Матіос у Луцьку розповіла, «на холєру» пише книжки

Її називають найбільш плідною письменницею України. Вона видала чимало поетичних збірок, написала півтора десятка прозових творів. Крім того, за свою творчість отримала безліч нагород. Відома українська письменниця Марія Матіос завітала до Луцька 19 квітня.

«ВН» оприлюднюють декілька із вельми багатьох цікавих думок та вражень, які озвучила письменниця.

Я помітила, що у Луцьку є ті, кого я люблю дуже багато років. Ніна Горик, Василь Гей, Володимир Лис, Надія Гуменюк, Василь Слапчук. Кожен наш регіон в Україні має 5-6 яскравих письменників.

Такий Володя у вас Лис, що три Києва можуть позаздрити такому письменникові.

Тут є Надія Гуменюк, дружина Лиса. Гарна письменниця. То ви думаєте, чоловіка-письменника в хаті так легко терпіти? Та ще й такого письменника.

Зараз в Європі відновлюється мода на сюжетну літературу. То підручник можна написати із Володимирових прозових книжок. Як треба писати справжні романи. Те «Століття Якова». Я людина не заздрісна, але коли дочитала книгу, подумала: «Ох, я теж таку книжку хотіла написати».

Я страшенно люблю, коли читають мої книжки. Коли пишуть про книжки, а не про мене.

Колись до мене на форумі видавців у Львові підійшла жінка. Така вона була зворушена, розчулена, цілувала мені руки. Каже: «Я хочу вам подякувати». Ну, за «Дарусю», думаю. А вона каже: «Я хочу, щоб ви передали вітання своїй мамі, за те, що вона таку книжку написала. «Солодку Дарусю». Я так дивлюся на неї, кажу, що це я написала. А вона: «Та ні, того не може бути. То має бути дуже стара жінка, яка пережила це все».

Мої проблеми — то мої проблеми. А в книжках хай будуть люди.

Колись я із Леонідом Макаровичем сперечалась. Я думаю, що маємо те, що дозволено мати, а не те, що маємо.
Під час зустрічей я запитую, як будемо презентацію проводити — по-людськи чи по-українськи. За кордоном на презентації люди приходять, щоб почути літературне слово. А по-українськи — це коли ти починаєш бути адвокатом або прокурором до того, що відбувається. Тож замість того, щоб про книжки говорити, говоримо про те, коли Табачника знімуть.

Я іноді думаю: «А на холєру я пишу ці книжки?» На холєру я пишу, якщо світ не стає кращим, якщо люди дуріють, варіюють і шлях їх трафляє. А потім думаю, ні. Що ж ті люди тоді стоять по п’ять годин в черзі за автографом. Що вони хочуть від мене такого почути, чого вони не знають. Значить щось там є.

Я люблю історію в людині, а не людину в історії.

Якби я мала можливість, то позаклеювала б всім політикам роти скотчем. Я б їм заборонила говорити на певні дражливі теми, які зжурюють людей. Які впускають оцей ген ненависті. Я б дала слово тим, хто вміє з людьми по-людськи говорити. Ще ніде ніхто не кинув в мене гнилі помідори. Ні в Донецьку, ні в Харкові, ні в Запоріжжі. І ніхто не сказав мені: «Вєртайтєсь, откуда прієхалі». Клянуся вам.

Людина не народжується для того, щоб боротися. Мене теж за це сварять. Людина народжується, щоб жити.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---