USD 28.00 28.20
  • USD 28.00 28.20
  • EUR 31.80 32.05
  • PLN 6.90 7.00

Війна за вулицю: на дорозі біля Луцької міськради міг бути город

Як часто ми й не здогадуємося, яка «крива» історія приховується за сьогодні «рівними» лініями нашого історичного міського простору.

Якщо стояти біля входу до Волинського академічного обласного театру ляльок, то побачимо рівну ширину проїзної частини вулиці Богдана Хмельницького, але помітимо, що театр дещо відсунутий вглиб забудови кварталу. Це результат довгої історії самозахоплення, сварок і погроз судом.

На початку ХХ століття гласний Луцької міської думи Леонід Ельберт звів садибу на вулиці, яка тепер називається Богдана Хмельницького, а в той час мала назву Больничная. Біля садиби він вирішив збудувати театр «Одеон» з показом кіно. На той час кіно було німим, а музичний супровід забезпечували музиканти, які грали на скрипці та фортепіано.

У 1920 році сталася пожежа, театр «Одеон» дуже постраждав. Фактично залишилися лише голі стіни, все інше згоріло. Нащадки Леоніда Ельберта продали ці руїни трьом власникам, які вирішили відбудувати театр і продовжити його історію. Ними були Ребека Шраєр, Двойра Савіцка та Ґеня Юнґштейн.

Плани змінилися і власники вирішили зробити тут кінотеатр. За проектом архітектора Казимира Школьницького зробили добудову приміщення і 10 травня 1925 року «Міський кінотеатр» урочисто відкрили.

Ще у 1924 році Луцький магістрат заснував Міський театр імені Юліуша Словацького, який не мав власного великого приміщення. Тож театр Словацького орендував приміщення в кінотеатрі трьох власників. Далі історія цього театру і кіно тягнеться собі своїм ходом, але нас цікавить зараз інша ділянка, а саме колишня садиба Леоніда Ельберта.

Ця садиба розташовувалася впритул до театру зі сторони нинішньої вулиці Богдана Хмельницького. Будинок звели у 1906 році. Нащадки Леоніда Ельберта продали маєток у 1926 році Єрихону Фішелю Лакрецю, але ділянка настільки далеко виходила на вулицю, що сьогодні край ділянки доходив би десь до середини проїзної частини.
Червоний колір це театр та садиба Лакреца, синім позначено ділянку, яка вийшла на проїзну частину вулиці
Червоний колір це театр та садиба Лакреца, синім позначено ділянку, яка вийшла на проїзну частину вулиці
Коли міська влада займалася врегулюванням вулиць Луцька, почали розбиратися, як так сталося, що ділянка така довга і проїзна частина вулиці (тоді вона вже називалися Генрика Сенкевича) мусить робити вигин для об’їзду краю ділянки.

Магістрат у 1926 році прийшов до висновку про необхідність розширення вулиці і зберіг за собою право викупу випнутої на дорогу ділянки для цієї цілі. Почали піднімати старі плани міста. Порівнявши нинішню ситуацію з планом розвитку Луцька 1900 року, фахівці помітили, що ділянка не заходила на вулицю Сенкевича, як тепер. Хтось колись просто захопив шмат дороги, але хто і коли?

Тим часом Лакрець у 1927 році звернувся до магістрату за дозволом збудувати паркан навколо ділянки. Магістрат дав дозвіл, але з умовою, що він поверне місту захоплену землю. Лакрець побачив, що це пахне смаженим і попросив анулювати такий дозвіл, звівши паркан без дозволу. Почалася довга суперечка між ним і міською владою, в яку мусила втрутитися адміністрація Волинського воєводства. Була створена арбітражна комісія, яка мала напрацювати вигідне для всіх рішення.

Ситуація набула розголосу. У кав’ярнях, клубах і просто на вулиці люди стали дивуватися, чому вулицю не можуть так довго випрямити. Міська влада натомість вважала, що вулиця Сенкевича є вкрай важливою транспортною артерією, і не збиралася відступати. Була думка подати на Лакреца в суд і просто відібрати шмат землі для вирівнювання дороги і вкладання тротуару. Проте Лакрец наполягав на тому, що він купив ділянку вже такою і нічого не захоплював. І тому апелював до вищих інстанцій, шукаючи там справедливості. Аргументував тим, що на нібито захопленій ділянці ростуть старі дерева, які мають більший вік, ніж час, яким Лакрец володіє ділянкою. На що отримував відповідь, що вік дерев ще ні про що не свідчить, бо біля садиби Володимира Липинського вище по вулиці також є старі дерева, а його ділянка на вулицю не виходить.
Тут і вище копії планів з Державного архіву Волинської області
Тут і вище копії планів з Державного архіву Волинської області
Зрозуміло, що, аби трохи прояснити ситуацію, треба було б розпитатися саме в Ельбертів як попередніх власників ділянки. Але їхнє прізвище після продажу ділянки в листуваннях жодного разу не фігурувало. Чому? Можливо, на той час Ельберти покинули місто.

У 1933 році Лакрець погодився віддати цю ділянку взамін на іншу в іншому місці. Магістрат віддав йому як компенсацію землю на вулиці Тринітарській (тепер Сенаторки Левчанівської). А саме луг, вдесятеро більший за площею, ніж віддана Лакрецем земля для розширення вулиці.

Можна подумати, що це нерівноцінний обмін, та і взагалі місто програло Лакрецю. Але ми не знаємо деталей обговорень. Можливо, вислід ситуації був би іншим, якби вдалося встановити, коли і за яких обставин ця ділянка була захоплена.

На кінець 1930-х будинку Лакреця біля театру вже не було. Вулицю вирівняли, вклали нову бруківку, яка лежить тут до сьогодні. В радянський час до театру зробили прибудовку з колонами, так вона й існує до наших днів.
Вигляд вулиці після вирівнювання і знесення будівлі Лакреца
Вигляд вулиці після вирівнювання і знесення будівлі Лакреца
Ця історія вирівняла вулицю, але не вирівняла забудову. Все одно з огляду на сусідні будинки видно, що будівля театру дещо засунута вглиб кварталу і тротуар тут ширший. Все тому, що тут і розташовувалася садиба Ельбертів-Лакреца з кимось захопленою ділянкою.

І таких прикладів по місту ще немало. Люди жили, сварилися, кохалися, захоплювали і вирівнювали ділянки, на їхнє місце приходили нащадки. В цьому чар історичного середовища.

Олександр КОТИС
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus