«Любіть своїх дітей і цікавтеся їхнім життям». Дитячий психіатр з Луцька про аутизм та істерики в магазинах

Віталій Вдовиченко працює у Волинській обласній психіатричній лікарні дитячим психіатром 43 роки. Нині він обіймає також посаду завідувача поліклінічного відділення цього закладу охорони здоров’я.

Про свій шлях у професії, зміни, які він простежує, зростання кількості аутичних розладів у дітей, дитячі істерики в людних місцях та багато іншого лікар розповів журналісту Андрію Гнатюку. Волинські Новини пропонують своїм читачам ознайомитися з найцікавішими уривками з цього інтерв’ю.

Що спонукало вас обрати професію дитячого психіатра?

Моя мама – психіатр. Я вчився на педіатричному факультеті і відвідував психіатричний гурток з акцентом на дитячу психіатрію. Мене тягнуло до дитячої психіатрії. Коли в 1982 році я приїхав на інтернатуру в цю лікарню, тут працював мій хороший наставник Яків Мойсейович Човник. Багато людей зверталися до нього по допомогу.

На вашу думку, чи за роки вашої практики змінилися діти?

Нині ґаджети негативно впливають на наших дітей, тому що вони більшість часу проводять не на свіжому повітрі, а в іграх, соцмережах. Я вітаю те, що деякі держави ввели обмеження на соціальні мережі для неповнолітніх, наприклад, Австралія прийняла закон, який забороняє дітям до 16 років користуватися соцмережами. Оце змінилося. Раніше хлопці масово грали в футбол, а дівчата – в резинки, скакалки. Зараз не дуже часто можна побачити дітей, які граються на вулиці після уроків.

Чим ще змінилися діти? Не було війни. Теперішня війна впливає на дітей: у когось на фронті загинув тато чи потрапив у полон, ми переживаємо ворожі ракетні та дронові удари. Більшість дітей зараз перебувають у стресовому стані, навіть можна говорити, що посттравматичний стресовий розлад спостерігається в дітей, але він не так клінічно виражений, як у дорослих.

У червні я був на республіканській конференції з дитячої психіатрії. Вона була присвячена, зокрема, зростанню аутичних порушень серед дітей. Я сказав би, що їх кількість зростає в геометричній прогресії. Кілька років тому ми провели приблизний підрахунок по первинному виходу на інвалідність від психічних розладів серед мешканців Луцька, то приблизно зі 130 дітей 100 дітей пішли на інвалідність через аутичні проблеми.

Достеменно ми не знаємо, звідки беруться ці аутичні розлади. Є підозри щодо генетичних моментів і обміну деяких речовин. Теорії про те, що вони пов’язані з профілактичними щепленнями, не витримують критики. Жодне наукове джерело не говорить про те, що аутизм виникає внаслідок проведення профілактичних щеплень.Читати ще: Як у дитячій лікарні в Луцьку працює відділення психіатрії

Чи можна зупинити розвиток аутизму на ранніх стадіях?

До мене не приходять діти, яким півтора року. В такому віці можна запідозрити, наприклад, мовленнєву патологію. За міжнародними протоколами, діагностику аутизму необхідно проводити протягом трьох місяців спостереження, тобто проводити протягом цього часу різні психологічні тести. Немає жодного інструментального чи лабораторного методу діагностики аутичних порушень. Ми не можемо діагностувати аутизм за кров’ю, сечею чи іншими рідинами організму – лише психологічні тести. Їх достовірність, однак, становить до 60%.

Загалом психіатрія – це одна з медичних дисциплін, де діагноз встановлюється в результаті так званого динамічного спостереження.

Від аутизму не існує ліків. Так, ліки застосовують, але для зняття деяких негативних симптомів, які можуть супроводжувати людину з аутичними порушеннями. Часто при аутичних порушеннях, наприклад, паралельно можуть простежуватися епілептичні приступи; тоді будемо застосовувати препарати, спрямовані на ліквідацію епілептичних приступів.

Аутизм починається в дитячому віці, але не проходить із дорослішанням. Міжнародна класифікація говорить, що немає такого діагнозу, як дитячий аутизм, а що є розлад аутистичного спектру з різними проявами порушень соціальної взаємодії, спілкування тощо.

Розлад можна скоригувати. Якщо вчасно розпочати різні педагогічно-психологічні інтервенції, то можна досягнути дуже хороших результатів. Ми мали кілька випадків, коли батьки, навіть маючи заключення з Київського інституту психіатрії про необхідність надання статусу дитини з інвалідності, інтенсивно займалися з психологами, корекційними педагогами, АВА-терапевтами, фахівцями різних профілів і досягнули дуже хороших результатів. Дитина самостійно комунікує, звертається, виконує різні доручення, пересувається містом, тобто жодних проявів соціальної дезадаптації в неї немає.

На що звертати увагу батькам? Коли варто йти до дитячого психіатра?

Не потрібно затягувати зі зверненням до дитячого психіатра. Краще навіть прийти раніше, сказати, які проблеми турбують. У принципі найперший момент – коли дитина втрачає візуальний контакт з батьками і коли в дитини зменшується словник. Це десь у півтора-два роки. В цьому віці вже можна вперше звертатися до дитячого психіатра, а далі буде йти так зване спостереження в динаміці.

Наприклад, може спостерігатися відсутність потреби в спілкуванні з однолітками. Зазвичай, діти, помічаючи інших дітей, тягнуться до них, хочуть побачитися, можливо, забрати іграшку. А в дітей з аутичними проблемами немає такої потреби. Вони байдужі до однолітків. Дуже часто в них відсутній так званий вказівний жест. Вони не показують пальцем на те, що їм потрібно. Дуже часто це одноманітні ігри, одноманітні маніпуляції, наприклад, узяв машинку, сидить і годинами крутить колеса на тій машинці, дивиться, як вони крутяться.Читати ще: «Кожна дитина з аутизмом – унікальна», – дитяча психіатриня з Луцька

Чому деяким дітям важко дається навчання?

Інколи треба дивитися на педагогічні здібності дитини з урахуванням раннього розвитку. Що було в ранньому розвитку: коли дитина почала ходити, коли почала сидіти, коли в неї з’явилося мовлення, коли вона опанувала навички самоохайності? Чи були якісь патологічні стани під час вагітності матері? Чи були проблеми під час пологів?

Колись побутувала така думка, що в дітей, які народилися передчасно з маленькою вагою, так звані недоношені діти, мають обов’язково бути проблеми в навчанні. За понад 40 років моєї роботи в мене було дуже багато поспішайок, які мали досить хороші педагогічні успіхи. Тому тут треба все враховувати: і можливість, і бажання чи небажання здобувати знання. Є випадки, коли дитина не сприймає педагога.

Чи можна змушувати дитину вчитися?

Наші шкільні програми вимагають певного рівня знань. Загалом рівень шкільної освіти в нас вищий, ніж у багатьох інших державах. Я мав можливість порівнювати шкільні програми в нас і в Німеччині. В Німеччині, наприклад, немає такої сильної програми з математики. Добре це чи погано? На мою думку, кожен по-різному реагує. Одній дитині треба, щоб було багато-багато завдань, занять, а другій – менше. До того ж у старших класах відбувається поділ за напрямками, як-от гуманітарний, природничий.

Чи змушувати дитину вчитися? Напевно, батькам потрібно згадати себе в її віці, чи все їм вдавалося в той період. Можливо, щось вдається краще, щось подобається і варто розвиватися саме в цьому напрямку.

Як розвиток штучного інтелекту може вплинути на дітей?

Якщо не помиляюся, в країнах Європи піднімали питання, щоб обмежити використання штучного інтелекту. Особисто я більш негативно ставлюся до його використання. От, наприклад, коли з’явилися посібники з готовими домашніми завданнями, багато дітей просто переписували їх, зовсім не заставляючи себе подумати навіть над простими речами. Це недобре. Те ж саме можна говорити про використання штучного інтелекту. Діти мають навчатися, здобувати певний запас знань, навичок.

Чи можна фізично карати дітей за непослух?

Досі психологи сперечаються: потрібне фізичне покарання для дітей чи ні? Передусім, думаю, варто зважати на дитину. Я знаю кілька сімей, які дозволяли дітям робити все, а потім мали великі проблеми в старших класах, після закінчення школи. Вони ніколи не карали дітей, ніколи їх не сварили, виконували всі їхні забаганки.

Я запитував у нашого першого психолога в лікарні В'ячеслава Вікторовича Кардаша, чи потрібно карати дітей. Він мені відповів: «Потрібно, але дитина повинна знати, за що вона покарана». І не можна карати дитину за якісь ненавмисні моменти, як-от дитина повернулася і випадково скинула вазу. Це може трапитися будь з ким.Читати ще: «Усім керує мозок». Психіатр з Волині – про розлади, вплив ковіду, лоботомію, електрошокову терапію і мозок Чикатила

Як батькам реагувати на дитячі істерики?

Часто на прийом приходять батьки, які розповідають про дитячі істерики, коли дитині щось не дали, не купили і вона починає кричати, плюватися, битися, падає на підлогу. Єдиного рецепту тут немає. Можна попередити ту дитячу забаганку і переключити увагу дитини на щось інше. Але це не завжди вдається. Що робити, коли істерика розпочалася? Одна з досить дієвих рекомендацій, коли батьки повністю ігнорують цю протестну поведінку дитини. Тому що ця вистава робиться для когось (крик, плач, падіння, тупотіння), щоб хтось це побачив і зробив те, що я хочу.

Найгірший варіант, коли це відбувається в людному місці. Там є ті, хто співчуває, або ті, хто критикує, засуджує. І щоб заспокоїти дитину, батьки дають їй те, що вона хоче. І потім дитина цей прийом починає використовувати все більше і більше.

Коли ж ми один день зігнорували і слухали дві години плач та крик, другий день зігнорували, то дитина буде думати: що мені робити, щоб досягти свого? А батьки тоді повинні стимулювати хорошу поведінку.

У цьому плані для нас є трішки шкідниками дідусі та бабусі, бо в них відношення до онуків інакше, ніж було до своїх дітей. Вони ще подавляють авторитетом. «Ми ж вас виховали, освіту вам дали, в нас досвіду більше, ніж у вас».

Якщо дитина стала жертвою булінгу в школі, постійного цькування, що робити?

Якщо з дитини постійно насміхаються, її принижують, ніхто не стає на її підтримку, немає допомоги від педагогів, то варто міняти класний колектив. Це буде оптимальний варіант. У мене був пацієнт, який став жертвою булінгу. З нього насміхалися, його били, в класі він не мав підтримки ні від кого. І коли він змінив навчальний заклад, усе прийшло до норми, однак вплив того булінгу надовго в ньому. Він говорить: «Я це все пам'ятаю. Я навіть не хочу бачити тих осіб, які булили мене, бо це викликає в мене дуже неприємні відчуття».

Негативні моменти потребують часу, щоб вийти з нашого підсвідомого.

Ви вважаєте, що час лікує?

Так. Наше реагування на події, які мали тоді місце, стає інакшим. Ситуація змінилася і ми змінилися. Наприклад, померла близька людина. Це відчуття горя. Через деякий час це може перейти в посттравматичний стресовий розлад. Посттравматичний стресовий розлад теж має свої часові рамки. Він не на все життя. У когось він триває довше, в когось проходить швидше. Тільки ліки дають ефект? Напевно, ні. Людина пішла працювати, захопилася якоюсь галуззю, знайшла себе там, а це трошки відійшло на інший план. Але якщо людина не може справитися самостійно, варто звертатися до психолога і психіатра.

Зараз діти добріші чи зліші, ніж раніше?

Зліші. Не знаю чому. Не можу пояснити. Але загалом діти, підлітки жорсткіші.

Які поради могли би дати батькам?

Кожен випадок потрібно оцінювати індивідуально. Загалом же треба любити своїх дітей, розуміти їх, давати їм можливість самостійно вирішувати якісь питання, цікавитися їхнім життям.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---