Натхнення – то для лінивих: луцька гончарка про улюблену роботу

Юлія Жолубак – професійна гончарка. Вона не просто випалює глину, а й створює інсталяції. Майстриня, художниця та дизайнер – усе водночас. Це поєднання, яке диктує час. У цьому вся суть сучасного мистецтва, йдеться на сторінках газети Волинські Новини.

«Мені це імпонує. Дуже люблю те, що роблю. Єдиний мінус – постійна нестача часу. Бо все, що робиш, потребує великого залучення у процес. Берешся за одну справу та удосконалюєшся. Потім за іншу, і так постійно, – каже вона. – Найбільший комплімент для кераміста – коли його предмет використовується, а не лише стоїть у серванті. Останнє теж добре, але коли створюєш тарілки, то хочеш, щоби вони подобалися людям і щоби з них їли, не лише милувалися».

ЗНАЙТИ УДАЧУ

Юля народилася на Львівщині. Лучанин – її чоловік. Вони обоє навчалися в інституті мистецтв у Косові. Там і познайомилися. Ця зустріч змінила усе.

«В Косові дуже гарна природа. Ідеальне місце для натхнення. Усюди краса і спокій. Коли ми вчилися, то там було лише одне кафе. Звісно, ми ніколи туди не ходили, знаєте, в художників ніколи немає грошей», – усміхається вона.

Після переїзду в Луцьк Юля разом з подругою Олею у 2012 році заснували творчу майстерню «Ряба вош».

«Вона працювала з текстилем. Я – з керамікою, – каже Юля. – Думали, що це буде короткотривалий проект. Але співпраця затягнулася. Ми працюємо у різних містах, рідко бачимося. Але це не заважає нам робити спільну справу. Вона щось зробить, сфотографує і надішле мені, я подивлюся й відразу кажу їй свою думку. Так і працюємо».Назва «Ряба вош» – з української міфології. Юля каже, що шукали щось українське, класне, таке, щоб люди запам’ятали. А вош – це символ успіху, удачі.

«Якщо покупець нас знайде, то хай би то теж було для нього удачею. Ну і запам’ятовується легко,– каже вона. – Багато хто не вірив, що у нас щось вийде. Наприклад, мій тато не сприймав цю творчість. Казав, що це не справжня робота, мовляв, то все несерйозно. От коли я викладала в інституті, то це йому дуже подобалося. Він був задоволений. Але тепер, коли побачив результат, то усе змінилося. Це робота. І її за мене ніхто не зробить. Я на музу не чекаю. Добре, коли робота – хобі. Тепер мучу себе запитаннями, яке в мене ще хобі може бути, – усміхається майстриня. – Усім бажаю такої роботи, яка подобатиметься».

Жінка каже, що спочатку детально вивчала гончарне ремесло. Пізніше хобі стало не просто професією, а справою життя. Навчилася не так гончарства, як особливого бачення найважливіших художніх елементів: форм, пропорцій, концепцій.

«Мені хотілося навчитися швидко створювати посуд. Здавалося, що я роблю не те, що мала б. Але потім зрозуміла, що це саме те, що мені було потрібно. Доводиться постійно працювати над собою, – каже Юля. – Бо про кераміку все знати неможливо. І щороку ти про щось нове чуєш, про щось цікаве дізнаєшся. Бути керамістом – це безперервно вдосконалюватися і навчатися».НАТХНЕННЯ – ДЛЯ ЛІНИВИХ

За словами Юлі, аби започаткувати власну справу, багато грошей не потрібно. Можна стартувати і без заощаджень, проте такий процес – довший. Коли вона починала, то майже нічого не мала. У кераміки висока собівартість. Багато вартують і хороша піч, і гончарний круг.

«Відкладала гроші з зарплати. То на те, то на те. Так і пішов процес. Якщо ж просто сьогодні вирішити розпочати власну справу, щоб завтра мати можливість робити все, то потрібно доволі багато грошей», – каже майстриня.

Юля створює дизайнерський посуд: кружки, тарілки, чайники, вази. Для цього використовує глину та глазур.

«Піч, круги – усе зробив чоловік. Фарби – з-за кордону, а от глина – українська. Її видобувають у Слов’янську. Ми купуємо вже готову. Гончаримо, підсушуємо. Тоді загладжуємо. Випалюємо. Покриваємо глазур’ю і розмальовуємо. Це тривалий процес. На партію піде два тижні, – розповідає вона. – Гончарить і чоловік. Бо багато часу забирає випалювання та підготовка до цього, а також розпис. Чоловік навчався ковальської справи. Але кераміка йому теж підійшла. Це легше для здоров’я. Ковальство – важка робота».

Майстриня каже, що гончарство – дуже класна справа, вона постійно розвивається услід за дизайнерськими тенденціями. Часто кераміка перетворюється на неймовірні речі. Зокрема через те, що змінюється її візуалізація. Цей матеріал унікальний, з нього можна робити будь-що.«Мої роботи вирізняються легкістю й природністю. Я не прихильниця ідеальних вигладжених текстур. Продумана природність – понад усе. Раніше я часто розмірковувала над тим, ким хочу стати. Дуже хвилювалася через це – довго думала про те, ким я є насправді і якою є моя місія. Але це тривало до моменту, коли взялася за кераміку. Зараз я спокійна і щаслива, бо знайшла себе, – зізнається Юля. – Я зовсім не романтична натура. Ніколи не чекаю на натхнення. Іду і працюю. Бо натхнення – то для лінивих. Ти починаєш працювати, отримуєш задоволення від роботи і натхнення приходить саме собою. Як апетит».

«Для того щоб отримати якісний продукт, треба багато працювати і пройти багато етапів. Потрібно бути відданим справі, але не всім вистачає терпцю. Головне – не здаватися», – каже майстриня.

Жінка розповідає, що не завжди замальовує ескізи, каже, що це довго і не завжди потрібно. Простіше вигадати, наприклад, чашку, зробити її і подивитися на неї з усіх боків. Зрозуміти, які є ґанджі.

«Зараз працюю над новою колекцією. Це тарілки-квіти – тюльпани, ромашки, троянди, – каже вона. – Більша тарілка – у меншу, ще менша – у найменшу. Так виходить квітка. Люблю, коли посуд гарно складається. Естетика для мене дуже важлива».



Лілія ХВИЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---