Медоносні бджоли танцюють точніше, коли мають публіку

«Танцюй так, ніби ніхто не дивиться» – порада, яка зовсім не підходить медоносним бджолам.

Як пише інтернет-журнал Cikavosti, нове дослідження, описане на порталі ScienceDaily, показало: бджоли буквально танцюють краще, коли мають уважну аудиторію. Їхній знаменитий танець виляяння – це не просто автоматичний сигнал про їжу, а гнучка вистава, яку комахи підлаштовують під глядачів.

Медоносні бджоли виконують танець виляяння, щоб передати іншим точні координати джерела їжі.

Дослідники з Університету Каліфорнії в Сан-Дієго з’ясували, що точність танцю змінюється залежно від того, скільки бджіл спостерігають.

Коли глядачів мало, танцівниця більше рухається в пошуках послідовників, і її сигнали стають менш точними.

Якщо в «публіці» багато молодих робочих бджіл, які зазвичай не стежать за танцями, точність також падає.

Фізичні дотики вусиками та тілами допомагають танцівниці відчути розмір і зацікавленість аудиторії.

Як бджолиний танець перетворює рухи на карту

Коли бджола знаходить багате джерело нектару чи пилку, вона повертається у вулик і починає швидкий, повторюваний танець. Вона рухається вперед, виляючи черевцем, потім описує коло і знову повторює цей візерунок за лічені секунди.

Читати ще: Науковці знайшли в Австралії новий вид бджіл із ріжками

Напрямок цього «прямого» відрізка відносно Сонця показує іншим, куди летіти, а тривалість руху сигналізує про відстань. Для колонії це як вбудована навігаційна система: одна танцівниця перетворює прості рухи на детальну карту місцевості, яку інші бджоли «зчитують» тілом і відчуттями.

Раніше цей танець часто описували як односторонню передачу інформації: є відправник, є повідомлення, є отримувачі. Нове дослідження показує, що все складніше: танець більше схожий на живий діалог із залом.

Чому аудиторія робить танець точнішим

Професор Джеймс Ні порівнює бджіл із вуличними музикантами. Коли навколо велика зацікавлена публіка, виконавець може спокійно повторювати відпрацьований номер. Але якщо людей мало, він починає більше рухатися, змінювати позицію, намагатися привернути увагу – і виступ стає менш стабільним.

У вулику відбувається щось подібне. Коли танцівницю супроводжує багато «послідовників», вона може зосередитися на чіткому повторенні візерунка. Але якщо поряд лише кілька бджіл, танцівниця починає «блукати» танцювальним майданчиком, шукаючи нових глядачів.

Ці додаткові рухи руйнують ідеальну геометрію танцю. Кути та довжини відрізків, які кодують напрямок і відстань до їжі, стають менш точними. У результаті інформація, яку отримують інші бджоли, «розмивається».

Експерименти на «танцполі» вулика

Команда Ні разом із колегами з Китайської академії наук та Університету Квін Мері в Лондоні досліджувала бджіл у спеціальних вуликах, що імітували природні умови. Вони уважно спостерігали за ділянкою всередині вулика, яку можна назвати «танцполом» – місцем, де бджоли збираються і взаємодіють під час танців.

В одному експерименті вчені змінювали кількість бджіл, присутніх на танцполі, і дивилися, як це впливає на точність танцю. В іншому – залишали загальну кількість бджіл сталою, але додавали більше молодих робочих, які зазвичай не стежать за танцями і не «читають» сигнали.

Читати ще: Волохаті музиканти: вчені виявили, що джмелі можуть відчувати та впізнавати ритм

В обох випадках результат був схожим: коли аудиторія ставала меншою або менш зацікавленою, танцівниці втрачали точність. Це означає, що для якісного передавання інформації важлива не лише мотивація «відправника», а й наявність уважних «отримувачів».

Кен Тан, старший автор дослідження, підкреслює: танець виляяння часто подають як однобічний сигнал. Але отримані дані показують, що зворотний зв’язок від аудиторії буквально формує сам сигнал.

Як бджоли відчувають, що на них дивляться

Бджоли не бачать свій «зал» так, як ми бачимо публіку в театрі. Вони покладаються на дотики. Інші бджоли часто торкаються танцівниці вусиками та тілами, ніби «обмацуючи» її рухи.

Ці фізичні контакти, ймовірно, дають танцівниці інформацію про те, скільки бджіл поряд і наскільки вони залучені. Якщо дотиків багато, можна продовжувати чіткий, відпрацьований танець. Якщо їх мало, варто «переміститися» і спробувати зібрати більше слухачів.

Ларс Читка з Університету Квін Мері зазначає, що люди – не єдині, хто змінює поведінку залежно від аудиторії. За його словами, медоносні бджоли буквально танцюють краще, коли знають, що хтось уважно стежить за ними.

Що це означає для розуміння комунікації тварин

Висновки дослідження виходять далеко за межі світу бджіл. У багатьох тваринних спільнотах інформація поширюється через сигнали, які потрібно не лише надіслати, а й повторити, прийняти та використати. Те саме стосується й штучних роїв – наприклад, груп роботів або дронів, які мають координувати свої дії.

Робота команди Ні показує: точність сигналу може залежати не лише від того, як добре його «відправляють», а й від того, скільки є уважних «отримувачів». Якщо аудиторія мала або пасивна, якість інформації може падати, навіть якщо відправник дуже мотивований.

Такий тип зворотного зв’язку може бути важливим для розуміння того, як працюють складні тваринні суспільства, а також для проєктування інженерних систем, де багато окремих елементів мають обмінюватися даними без централізованого керування.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---