«Мені цікаво з вами працювати!»: враження волинської режисерки від театрального фестивалю «Амплуа»

Наприкінці жовтня в Києві відбувся V фестиваль витончених мистецтв «Амплуа», участь в якому взяла волинська режисерка, драматургиня Наталія Максимчук.

У свій перший ювілейний рік фестиваль модернізував формат театрального відділення і зняв усі територіальні обмеження. Таким чином, до участі можуть долучитися усі театри – і академічні, і незалежні – в будь-який час у найбільш комфортному режимі спілкуванні драматургів, режисерів, акторів, критиків та глядачів. Його майданчики пропонують різноманітні актуальні форми їхньої взаємодії: професійні читання сучасної драматургії, вистави, експозиції та творчі зустрічі, концерти і майстер-класи. Гарним результатом 5-річної роботи «Амплуа» є більш як 60 сценічних втілень із 200 відібраних драматичних творів українських авторів у презентації сучасного національного мистецтва, що претендує на статус класичного.
Наталія Максимчук, відома своєю активною режисерською працею в якості керівника аматорського театру «Вперше», роботою при клубі «Патріоти Батьківщини», вже запам’яталася волинянам яскравими постановками. З її нових робіт – це патріотичний 3D мюзикл «Терновий вінок свободи» (у співавторстві із народним хореографічним ансамблем бального танцю «Юність»), представлений публіці у липні цього року. А 4 листопада лучани побачили у постановці режисерки дуже оригінальну презентацію альманаху «Танго без меж» від літературно-мистецького об’єднання «Без меж», учасницею якого вона є.Наталія Максимчук. Фото В.Петрука Терновий вінок свободи. Фото В.Петрука
Наталю, ти належиш до тих людей, які відгукуються на виклики сьогодення негайно і моментально. Тому зовсім не дивуюся твоїй швидкій реакції на можливість участі у театральному фестивалі «Амплуа».

Більш того, я реєструвалася на цей фестиваль і як режисерка, і як акторка. Так як актуальний попит був саме на режисерів, то запросили саме в цій якості. Відразу ж надіслали мені список п’єс для вибору. Трапилося ще й так, з моєю «щасливою кармою» через різні обставини (сміється), що п’єс у мене було аж три! І останній недільний фестивальний день став повністю моїм режисерським днем.
Дійсно, у твоєму дипломі учасника вказано аж три п’єси! За якими професійними і особистими критеріями обирала собі драматургічний матеріал?

Із запропонованих організаторами п’єс 80 відсотків були російською мовою. І це стало вирішальним у моєму виборі, бо я відразу відкидала російськомовний матеріал. Це не було якоюсь принциповою позицією. Просто я вважала, що я маю робити саме україномовний матеріал, бо знала, що російськомовні і так розберуть.

О, як цікаво! Чому ж так?

У Києві вони популярніші. Виявилося, вони популярніші не лише серед режисерів, а й серед акторів. Причина? Їхня мова спілкування і в побуті, і в театрі є і залишається російською, і кількісної переваги української мови ще не сталося. Звичайно, театри мають у своїх репертуарах українські п’єси. Але фестиваль таким чином відобразив реальний стан із «мовними квотами», так би мовити, у сучасному українському театральному житті. У мене виникло, власне, питання до журі: чим вони мотивуються, обираючи протягом фестивального року саме такий драматургічний матеріал? Були серед колективів фестивалю такі, які приїздили вже із готовим «домашнім завданням», і приємно було, що з Київської області представлені п’єси були українською мовою. Це були колективи з будинків культури, а також дитячі колективи.

Якими були твої жанрові уподобання у виборі драматургічного матеріалу?

Я обрала водевіль «Бізнесова теща» Олекси Городенка, соціальну містику «Тато мій, тато» Костянтина Солов’єнка та антрепризу «Кіно для дорослих» Олексія Комаровського. До слова, згадана антреприза дісталася мені практично в останній день, бо режисер, який планував її опрацювати, мав якісь свої обставини. Ця легка весела п’єса із медійними обличчями була втілена в багатьох постановках, популярна в країнах СНД, і здивувати автора новою інтерпретацією було непросто. Але нам це вдалося!

З якими акторами ти працювала і як склалася ваша творча взаємодія? Наскільки комфортно ви почувалися?

Організатори пропонували можливість привести свій театр. І він у мене є. Але мені було цікаво з іншими людьми попрацювати, випробувати себе – що я можу зробити у таких стислих термінах і жорстких умовах з відібраними професійними акторами. Були у мене справжні пригоди і з їх підбором, замінами, нестиковками у графіках. Але в результаті у мене склалася група із 6 акторів з Києва та з різних міст України: Сергій Гутько (до речі, виявилося, що він родом з Волині), Лариса Семирозуменко, Олег Фоменко, Катерина Ільченко, Тарас Яковець та Ольга Філоненко. Роботу з ними я б назвала «театром чайок», бо у птахів все в польоті відбувається. Ми з ними пропрацьовували їхні ролі, шукали суть характерів героїв – тобто досліджували «зерно» ролі. Актори тут мені повністю довірилися, але ми були у спільному пошуку – без надмірного режисерського тиску з мого боку.
В якому форматі відбувалася презентація вашої праці над п’єсою?

Загальний формат фестивалю – це ескізне втілення п’єси після читки акторами на декількох репетиціях. Потім відбувалося обговорення. У залі було багато людей, і вони ставили питання, абсолютно нікого не шкодуючи – ані авторів, ані режисерів, ані акторів.

Якою була реакція авторів п’єс на твої режисерські інтерпретації? Чи відбулися дискусії, відкриття?

Мені здається, відкриття були у всіх трьох авторів! (сміється). Дуети «автор – режисер» склалися у всіх випадках. Більш того, вони не сподівалися, що це буде так круто! Для автора «містики» Костянтина Солов’єнка все виявилося надто несподіваним, бо у нього було зовсім інше бачення, з яким я не погодилася. На мою думку, тема ворожіння, забобон має бути втілена більше емоційно, експресивно, бо це стресові і загадкові ситуації, які виходять з-під контролю людської логіки за межі рутинного спокійного життя. Мене підтримали і актори, і присутні на обговоренні глядачі. Наша інтерпретація змусила його переглянути загальну інтонацію власного твору! Я почула від учасників щирі слова: «Мені цікаво з вами працювати!» І відчувала те саме!
Що стало відкриттям для тебе на фестивалі?

Можливо, не відкриттям, а швидше підтвердженням того, що сьогодні молоді автори схильні до створення п’єс комерційних – «п’єс-схем», які б швидко ставилися і так само б швидко приносили прибуток з конкретним «бізнес-планом», маркетинговою політикою її просування. Все заради того, аби її купили. Час зараз у нас такий – прагматичний. Мушу сказати, що мені пощастило у цьому плані з моїми авторами. Лише антреприза мала комерційний характер, але і тут мені як режисеру було цікаво попрацювати.

Чи задумувалась над постановкою своїх фестивальних п’єс у Луцьку?

Наразі вже маю конкретні плани із відібраним драматургічним матеріалом. Але була одна подія фестивалю, яка дуже мене надихнула. Це зустріч із творцями сатирично-гумористичного журналу «Перець». Я зрозуміла, наскільки нам зараз бракує такого соковитого, здорового українського гумору!

Які твої загальні враження про фестиваль «Амплуа»?

Звичайно, я дуже задоволена своєю участю у ньому і тими контактами, спілкуванням, які там відбулися. Вдячна організаторам, учасникам. глядачам за цей досвід. Водночас відмітила собі, наскільки наші луцькі фестивалі чітко і гарно організовані, наскільки вони були продуманими як для учасників, так і глядачів: це авторитетні запрошені гості, події різних форматів у цікавих локаціях. Луцьк має повне право гордитися своїми унікальними фестивалями: театральним «Мандрівний Вішак», літературним «Меридіан», музичним «Art Jazz Cooperation», патріотичним «Бандерштат» та іншими.
Фото афіші, фестивального перегляду – Продюсерського центру «Амплуа».

Фотопортрет Наталії Максимчук, фото мюзиклу «Терновий вінок свободи» - фотохудожника Віктора Петрука (Луцьк).

Із Наталією Максимчук розмовляла Марія Пилипчук.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---