«Усім керує мозок». Психіатр з Волині – про розлади, вплив ковіду, лоботомію, електрошокову терапію і мозок Чикатила

Як працює головний мозок, які є психічні розлади, чи передаються вони спадковим шляхом, як стрес чи перенесений ковід можуть вплинути на виникнення психічного розладу, як проходить діагностика і лікування, чому досі застосовують електрошокову терапію, як «лікували» дисидентів у психлікарнях за радянських часів, чому не продали мозок серійного вбивці – про це та багато іншого розповідає лікар-психіатр, завідувач 10-го жіночого відділення Волинської обласної психіатричної лікарні №1 Сергій Вахно.

Розмову з ним провів журналіст Андрій Гнатюк. Волинські Новини пропонують своїм читачам текстовий варіант інтерв’ю.

Що таке психічні розлади, чому вони виникають?

Психічний розлад проявляється в змінах зі сторони різних сфер психічної діяльності, зокрема орієнтації людини в навколишньому середовищі, сприйняття навколишнього середовища, осмислення подій, які відбуваються навколо людини, емоційної стійкості, настрою, ставлення до подій, які відбуваються навколо, реальної оцінки цих подій. І залежно від того, чи є зміни в цих сферах, чи їх немає, ми, лікарі-психіатри, інтерпретуємо наявність чи відсутність психічного розладу. Якщо є зміни в цих сферах психічної діяльності, наприклад, у мисленні, сприйнятті навколишнього світу, настрої, ми виходимо, згідно з міжнародною класифікацією психічних розглядів, на якийсь діагноз. Відповідно до чинного закону «Про психіатричну допомогу», такий діагноз має право встановлювати тільки лікар-психіатр і тільки під час огляду пацієнта.

Ми можемо говорити про різні види психічних розладів?

Шизофренія, біполярний афективний розлад, рекурентна депресія – все це тяжкі психічні розлади. Але зараз, на жаль, на перший план виходять розлади (як раніше говорили) невротичного плану – це розлади адаптації у зв'язку з військовими подіями в країні, посттравматичні стресові розлади, змішані тривожні та депресивні розлади. Усе частіше лікарям-психіатрам, а також нашим колегам лікарям-психотерапевтам, психологам доводиться з цими розладами зіштовхуватися і надавати різноманітну допомогу – і медичну, і психологічну, і соціальну.

Що таке біполярний афективний розлад і рекурентний депресивний розлад?

Це розлади, які відносять до порушень сфери настрою, так званого афекту. Біполярнийафективний розлад зумовлений хворобливими коливаннями настрою з епізодами і пригніченості, і піднесення. Тому й біполярний – як два полюси одного захворювання. Рекурентний депресивний розлад же відносять до тяжких психічних розладів. Він проявляється періодичним виникненням епізодів пригніченості настрою або депресії, які є затяжними і повторюваними.

Як у людини може виникнути психічний розлад?

Пусковим механізмом є стресова ситуація, наприклад, втрата близької людини, якісь переживання, невдачі на роботі, конфлікти. Безумовно, велику роль у виникненні цих розладів має підґрунтя, тобто біологічна схильність людини, її мозку до виникнення цих ситуацій. Тому що є люди, які мужньо переносять стресові ситуації і в них не виникає будь-яких розладів, а є люди, які мають біологічну схильність мозку до цього, і, відповідно, запускається механізм.

Зараз ми можемо говорити про біопсихосоціальну модель виникнення психічних розладів, тобто біологічна – це схильність мозку, психо – це особистість, яка реагує, соціальна – це оточення, яке спонукає до виникнення розладу чи навпаки до згладжування й адаптації людини до звичайного життя. Тому ця біопсихосоціальна модель виникнення психічних розладів поширюється й на ті розлади, з якими ми зараз частіше зіштовхуємося – розладами адаптації, посттравматичним стресовим розладом, змішаними тривожно-депресивними розладами.

Читати ще: МОЗ посилить контроль за психіатричними оглядами з 2025 року: що зміниться

Як і чи взагалі можна простежити початок виникнення розладу з огляду на фізіологію людини?

У людському організмі все взаємопов'язане: нервова система дуже тісно пов'язана з ендокринною системою, як і ендокринна система має суттєвий вплив на нервову систему. Всі ті фактори, які я перерахував вище, впливають на всі органи нервової системи. І якщо виходити з тієї концепції, що робота всього нашого організму (серця, легень, шлунково-кишкового тракту) регулюється мозком, то, відповідно, стресові навантаження на мозок можуть спричиняти порушення і зі сторони цих органів та систем. Найчастіше це функціональні розлади. Тому зараз не є рідкістю такі діагнози, як соматоформні розлади або психосоматичні розлади. Це розлади із проявами зі сторони різних органів, систем організму, але причиною цього всього є розбалансування певних структур головного мозку.

Яких саме? Як це відбувається?

Це залежить від самої події, а також від характеру людини і біологічної схильності людини до виникнення певних захворювань. Зараз серед науковців побутує така загальноприйнята думка, що психічні розлади не передаються по спадковості, передається тільки схильність до психічних розладів. І от якщо людина, маючи цю схильність до психічних розладів, усе життя проживе в спокійній обстановці, без стресів, без перевантажень, без збою циркадних ритмів, то ця схильність ніколи не проявиться. Якщо ж людина, маючи цю схильність, стикнеться з певними факторами, які можуть перевантажити її мозок, наприклад, зі стресами, вірусними інфекціями, то це може призводити до виникнення психічних розладів.Нині, крім наслідків воєнного стану, ми почали зіштовхуватися з наслідками перенесених ковідних інфекцій у людей. За даними нових досліджень, усе-таки перенесені ковідні вірусні інфекції залишають слід в організмі, зокрема в мозку людини, тобто пошкоджують певні структури мозку. Знову ж таки, все залежить від перебігу вірусної інфекції. І різні структури мозку можуть пошкоджуватися.

На які саме структури мозку має вплив ковід?

За еволюційною теорією, пошкоджуються найбільш пізні структури, тобто в нашому випадку – це кора головного мозку. Це мислення. Менше, але страждає пам'ять. Це стійкість емоцій. Настрій. Поведінка. Кора головного мозку якраз і відповідає за свідомість, мислення, переробку інформації, аналіз. Плюс моральні цінності людини, які саме формуються в корі.

Чи вдається помітити ці пошкодження структур мозку наочно, наприклад, через МРТ?

За останні 30 років у зв’язку з розвитком сучасних технологій відбувся великий прорив, наприклад, у трансплантології та інших галузях медицини. На жаль, тільки в одній сфері поки що немає суттєвих зрушень. Це та сфера, у якій я працюю. Це сфера психічної діяльності людини, яка в багатьох випадках зводиться до описовості проявів поведінки людини, проявів відчуттів людини, проявів висловлювань людини. А об'єктивізація методів, на жаль, поки що не дає нам таких результатів. Загальноприйнято, що будь-які зміни, виявлені завдяки візуальним методам обстеження, як-от МРТ, комп'ютерна томографія, клінічно часто не підтверджуються. Тобто є зміни в морфології мозку, в структурі мозку, в анатомії мозку, а будь-яких психічних розладів у людині немає або навпаки людина виражено неадекватно себе поводить, має психічні порушення, ми як лікарі-психіатри бачимо, що людина хвора, а обстеження не виявляють будь-яких змін зі сторони мозку.

Чи психічні розлади людини можуть позначитися на її спинному мозку?

Можна навести приклад фантомних болей, коли в людини є, наприклад, якась проблема з ногою, як-от, скажімо, гангренозні зміни ноги, тривалий час людині дошкуляє біль у цій нозі, лікарі-хірурги приймають рішення про ампутацію ноги, проводять ампутацію, а біль у нозі, якої вже не існує, в людини залишається. Це так званий фантомний біль. Тобто у проєкції цієї ноги в головному мозку виникло певне збудження і видалення самої причини, коли через спинний мозок уже не надходять сигнали в головний мозок, тому що немає ноги, не позбавили людини болю на рівні головного мозку.

Тобто в цьому випадку мозок обманює людину?

Він не обманює людину. Він посилає сигнали, тому що зараз та структура мозку, яка відповідала за ногу, збуджена і, відповідно, дає інформацію всім іншим ділянкам мозку.

Яким чином виникає психічний розлад?

На початковому етапі, як правило, ідуть функціональні розбалансування обміну певних речовин мозку. Тобто, якщо зникає причина, мозок сам може знову прийти до норми, збалансуватися. Якщо ця причина є надпороговою, надлишковою, чи мозок схильний до цього, то ці функціональні розлади обміну речовин мозку, так званих медіаторів, можуть стати сталими і це вже буде інтерпретуватися як сталий психічний розлад.

На жаль, люди часто змушені звертатися спочатку до психологів, потім до психотерапевтів, а закінчується все тим, що доводиться втручатися лікарям-психіатрам.Читати ще: А що подумають люди, як пережити втрату, шкала брехні і пігулки від стресу. Інтерв’ю з лікаркою-психологинею з Луцька

Ви – і психіатр, і психотерапевт. У чому різниця?

Якщо спрощено, то психотерапевт – це людина, яка певні психічні розлади лікує словом. Психолог більше працює словом, але з якимись життєвими негараздами людини, яка є ще умовно психічно здоровою. Психотерапевт же працює з певними психічними розладами. Лікар-психіатр надає допомогу людям із психічними розладами психофармакотерапією, тобто йдеться про медикаментозне втручання. За сучасними рекомендаціями, при будь-якому розладі зі сторони психіки має бути поєднання психотерапії та психофармакотерапії. І тоді це поєднання дає найкращий ефект.

Як діють медикаменти?

Вони діють на певні медіатори обміну інформацією в самому мозку. Як я казав про організм, що все взаємопов'язане, те ж саме можна сказати про мозок. Ми не можемо сказати, що один медіатор відповідає за настрій, другий медіатор відповідає за хибне мислення і так далі. Всі ці речовини мають взаємний вплив одна на одну.

Медіатор – це хімічна речовина, за допомогою якої здійснюється передача електричного імпульсу з однієї нервової клітини до іншої. Ми як психіатри працюємо з трьома основними: серотонін, норадреналін, дофамін. Їх же суттєво більше.

Окрім психіатра, над розладами нервової системи працює невролог.

Якщо спрощено, то неврологи займаються структурними змінами мозку, викликаними найрізноманітнішими причинами, починаючи від черепно-мозкових травм, контузій. Вони працюють з наслідками вірусних інфекцій, наприклад, як-от менінгоенцефаліт. Вони працюють з різними вираженими пошкодженнями зі сторони мозку.

А ми як психіатри працюємо з розладами зі сторони поведінки, коли ця поведінка людини віддаляє її від суспільства. Неврологи же працюють з людьми, які ще все-таки адекватні в поведінці, усвідомлюють свій стан і поводяться адекватно, шукають допомоги. А наші пацієнти нерідко не відчувають, що мають якісь розлади, вони вважають, що здорові й не потребують допомоги. Їхні розлади помічають рідні й до нас звертаються. У цьому полягає проблема в наданні психіатричної допомоги – незвернення по якісну медичну допомогу, недобровільне звернення. Згідно з законом «Про психіатричну допомогу», людина, як і в будь-якій галузі медицини, має добровільно звертатися по допомогу. Але якщо людина не усвідомлює, що в неї є розлад, ми тоді часто буваємо безсилі в наданні допомоги.

Наприклад, зараз наукові дослідження вказують, що при такому серйозному хронічному психічному розладі, як шизофренія, зміни зі сторони мозку відбуваються в перший рік захворювання. І от втручання в цей перший рік є найбільш ефективним, щоб увести людину в ремісію. Якщо ж у перший рік людина не звертається, то на другий-п’ятий рік звернення ми часто можемо тільки скоригувати стан людини, але вже не говоримо про ремісію чи про одужання.

Поговоримо про психіатричну допомогу і права людини. Що робити, якщо людина з психічним розладом відмовляється від лікування?

Ми щодня в побутовому житті зустрічаємо, як населення їх сприймає, дивних людей, які все-таки певним чином адаптовуються. При обстеженні психіатрів можна говорити про наявність у них психічних розладів, але вони ще є певним чином у своєму вузькому колі соціального спілкування адаптованими. Зараз за світовими підходами в першу чергу мають бути дотримані права людини. Тобто якщо людина, у якої є якісь психічні розлади, хоче ночувати на вулиці, то це її право. А в радянські часи таких людей доставляли в психіатричні лікарні для примусового лікування. На сучасному етапі це порушення прав людини.

Зауважу, що закон «Про психіатричну допомогу», який був прийнятий у 2000 році і який буде допрацьовуватися протягом цього року, дозволяє госпіталізувати людину з порушеннями поведінки, коли лікар-психіатр бачить тяжкий психічний розлад і коли людина є небезпечною для себе чи для оточення. Тобто якщо людина хоче вистрибнути з восьмого поверху чи з ножем за кимось ганяється з огляду на свої хворобливі мотиви і відмовляється від лікування, нам дозволяється протягом 24 годин звертатися в суд, щоб отримати дозвіл на лікування. На жаль, не всі судді розуміють це й інколи нам відмовляють у наданні допомоги такій людині. Протягом цієї доби людина перебуває в психіатричній лікарні, але якщо суддя відмовляє в лікуванні, то ми відразу виписуємо її.

Ви пропрацювали певний час у радянській психіатрії, яка відома тим, що знищувала неугодних системі людей. Що можете розповісти про цей період?

Я навчався і закінчив клінічну ординатуру в Москві, у провідному інституті Союзу – це був інститут загальної і судової психіатрії імені професора Сербського. Наприкінці 80-х – на початку 90-х я був у тих відділеннях, де «лікували» дисидентів, де встановлювали їм діагнози. Я був свідком судово-психіатричної експертизи відомого всім маніяка Андрія Чикатила… У той час так званий перший відділ в інституті існував. Він контролював працівників: що вони говорять, як вони говорять, чи йде витік інформації. Я потрапляв у відділення як черговий лікар, доступу як клінічний ординатор я не мав. Були певні відділення в інституті, де доступ працівників був обмежений чи заборонений.

На жаль, ця практика існувала. Я ще пам'ятаю, працюючи в нашій лікарні, як перед будь-яким святом (1 травня чи 7 жовтня) надсилалися в лікарню списки психічно хворих і дільничних психіатрів зобов'язували їх на ці свята госпіталізувати. Святкування проходили і їх виписували. Це ще почалося з часів Хрущова, який сказав: у нас не може бути людей, незгідних із соціальним устроєм; люди, які незгідні з цим, – психічно хворі. Так почалися тиски на науковців, психіатрів, встановлення таких сумнівних діагнозів, як в’яло протікаюча шизофренія та інші. В багатьох випадках людей, яких зараз називають дисидентами, примусово поміщали в психіатричні лікарні для нібито лікування каральними методами.

Зараз, безумовно, в нашій українській психіатрії дотримуються прав людини. Усе контролюється. Періодично і без попереджень у лікарню приїжджають представники уповноваженого Верховної Ради з прав людини, перевіряють стан надання допомоги, як пацієнти обслуговуються, в яких умовах перебувають, чи не порушуються їхні права. Плюс прокуратура за зверненнями також контролює це.Читати ще: «Чомусь люди думають, що наші пацієнти ходять по стелі і їдять вазони». Як працюють експертні команди при волинській психлікарні

Які кардинальні методи лікування психічних розладів можете пригадати?

На початку 60-х років був такий метод лікування психічних захворювань, як лоботомія – це пересікання нервових шляхів від лобної долі до інших структур мозку. Був фільм за твором Кена Кізі «Пролітаючи над гніздом зозулі», і там показано психіатричну лікарню. Пацієнта з розладом особистості було поміщено в цю психіатричну лікарню. З ним не могли справитися у психіатричній лікарні, йому провели це оперативне втручання і він став, як кажуть, овочем.

Це була поширена практика в радянській психіатрії?

Це була непоширена практика. Це більше спостерігалося на Заході – такий пошук методів допомоги психічно хворим людям, коли ще медикаментів, які могли впливати на психіку, було обмаль. До речі, так само як електрошокова терапія. Її досі проводять. І як лікар-психіатр із 40 роками стажу я можу сказати, що в окремих випадках вона нас виручає. Коли психофармакотерапія не допомагає, проводяться сеанси електрошокової терапії, які суттєво покращують психічний стан людей. А в деяких випадках, як-от, наприклад, при фебрильній шизофренії чи злоякісному нейролептичному синдромі як наслідок психофармакотерапії, ця електрошокова або електросудомна терапія допомагає й рятує життя людей.

Як вона діє?

Електричний струм пропускають через головний мозок. Зараз ці процедури, безумовно, проводять під наркозом. Електрострум пропускають через головний мозок, він викликає епілептичний напад і після цього, через кілька сеансів, людина змінюється в кращу сторону.

Це ризикований метод терапії?

Так, ризикований. Тому цей метод відноситься до небезпечних. Цей метод винайдено ще в 30-ті роки минулого століття. Тоді й наркоз не робили. Були випадки, коли під час цих епілептичних нападів люди переломи отримували. Зараз їх фіксують. Сама технологія була біполярна, а зараз – монополярні методи пропускання струму. Все удосконалюється, тому ризик якихось негативних наслідків зменшується.

Інколи це жест відчаю, коли людині нічим не можна допомогти, а є загроза життю, і цей метод працює. І я як психіатр радий, що такий метод існує.

Я застав ще метод шокової терапії інсуліном, коли людей вводили в кому великою дозу інсуліну. І після того, як людина певний час у цій інсуліновій комі перебувала, їй вводили глюкозу і виводили з цього стану. Колеги з досвідом кажуть, що цей метод працював. Ну але це був дуже затратний метод. Його не застосовують в Україні. Зараз методи більш гуманні. Психофармакотерапія в багатьох випадках допомагає.

У вашій лікарні застосовують електрошокову терапію?

Ні. І я особисто її не проводив.

І загалом це не поширений метод. Його застосовують у крайніх випадках, коли медикаментозне, психотерапевтичне втручання не дає ефекту й існує загроза життю людини.Ви згадували, що були свідком судово-психіатричної експертизи Чикатила.

Коли я його бачив, то він був абсолютно спокійний. Коли досвідчена професура його оглядала, я був клінічним ординатором, я був спостерігачем, який вчився. А професура його розглядала як людину з розладом особистості, тобто з психопатією. Вважається, що це такий стан загострення рис характеру, загострення певних рис особистості, який не досягає рівня, як раніше казали, психічного захворювання, хоч це є психічний розлад.

Це нарцисизм?

Це не нарцисизм, а шизоїдність, така ізольованість від зовнішнього світу… На мою думку, якісь певні зміни мозку відбувалися. Наскільки мені відомо, на той час японські медики пропонували Російській Федерації мільйон доларів за мозок Чикатила для того, щоб його дослідити. Найімовірніше, це було політичне рішення: коли його розстріляли, тіло кремували. Можливо, таким чином хотіли приховати якісь помилки. Тому що, на жаль, у моїй спеціальності в діагностиці – досить високий елемент суб'єктивізму.

Як я казав, візуальні методи обстеження, тобто МРТ, комп'ютерна томографія, електроенцефалографія, можуть і не показувати будь-яких змін зі сторони мозку, а людина поводиться неадекватно. Для діагностики мають бути підстави – певні порушення з тих сфер психіки, про які я говорив. Це орієнтація, сприйняття, мислення, настрій, корекція поведінки, реальна оцінка оточення, критичне ставлення до подій. Мають бути певні порушення, щоб можна було встановити діагноз – розлад психіки.Які є методи діагностики психічних розладів?

На сучасному етапі розвитку психіатрії як дисципліни основні методи діагностики – це розмова з пацієнтом, розмова з рідними, які цього пацієнта певний час спостерігають і які бачили його в різних станах, і динамічне спостереження, тобто спостереження протягом певного часу на госпіталізації чи в домашніх умовах. Додатковими методами обстеження є підключення психолога, психологічне тестування. Ну і спроба щось знайти, обстежуючи мозок нейровізуалізаційними методами, як-от МРТ, комп'ютерна томографія, електроенцефалографія.

Трапляються випадки, коли родичі хочуть просто спекатися людини? Як не помилитися?

Так, на жаль, такі випадки бувають. Тому важливі поведінка пацієнта під час обстеження та динамічне спостереження в умовах стаціонару, а також психологічне тестування.

Нейробіологи стверджують, що мозок приймає рішення, а людина виконує його волю.

Усім нашим організмом – і серцем, і легенями, і шлунково-кишковим трактом, і поведінкою – керує мозок. Буває, що внаслідок якихось життєвих подій чи інфекцій мозок дає збій і, відповідно, починає проявлятися це вже в поведінці пацієнтів. Усім керує мозок. Тільки як він скерує? Це залежить від впливів.

Тобто Чикатила спонукав до вбивств саме мозок?

Так. На мою думку, в нього був специфічний мозок. Це вже мозок так працював.

Наприклад, останнім часом був прийнятий уніфікований протокол по патологічній ігроманії. Людині багаторазово кажуть: не виграєш, програєш. Вона програє і знову наступає на ті самі граблі. Мозок все одно її стимулює: давай-давай. Він отримує від того задоволення – від того, що грає. В широкому узагальненому терміні це залежність, як і наркоманія, алкоголізм.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---