Здавалося б, такий результат зобов’язує волинського бійці їхати на чемпіонат світу, який відбудеться восени в Узбекистані, однак його участь у світовій першості – під питанням.

Інформаційному агентству Волинські Новини Андрій Протасюк розповів про те, як у півфіналі травмував суперника з України, гіркоту поразки в фінальному поєдинку, кардинально різних сербів (які вигукували «слава росії» та які говорять українською), чому змінив футбол на ММА, а комп’ютери – на спорт, пошук пригод на п’яту точку, спроби у боксі та тренування дітей.

Читати ще: Наші бійці – найкращі в Україні: волиняни здобули на чемпіонаті Європи з ММА золото та три срібла. Фото

Андрію, відразу пропоную почати розмову з чемпіонату Європи. Знаю, що ти кваліфікувався на європейські змагання, вигравши чемпіонат України, але там були певні нюанси. Розкажи про це.

Сталася прикра ситуація зі здоров’ям. На той момент нашим регіоном ходив вірус, і я дуже сильно захворів. Через втрату ваги просіла імунна система, і я не зміг добре підготуватися до чемпіонату України та, на жаль, його пропустив. Але у збірній звільнилося місце другого номера і за підсумком минулорічного чемпіонату, де я посів перше місце, мене обрали. У підсумку вдалося показати такий результат на чемпіонаті Європи.
У приватній розмові кілька місяців тому ти казав, що більше не будеш виходити в октагон. З чим на той момент було повязане твоє рішення та чому його змінив?

Це були емоції. Напевно, це було пов’язано з шаленим графіком: тренування, робота. Все дуже важко давалося і дається зараз, але потрохи справляюся.

Тренувальний збір збірної України проходив тут, в спорткомплексі «Динамо-Прайд», який ти очолюєш, та на базі ЛНТУ. Чи допомагали тобі рідні стіни, а, можливо, навпаки це заважало зосередитися?

Можливо, це й допомогло. Ми тренувалися вдома, нікуди не потрібно було їхати. У «Динамо» хороша тренувальна база, в ЛНТУ трішки менша. Але лише розумні шукають рішення, а дурні – відмазки, що немає місця для тренувань. Я проходив багато тренувальних зборів: усе залежить від морального налаштування. Якщо ти налаштований на роботу, то тренуватися можна будь-де. Навіть на вулиці можна пройти якісну підготовку.
Збірникам усе в Луцьку сподобалося. Наша федерація забезпечила хороші умови для проживання та забезпечувала харчування спортсменів, які були тут. Майже вся збірна проходила тренувальний збір тут. Деякі хлопці не змогли долучитися, адже служать та нині перебувають на фронті. Але загалом всі були раді приїзду до Луцька, бо в нас потужно розвивається ММА і волинська збірна дуже сильна.
Вже у півфіналі ти зустрівся зі співвітчизником. Чи відігравало це для тебе якусь роль, чи ти просто налаштовувався, як на звичайний поєдинок? Що говорили тренери, чи давали якісь особливі установки?

Насправді, як таких установок на цей бій не було. На жаль, мій тренер Олександр Кулаков захворів та не зміг поїхати на чемпіонат. Тож інший тренер збірної Андрій Зінчук сказав мені просто виходити в октагон і робити свою роботу. А те, що я виходжу з українцем… Я не викладався, як міг би це робити, не працював на всю силу, адже розумів, що перемагаю. Тому я максимально лайтово проводив бій, щоб не травмувати свого суперника. Однак перемогу я здобув больовим прийомом – важіль ліктя. І після поєдинку з’ясувалося, що в мого суперника була травма руки. Я з великою повагою ставлюся до нашої збірної, тому максимально намагався морально підтримувати свого суперника та водночас партнера по збірній: після поєдинку, упродовж всього дня, запитував, чи усе добре в нього з рукою, бо дійсно переживав. Не хотілося нанести шкоди, але так сталося, бо це спорт.
До речі, про налаштування. Вже легендарною стала фраза чемпіона світу з футболу 2006 року Андреа Пірло: «Після обіду я поспав, пограв в PlayStation, а ввечері виграв Кубок світу». Поділися своїм способом налаштування на турнірах такого масштабу, як себе поводити протягом усієї турнірної дистанції? Можливо, це згодиться молодим бійцям, які читатимуть це інтервю.

Дуже сильно я налаштовувався лише на фінальний поєдинок. Не скажу, що впродовж дня я морально готувався і продумував якісь тактичні плани. Швидше, мені не давала спокою вага, яку треба було робити щодня, аби потрапити у свою вагову категорію. Я в першу чергу переживав через це. Коли зважився і все було добре, тоді вже налаштовувався на поєдинок. Спочатку я продумував тактичну сторону, як мені потрібно діяти, що використовувати під час бою, що може робити зі мною мій опонент, яка його стратегія. Але найбільше мене мотивувало те, що я виступав під українським прапором. Дуже хотілося посісти першу сходинку, і я був за крок до неї. Ще досі жалкую про це. Дуже хотілося стояти на першій сходинці, аби позаду був наш прапор і лунав Гімн. Це була настільки сильна мотивація, що я виходив на ринг лише з думкою про Україну. Насправді, моя країна дуже сильно мене мотивувала.
Читати ще: У Луцьку зустріли переможців та призерів чемпіонату Європи з ММА. Фото

У фіналі ти зустрівся з представником Швеції та поступився за рішенням суддів. Пригадай події того бою, що, на твою думку, не вистачило, аби здобути перемогу?

Перший раунд був доволі спірний, але потрібно віддати належне супернику: я пропустив удар коліном по корпусу, це мені перешкоджало нормально продовжувати поєдинок. Я не міг сконцентруватися та більше переживав за своє здоров’я, ніж за ведення поєдинку. Згодом я зібрався, однак на той момент вже віддав позицію, і суперник набрав трішки балів. Повторюся, що, про мене, перший раунд був спірний. На другий я не зміг відновитися, мені не вистачило часу.

За другий раунд я встиг відновитися і третій почав так, як перший. Суперник трішки підсів, бо він дуже енергозатратно провів другий раунд, який я об’єктивно віддав. Як тільки почався третій раунд, я добре попав по супернику, він трішки посипався. Потім я зайняв домінувальну позицію зверху, наніс кілька ударів. Він провернувся та віддав спину, і я боровся за захват, щоб зробити задушливий прийом. Коли я це зробив, то душив його цілий раунд, але, на жаль, сталося так, що він не постукав, хоча я мав на це велику надію. На той момент, напевно, в мене окислилися м’язи. Я старався, ні на секунду не послаблював свій захват, але суперник витерпів.
Як на перебіг бою та твою стратегію вплинули габарити шведа? Він і вищий за тебе, і, напевно, розмах рук має більший.

Так, його руки перешкоджали мені у боротьбі. Я звик працювати з суперниками, в яких такі ж габарити, як у мене. Саме з такими бійцями я проходив підготовку, напрацювання були саме на такі параметри суперників. Наприкінці першого раунду я закрив його у трикутник, але пролунав сигнал про закінчення раунду. У другому раунді також старався зробити прийом: або трикутник, або важіль ліктя. Мені трішки не вистачило, аби це зробити саме через те, що він більший за мене. Ось це трішки було протягом всього раунду. А щодо ударної техніки, то вона заходила впродовж бою, його габарити не сильно мені перешкоджали попадати по ньому.
Чемпіонат Європи відбувався у Сербії. Як відомо, це доволі проросійська країна. Чи були якісь установи/прохання від тренерів збірної, федерації щодо поведінки в ймовірних провокативних ситуаціях? Та чи, власне, були такі ситуації?

Коли ми тільки приїхали в готель та чекали заселення, тренери молодіжної збірної, які приїхали на чемпіонат раніше, підходили до нас і казали, щоб ми не вдягали форму збірної під час вечірніх прогулянок містом, оскільки в їхню сторону лунало багато провокаційних слів.

Особисто до мене підходили три серби, які з повагою ставилися до нашої країни та збірної, бажали успіху. В одного з них дружина українка, тому він намагався розмовляти зі мною українською. Однак були і випадки провокацій, щоправда, з іншими членами збірної. Маряна з Мукачева впродовж бою підказувала партнеру, з яким вона тренується в одному залі, і після бою сказала нам, що кілька хлопців за її спиною кричали «слава росії». Я особисто цього не чув, але причин недовіряти Мар’яні в мене немає.
Багато українських спортсменів використовували майданчики світових турнірів та змагань впродовж першого року повномасштабного вторгнення, щоб донести світу інформацію про війну в Україні. З часом це почало згасати. Чи були якісь згадки про війну в Україні на цьому турнірі, крім того, що до тебе просто підходили?

Насправді, як таких згадок не було, однак слова підтримки лунали постійно. На турнірі я познайомився з хлопцем з Ізраїлю, який також виступав у моїй ваговій категорії. Попри те, що він уродженець Ізраїлю, проживав у Севастополі та говорив російською. Після анексії Криму його рідні переїхали до росії, але після повномасштабного вторгнення в Україну він розумів, що там залишатися не можна. Тож він залишив батьків у росії та поїхав до Ізраїлю. Цей хлопець повністю нас підтримує, казав, що слідкує за нашими новинами, і в нього серце кров’ю обливається, бо Україна для нього як рідний дім. В Ізраїлі зараз також бойові дії. Він сказав, що переїхав з однієї війни на іншу.
Готувався до розмови з тобою і фактично єдина інформація про тебе в інтернеті – це список нагород та перемог у різних турнірах. Хочу, щоб ти пригадав, як взагалі прийшов у бойові мистецтва, що стало причиною?

Це цікава історія. Я дуже любив літні табори. Велика повага мамі, яка мотивувала мене на відмінно навчатися у школі. Якщо я не закінчував клас на відмінно, то влітку не їхав у табір. Тому для мене це було мотивацією. Я брав участь у різних конкурсах, олімпіадах. Похвальні листи, грамоти, нагороди ще досі в мене десь лежать. Під час одного з таких заїздів в табір я познайомився з хлопцем Олегом. Ми дуже сильно здружилися, і я не хотів покидати табір. Він сказав, що затягне мене до себе на рукопашний бій, яким він займався, і я погодився.

А на той час я займався футболом, і мені трішки не подобалося, що не всі члени команди віддавалися на полі так, як це робив я. Тому дуже болісно сприймав поразки. Я був невеликий і мені було важко, наприклад, переганяти вищих хлопців, але мені вдавалося, в мене були хороші результати. Однак я хотів спробував себе в іншому спорті, хоча паралельно бігав футбол. Пізніше, коли я навчився усього на рукопашному бої, вирішив, що не потрібно на цьому зупинятися, та пішов на змішані єдиноборства. Як тільки я перейшов в інший зал, відчув навантаження, яке не відчував там. Я розумів, що тут можна рости, там були хороші тренери та хлопці, з якими можна розвиватися. Все більше мені стало подобатися ММА, тому потрібно було обирати між боями і футболом. У футболі я не бачив кар’єрного росту, тому обрав бойові мистецтва.
Якщо не помиляюся, ти навчався в ЛНТУ на спеціальності «Компютерна інженерія». Чому все ж обрав спорт як основний вид діяльності?

Я навіть не знаю. Напевно, я перегорів тими комп’ютерами. Я закінчував дев’ятий клас і розумів, що потрібно йти в коледж, адже не хотів втрачати рік навчання. Бачив себе в IT, якимось веб-дизайнером, тому вступив у коледж ЛНТУ, потім вступив і в сам політех на «Комп’ютерну інженерію». Але мені потрібні були фінанси, тому я став допомагати тренеру вести тренування. Це мене почало затягувати: я розвивався паралельно як спортсмен та тренер. Водночас розумів, що в подальшому моє життя не буде пов’язане з комп’ютерами, але все одно довчився, успішно закінчивши змагання. Пізніше я вступив на магістратуру на фізичну культуру і спорт, яку також закінчив з відзнакою. Може, я ще і повернуся до свого диплому, в цьому житті все можливо.
Існує стереотип, що бійці – це такі агресивні хлопці, які постійно хочуть битися, самі провокують бійки тощо. Натомість в тебе доволі спокійний, стриманий характер. З чим це повязано: вихованням в сімї, заняттями бойовими мистецтвами чи ти просто з когось брав приклад?

Згадую себе, то у 17-18, навіть у 19 років, я шукав пригоди на п’яту точку, мені було сумно, не було якихось занять. Я тоді майже не працював, лише влітку заробляв собі якийсь капітал, щоб менше брати коштів в батьків. З часом почав дорослішати, спілкуватися зі старшими людьми та розуміти, що бійки та хуліганка – це не ті речі, які допомагають у житті, а людей, які цим займаються, не дуже поважають. Також я розумів, що отримувати удари в рукавицях і голим кулаком – це зовсім інше. Наш мозок не вічний, все одно ті мікроструси впливають на розум. Стереотип говорить, що бійці «пробиті». Я дуже радію, що таким поки не є.

Взагалі до 21 року я дуже агресивно вів свої поєдинки – це було пов’язано з віком, способом минулого життя. Я вигравав різні чемпіонати, але постійно був у синцях і на мене дивилися, як на переможеного. Тому я подумав, що обличчя потрібно берегти, і почав спокійніше вести поєдинки – спирався більше на техніку і тактику.
Зараз будемо допомагати твоїм майбутнім суперникам. Охарактеризуй себе як бійця: ти ударник чи все-таки любиш більше працювати у партері?

Колись я не міг ніяк освоїти навички боротьби. Я з цим боровся, напевно, роки три, мені просто не йшло. Потім я поїхав на тренувальний збір по грепплінгу в місто Долинська до тренера Олександра Коренкова. Передаю йому великий привіт, якщо він читатиме це інтерв’ю. Ставлюся до нього з великою повагою, адже він прийняв нас як рідних. На цьому тренувальному зборі мене як тільки хотіли, так місили та катали менші за мене по габаритах і за віком хлопці. Я не знаю, як так сталося, але після того я почав розуміти боротьбу. Можливо, якась м’язова пам’ять спрацювала. З часом я перекваліфікувався з панчера в більш комбінованого бійця, який може і поборотися, і побитися. Тому зараз мій стиль багатофункціональний: 50% – боротьба, 50% – удари.
Ти любиш підлаштовуватися під суперників чи навязуєш свій стиль бою?

Спочатку однозначно нав’язую свій стиль. Якщо він не йде, тоді я підлаштовуюся під суперника. Взагалі потрібно вміти підлаштовуватися, бо план на бій не завжди може вдатися. Тому інколи потрібно діяти від суперника, ловити його на помилках, використовувати це на свою користь.

Знаю, що ти тренуєш дітей і не тільки. Розкажи, як це передавати досвід молодому поколінню? Адже робити професійно свою роботу – це одна справа, а професійно навчати цій роботі – зовсім інша діяльність.

Насправді, тренувати разів у десять важче, оскільки кожна людина – це індивідуальність і в фізичному, і в моральному планах. Знайти підхід до кожного дуже складно, але з досвідом це стає легше, бо я навчаюся на своїх помилках та помилках своїх учнів. Тож з новими дітьми легше працювати, бо я вже знаю певні моменти темпераменту, фізичних якостей дитини. Передавати навички доволі складно, адже є різні діти. Одних змушують батьки, а вони не розуміють, для чого сюди ходять. З дітьми, які приходять за власним бажанням, працювати набагато легше, бо вони мають жагу до навчання та розвитку. Праця тренера дійсно дуже складна.
З кожним роком популярність ММА зростає, але мені здається, що, незважаючи на більшу видовищність змішаних єдиноборств, бокс ще доволі тривалий час буде у лідерах. Знаю, що ти проводиш тренування з боксу, але сам участь у боксерських поєдинках не брав. Чому ти свого часу не обрав бокс? Адже це історія про гроші, комерцію та зрештою впізнаваність.

Я просто обрав ММА, а якщо я це обрав, то потрібно доводити цю справу до кінця. Тому, напевно, і не перейшов у бокс. Спроби вийти на ринг були, але це все перекривалося змаганнями з ММА. Наприклад, ми на вихідні планували поїхати побоксувати на турнірі в якесь місто, але паралельно нам пропонували взяти участь в змаганнях з ММА, і ми їхали туди. Кілька таких спроб зірвалося. Ми навіть проходили тренування, готуючись до чемпіонату України з боксу. Звичайно, це було дуже смішно (сміється, – ред.), але ми мали надію зачепитися за призове місце, хоча так і не поїхали. Можливо, це знак, адже що не стається – усе на краще. Колись я не розумів цієї фрази, але з досвідом усе змінилося.

В тебе не було бажання під час боксерських тренувань підключати ноги?

Ні. Я розумів, що в мене лише руки, а ноги застосовувати не можна. Хоча проскакували моменти техніки боротьби: коли був у клінчі, то починав боротися (cміється, – ред.). Просто на підсвідомому рівні спрацьовувала м’язова пам’ять.
Хто тобі допомагав поїхати на чемпіонат Європи?

Коштами на поїздку мені допомогли люди, які небайдужі до мене як до спортсмена та людини – це Олександр Лучицький та Тетяна Ляшенко.

І заключне питання: в листопаді відбудеться чемпіонат світу в Узбекистані. Чи зможемо тебе там побачити?

Ще не думав про це. Попереду мене чекає чемпіонат Європи з панкратіону в Німеччині. Зовсім скоро будемо починати тренувальний збір. А на рахунок Узбекистану, то я не знаю, чи нам вдасться поїхати, оскільки сума, яка потрібна, буде чималою: це і переліт, і внесок за участь. Тому зараз я неготовий говорити про чемпіонат світу.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Ольги ШЕРШЕНЬ та з особистого архіву Андрія Протасюка
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus