USD 41.60 42.00
  • USD 41.60 42.00
  • EUR 41.80 42.10
  • PLN 10.50 10.70

«Найважче на війні – коли втрачаєш побратимів». Троє братів з Камінь-Каширщини боронять Україну від ворога

27 Серпня 2022 06:01
Рідні між собою Іван та Сергій і їхній двоюрідний брат Дмитро Козіки із села Грудки на Камінь-Каширщині уже пів року боронять нашу землю та успішно нищать загарбника на південному та східному напрямках.

Коли 24 лютого в Україні прогриміли перші вибухи, всі троє, сповнені ентузіазму, поспішили до військкомату, аби добровільно вступити до лав Збройних сил. Чоловіки служать у різних бригадах, втім підтримують зв’язок, піклуються один про одного, пише газета Полісся.

Першим спакував речі на війну тридцятишестирічний Дмитро. До широкомасштабної агресії чоловік проходив строкову службу в лавах Збройних сил України у Володимир-Волинській танковій військовій частині.
Тож і цього разу його досвід танкіста став корисним у складі 14-ї ОМБР.

Читати ще: «Мама – з Росії, тато – українець, а я – бандерівець», – командир взводу 100-ї бригади ТрО Волині

Відчуття гіркоти війни Дмитро пережив, перебуваючи на Житомирщині, де на старті бойових дій мали намір закріпити свої позиції вороги, втім наші хлопці вибили противників. Відтак наступною гарячою точкою для виконання завдань танкіста стали території півдня України, зокрема Кіровоградщини, Миколаївщини. Після тривалого перебування в районі Бахмута (Донеччина) його підрозділ перегрупували і передислокували до Харківської області, де на сьогодні наступальні дії ворога є не меш активними. Небагатослівний військовий каже, що найважче на війні стає тоді, коли втрачаєш побратимів.

«Здається, лише вчора разом складали плани, як зустрічатимемо перемогу, а вже сьогодні ворожа куля розіб’є їх вщент. Одне слово – це війна», – констатує Дмитро.

Захисник не приховує, що шлях до звитяги дається нелегко, втім зізнається, що наші бійці добре дають прочухана ординцям, і з того щиро радіє.

Читати ще: Працював у кузні, а нині у війську: як у Волинській бригаді тероборони служить Художник

Менш як за десять кілометрів від позицій українських військових на Миколаївщині – російські вороги, розповідає Іван Козік. У мирному житті нинішній прикордонник працював музичним керівником Грудківського дитячого садка. А ось на фронті він – вправний стрілець у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Відчути війну в повному її розумінні, зізнається земляк, довелося у перший день приїзду до навчально-тренувального центру в Львівській області.

«Масована атака на Яворівський полігон відбулася наступного дня, як ми прибули на відпрацювання. 30 ракет, яких випустили рашисти по військовій інфраструктурі, безжально знищили близько 40 військовослужбовців, які в той час перебували у казармах. Нас врятувало те, що через брак місць ночувати ми залишилися в автобусах», – згадує боєць.

Читати ще: «Повістку до війська попросив сам», – кухар-віртуоз з волинської тероборони

Сильний духом, але вже пропахлий порохом, Іван долає нові виклики війни. За п’ять місяців перебування на захисті держави пізнав смак зради від окремих українців у тилу. Воїн захищає разом з усіма і тих представників населення, які, на його думку, досить часто є невдячними ЗСУ.

«Нерідко мали місце випадки, коли колаборанти труїли наших солдатів, тож тримати ніс за вітром треба по обидва боки барикад», – із розчаруванням підсумовує Іван Андрійович.
На сході України, де загарбники сконцентрували чи не найбільшу кількість військової сили, у зоні підвищеного ризику перебуває сорокадворічний Сергій Козік. До моменту передислокації на Донеччину його батальйон тримав оборону в межах Кіровоградської області, проте на пропозицію командування підсилити лінію фронту в Слов’янську вояки зголосилися усім підрозділом. У зоні активних бойових дій часто відсутній зв’язок, тож рідні Сергія тішаться тим, що чують голос свого захисника хоча б раз на тиждень.

Читати ще: «Якщо вороги хочуть швидше померти – welcome»: Словак і Медоїд з волинської тероборони

Донька Сергія Андрійовича Даниїла інформує родину про найсвіжіші події з життя тата. Каже, що завжди подивована його спокійним врівноваженим голосом, а на запитання «Як справи?» він однаково лаконічно відповідає: «Все добре».

«Тато намагається знайти позитив, навіть перебуваючи у пеклі війни. Зазвичай упродовж п’яти днів підрозділ виконує бойові завдання на «нулі», натомість наступної п’ятиденки воїни відновлюють сили у більш спокійному місці, готуються до наступної фази. Під гуркіт снарядів вони засинають. І прокидаються під цю ж саму тривожну мелодію. Але попри складність обставин, він з позитивом дивиться у майбутнє, закликає нас зберігати спокій у тилу та підтримувати одне одного. Тато вірить, що чекати залишилось зовсім трохи, коли відважні українці здолають темні часи і світло перемоги настане для усіх нас», – розповідає донька захисника.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus