Хто розправився з поляками у Грабовому?

Напередодні Другої світової війни в селі Грабовому, що на Старовижівщині, був маєток шляхтича Євстахія Нечуй-Вербицького, який мав українське коріння. Після смерті власника майно розподілили між дочками Анною, яка була заміжньою за капітаном Війська Польського Юзефом Бжозовським, та Марією, яка вийшла заміж за Стефана Носковського. Останній був комендантом пожежної охорони. Пани ні з ким не ворогували, давали людям роботу й непогано за неї платили. Але це було доти, доки в Західній Україні не розпочалися процеси, що передували її приєднанню до СРСР. Їх заручниками стали і українці, і поляки.

Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини №33 від 23 серпня.

ДЕ ЗНАЙШЛИ СПОЧИНОК УБІЄННІ, НЕВІДОМО Й ДОНИНІ

– 20 вересня 1939 року в маєтку Грабів було чотирнадцять осіб, – розповідає вчителька ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Юхима Ярощука села Сереховичі Катерина Каленчук, яка досліджує подробиці трагедії своїх земляків. – Анна Бжозовська та її півторарічна донька Софія, Марія Носковська та її двоє дітей (чотирирічна дочка Анна та тримісячний син), шістдесятирічна Броніслава Носковська, що опікувалася садом, така ж за віком Марія Носковська та її чоловік Ян, двадцятидев’ятирічна Софія Клющинська (з Носковських) з дочками Марією та Яною (її чоловік Мечислав був адміністратором у резиденції президента Ігнатія Мосціцкого в місті Спала), пані Свірчевська (імені не вдалося встановити) з вісімнадцятирічним сином та одинадцятирічною донькою (її чоловік Мариан служив капітаном 50-го полку піхоти в Ковелі), колишній управитель маєтку сімдесятидворічний Володимир Фіялковський та вісімнадцятирічна Наталія Трофімчук з Грабового, яка няньчила панських дітей.

Перші дев’ять осіб були між собою родичами. Натомість Свірчевська з дітьми приїхала з Ковеля, рятуючись від бомбардувань міста німецькою авіацією. Чоловіки полячок були офіцерами й пішли на війну, тому перебували далеко від дому. Володимир Фіялковський 6 вересня приїхав у маєток, щоб допомогти самотнім жінкам копати картоплю та в інших польових роботах. Їздовий садиби Селівейстер проживав у селі, тож зазвичай на ніч ішов додому.

Озброєна група з 5-7 осіб пильнувала маєток із самого ранку. Всі вони була відверто вороже налаштовані до мешканців панського двору. Згадуючи ті тривожні події, колишня служниця Наталія Трофімчук лише у 2003 році розповіла, що того дня їй наказали йти на ніч додому. Але хто їй це порадив, не сказала.

– Старенька розповідала, що всіма цими діями керувала нібито якась пані Яблонська, – провадить Катерина Филимонівна. – Нападники почали вимагати від власників маєтку залишити садибу з майном та забиратися геть. Ян Носковський хотів запрягти коней, але зробити це чоловікові не дозволили. Тоді він пішов у сусіднє село Сереховичі. Услід йому почали стріляти. Коли на світанку Носковський повернувся в маєток, нікого там вже не застав. Пізніше від сусідів він довідався, що всіх, хто був у домі, жорстоко вбили: когось в будинку, когось – біля школи.

Де загиблі знайшли вічний спочинок, невідомо й донині. За одними розповідями, в ставку чи саджавці, за іншими – тіла вивезли фурманками під буцинську гору й закопали. Селом ширилися чутки, що в ніч убивства таки саме під буцинською горою зупинилися підводи і якісь озброєні люди вимагали в хуторян, що мешкали неподалік, дати їм лопати. Останні так злякалися, що не вгледіли, куди поїхали ті підводи. Є також версія, що загиблих поховали біля дороги з Грабового в Сереховичі у ямі, з якої брали пісок.

ВІД СПАЛЕННЯ СЕЛО ВРЯТУВАЛА ВЧИТЕЛЬКА

То хто ж по-звірячому розправився з мирними поляками, які не мали жодного стосунку до політики? Вісімдесятисемирічна грабівчанка Олександра Арсенік дотримується думки, що це люди, які прагнули встановити в селі радянську владу.

– Після 17 вересня 1939 року в Грабовому міг діяти так званий «селянський комітет» (територіально село входило до ґміни в Несухоїжах), – каже жінка, – або він був в іншому населеному пункті. Тільки після трагедії в Грабовому на вустах у моїх односельців були прізвища трьох людей, що могли бути безпосередньо причетні до неї. Найімовірніше, ці особи так перейнялися комуністичною ідеєю, що забули про Бога та все людське. Вплинули на їхню свідомість і політичні листівки, які розкидав над селами у той час радянський літак. А в них був прямий заклик позбутися гнобителів.

Отож, комітетчики, що розправилися з невинними жертвами, і далі сиділи в панському маєтку, виставили там вартового, який зробив засідку на дереві.

– 23 вересня через село в бік Сереховичів проходила велика колона Війська Польського, що відступало, – провадить Олександра Василівна. – Вартовий вистрелив з карабіна і вцілив у польського військового, що їхав на коні. Колона оточила маєток. Комітетчики втекли, а вартового поляки стягнули з дерева і допитали. Так вони й довідалися про вбивство в маєтку. З оточеного села того дня хотіли вибратися троє чоловіків з родини Хлуд, але військові відкрили по них вогонь. Потім солдати підпалили в Грабовому дуже багато осель, воно заледве не згоріло. Не зачепили лише вулицю, де жила польська вчителька. Це вона попросила військових припинити підпали.

У ПОШУКАХ УБИВЦЬ

– На сільському кладовищі й донині зберігся пам’ятник Мефодію Трофімчуку, – каже Катерина Каленчук. – Дехто із людей вважає, що саме цей чоловік і застрелив польського солдата. Після приходу радянської влади в кінці вересня 1939 року Ян Носковський намагався знайти вбивць своєї родини, але розслідування нічого не дало. Місцеві жителі не хотіли казати правди, вони стверджували, що пани кудись виїхали з польським військом, що відступало.

На цьому розслідування й закінчилося. Але Ян Носковський аж до 1944 року шукав винуватців трагедії. Його далекі родичі в Польщі стверджують, що він встановив імена та прізвища всіх убивць, але нікого з них до того часу вже не було серед живих. Ян Носковський був переконаний, що саме їздовий Селівейстер привів до маєтку банду вбивць, але це документально не доведено.

Син колишнього управителя Микола Фіялковський в 1939 році також приїздив у Грабове кілька разів. Але його залякали, і чоловік мусив припинити пошуки вбивць.

Ширилися чутки, що після війни в селі нібито з’являвся й Стефан Носковський, який пройшов сталінські табори, за іншою інформацією, він з цих таборів не повернувся.

– Ніхто не знав, де поділася очільниця банди Яблонська, та й взагалі – ким вона була і чи була, – каже Катерина Филимонівна.

З кожним роком все менше й менше залишається в селі людей, які могли б розповісти те, що почули від старших родичів про трагедію в польському маєтку у вересні 1939 року, про очевидців годі й казати. Люди досі бояться: одні розголосу, що їхні родини могли бути причетними до розправи, інші – помсти. Але сміливіші розповідають, що після війни справді убивць нібито не залишилося серед живих (з етичних міркувань не називаємо імен підозрюваних), а один з них втратив розум і деякий час жив у муках. А колишня няня Наталія Трофімчук підтвердила, що один із комітетчиків, який брав участь у кривавій розправі, за радянської влади обіймав досить високу посаду в компартійних органах у одному з районів Волинської області.

Наталія ЛЕГКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---