На Волині другий рік поспіль хочуть закрити початкову школу

Початкова школа в селі Котуш Камінь-Каширського району – як більмо на оці в районної влади. Уже другий рік поспіль місцеві чиновники вперто хочуть її закрити. Торік провернути цей процес влада намагалася, апелюючи начебто буквою закону. Проте не вдалося – проти закриття школи виступили не тільки жителі села, а й народний депутат від УКРОПу Ірина Констанкевич. Цього року все робили хитро, «під рядном», в останній день перед навчанням, йдеться у матеріалі газети Волинські Новини від 7 вересня (№35 (83).

ВІЙНА ІЗ ВЛАДОЮ

На сесію Камінь-Каширської районної ради ми мчали удосвіта. Пізно ввечері нам у розпачі телефонували мешканці села Котуш – через десяті руки люди дізналися, що 30 серпня за їхніми спинами хочуть закрити місцеву школу. Для цього голова районної ради Віктор Сус скликав депутатів на позачергову сесію райради. Та за годину до сесійного засідання, дізнавшись, що, крім жителів Котуша, будуть ще й журналісти, питання щодо Котушської школи з порядку денного зняли. Таке несподіване рішення ні голова районної ради, ні начальник управління освіти пояснити не змогли – лише переводили стрілки відповідальності один на одного.

– Вони злякалися, що ви приїдете і про їхню схему знатимуть усі, а значить, доведеться за неї і відповідати, – кажуть нам котушці.

– Про скликання сесії мені сказали у понеділок, 28 серпня, – розповідає депутат Камінь-Ка­ширської районної ради від УКРОПу, помічник народного депутата Ірини Констанкевич Світлана Сидорук. – Уже пізніше дізналася, що на сесію серед інших винесено питання закриття початкової школи в селі Котуш. У переддень голосування дзвонила чи не до всіх фракцій, аби за це рішення не голосували, але, на щастя, його взагалі зняли з розгляду.



Попри те, що на сесії питання Котушської школи не розглядали, начальник управління освіти Камінь-Каширської райдержадміністрації Віктор Пась пішов у народ та взявся переконувати батьків, що закриття навчального закладу для них же краще. Каже: дітлахів перевели б у школу сусіднього села – в Хотешів, а довезення школярів до навчального закладу вже організували б. Та й, мовляв, коли діти підуть в іншу школу, якість їхніх знань підвищиться.

– У мене троє дітей, тож знаю, що таке якість знань. Я не вважаю, що школу потрібно закрити, переконаний, що дітям треба дати якісну освіту. В тій школі і спортзал є, і їдальня нормальна, і учнів більше – діти соціалізуватимуться, – виступає перед стурбованими селянами Віктор Пась.

Він запевняє, що в Хотешівській школі дітям буде набагато краще. Та, щоб таки мати більш переконливий вигляд, запитує в котушців, скільки ж дітей із їхньої школи вступили у вищі навчальні заклади.

– У нас взагалі-то початкова школа... – дивуються із чиновника люди.

ШКОЛА, ЯКОЇ ПОШУКАТИ

Із Каменя-Каширського ми їдемо в Котуш, аби на власні очі побачити, які ж умови у місцевій школі та чи все там так погано, як розписав нам головний освітянин району.

Отож, Котушську школу відвідує 11 дітей. Тут вони навчаються чотири класи, вже у п’ятому їх переводять у школу села Хотешів. Туди їх возить шкільний автобус, щоправда, восьмикілометрова відстань до цього села займає півгодини – шляху тут майже нема. Весь у ямах, посипаний великим щебенем, у полі сірою стрічкою в’ється путівець. Дорогою нас тричі обганяли пішоходи, поки ми, об’їжджаючи всі перепони, намагалися не пошкодити автомобіль.



Біля невеличкого приміщення сільської школи нас зустрічає гурт батьків. Поки знайомимося, то помічаємо, що шкільне подвір’я велике та доглянуте – тут є місце і для квітників, і для гойдалок, ба навіть є міні-поле для гри у футбол.

– Ми ще дитячий майданчик запланували тут встановити, – вказує на порожній клапоть території одна із мам. – А ось цю гойдалку нам допомогли зробити лісники. Ми їх попросили – вони нам матеріал дали. А далі ми все самі докупи збирали.

Одна зі стін школи яскраво розмальована, енергозберігальні вікна приміщення біліють фіранками, поріг дбайливо пофарбований, а пахучі клумби свіжопосапані.

– У нас батьки золоті, – розповідає вчителька Тетяна Царук. – Хай із чим ми звернемося – все роблять. Привезли нам дрова – батьки прийшли ввечері, порубали, поскладали. Треба ремонт – зібралися і дружно фарбують. Ви наші туалети бачили? Вони обладнані в приміщенні, теплі, як і має бути. У нас все село задіяне в покращенні цієї школи, всі розуміють, що то для дітей. А нас хочуть закрити.

Показує: гардини для вікон принесли батьки школярів, футбольні ворота теж самі поставили. Підводить підсумки: їхня школа обходиться управлінню освіти в копійки. Єдине, на що чиновники виділяють кошти, – це зарплата та електроенергія, все інше – на плечах селян.

– Вони намагаються зекономити на здоров’ї дітей. За все інше самі платимо. То щоб школа лишилася в селі, може, нам і роботу вчителів оплачувати? – додає котушанка Галина Кіпень. – Закрити школу найпростіше. А відстоювати її – оце робота.

Батьки школярів стурбовані та налякані – віддавати малих дітлахів на навчання в інше село вони не хочуть.

– Моя дитина вийшла з дому, п’ять хвилин – і вже в школі за будь-якої погоди. Так само і зі школи. Я знаю, коли закінчуються уроки та скільки часу треба, аби дійти додому.

Якщо діти десь граються, то тільки на майданчику біля школи, тому не переживаю, що вони десь загубляться, – каже багатодітна мама Тетяна Віндюк.

– Де гарантії, що возитимуть наших дітей двічі на день? Зміна в школярів початкової ланки закінчується близько 12-ї години, це раніше, ніж в інших учнів. Тобто шкільний автобус має два рейси зробити – завезти першачків, а потім повернутися по старших. А в них на один рейс бензину немає – скільки було такого, що наших дітей не возили до школи і вони пішки туди йшли? – нарікає мешканка Котуша Галина Кошель. – А взимку! Перемети, замети, буває, тижнями вдома сидять. Старші діти в школу не йдуть, а це зовсім маленьких туди везти!

Додають: після того, коли в селі закриють школу, населений пункт зникне.

– Це вже буде хутір. У нас малесенький ФАП, клубу майже немає, магазин лишився один на все село, та й то його з дня на день можуть закрити, – підкреслює Тетяна Віндюк. – У мене шестеро дітей. Цього року четверта моя дитина йде сюди у перший клас. Ще двоє дошкільнят удома. І я хочу, аби моя малеча ходила саме в цю школу і щоб саме тут, у Котуші, вони стояли на першому дзвіночку, а не їхали за сім кілометрів бозна-куди.

ШИЛО НА МИЛО?

Із Котуша битим шляхом їдемо до школи в селі Хотешів. Високі коридори двоповерхового навчального закладу нас зустрічають прохолодою. Директор освітньої установи Надія Полюхович погоджується показати кілька класних кімнат. Поки веде до них, запевняє, що узимку в школі дуже тепло – приміщення опалюють газом, тож діти ходять у футболках. А от у спортзал керівниця пускати нас відмовляється, мовляв, не має ключів. Щодо їдальні, то вона, виявляється, не в приміщенні школи – туди ще йти добрий шмат дороги.

– Якщо до нас переведуть дітей із Котуша, то для них і місце в класах знайдеться, і підручники, – розповідає Надія Полюхович. – Спортзал великий. Їдальня була раніше біля школи, але вона тісна і в аварійному стані, тому управління освіти вже років п’ять орендує для дітей підвальне приміщення у магазині.

Ще одна проблема в школі – аварійний дах. Опори тут не замінювали ще з часів будівництва закладу – із 1936 року.

– Тільки в 1997 році шифер перекрили, але нові крокви не ставили. Тому, якщо зараз за це братися, то потрібно повністю все наново робити – і крокви, і балки, і покриття, – каже директор.

Ми прощаємося та їдемо до їдальні. Нам пощастило – двері у підвал відчинені. На порозі в обличчя вдаряє важкий запах трупної гнилі. Ми затуляємо носи та, пересилюючи себе, заходимо досередини.

Довгі сяк-так збиті столи і лавки в пилюці, на підлозі – коричневі плями жиру та намертво всохлі в плитку залишки їжі. У підсобному приміщенні – іржаві умивальники, на яких лежить брудне ганчір’я. На плитах у кухні – бруд, рештки їжі та жир. За день до початку навчання їдальня зовсім не готова приймати школярів.



– Я сюди ні сам не пішов би, ні дітей своїх не віддав би, – прикриваючи носа рукавом сорочки, коментує з-за наших спин незнайомий чолов’яга. – Добре, що ви приїхали, покажіть на всю область, які умови для наших дітей.

– Я не розумію, як може керівник відділу освіти району Віктор Пась звітувати про готовність шкіл до навчального року. Як сюди віддати дітей? Це порушення всіх санітарних і гігієнічних норм, – обурюється депутатка Світлана Сидорук. – Буду звертатися до депутатів, до органів влади та правоохоронців, аби ще раз перевірили умови для школярів та покарали винних у такому нехлюйстві.

Ми виходимо зі смердючого приміщення та згадуємо затишну їдальню Котушської школи – на столах скатертини й квіти. Чистенькі лавки та гарячий чайник. І запах теплих домашніх пиріжків.

Напрошується один лише висновок: районним керівникам не болить душа за чужих дітей. Схоже, що для них найголовніше – виконати міфічний план із оптимізації шкіл та прозвітуватися перед обласним керівництвом. Бо ж сухі цифри паперових звітів не розкажуть про знівечені долі вчителів без роботи та дітей без навчального закладу...



Анна Волощук, Камінь-Каширський район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---