USD 28.50 28.75
  • USD 28.50 28.75
  • EUR 31.90 32.20
  • PLN 6.85 7.00

Пам’ять про митця: маестро «Валєнтіні» з рідної Волині

24 роки тому, 6 грудня 1997-го, у Луцьку трагічно загинув самобутній український майстер пензля Олександр Валента. Йому було лише 53…

Лебединою піснею в живописі стала його шоста персональна виставка в Галереї мистецтв Волинської організації Національної спілки художників України у 1995-му. Того ж року він став лауреатом обласної мистецької премії імені Йова Кондзелевича.

Перша ж його художня виставка відбулася в місті над Стиром 50 літ тому, 1971-го. Олександр тоді представив 60 робіт, створених протягом 1965-1971-го років.

Спершу він був самоуком у малярстві, і тільки в 17 почав навчатися в студії при Луцькій дитячій художній школі. Його вчителем там був Петро Сензюк. Наставник у живописі певною мірою замінив Сашкові батька Родіона Августовича, який загинув у 1945 році, через рік після народження сина. Мама Уляна Олексіївна згодом теж померла.

У 1952 році Сашка з сестрою Лідою направили з рідної Турійщини в обласний центр Волині, у дитячий будинок. Саме тут, у сьомому класі, він і став захоплюватися малюванням.

Закінчивши 10 класів, разом з атестатом отримав і свідоцтво про закінчення курсів слюсарів-ремонтників. Навчаючись у студії Петра Сензюка, він водночас працював за згаданою спеціальністю на місцевому авіазаводі. Потім – маляром у автобусному парку, декоратором у промторзі…

Читати ще: «Мистецтво, як радість життя або Олександр Валента – людина і митець»

А перший мистецький успіх, як виявилося, уже чекав на нього, і не тільки в рідному краї. Адже 1966-го три його роботи («Натюрморт», «Зима», «Риби») були представлені в Києві на республіканській виставці молодих художників України. Репродукцію останньої надрукували на окремій поштовій листівці.

Із 1974 року його основним місцем роботи стали Волинські художньо-виробничі майстерні, хоч він і не мав профільної вищої освіти. Олександр, зі спогадів його сестри Лідії, створив понад тисячу картин і взяв участь майже у 50-ти виставках в Україні та Польщі.
Картина «На зупинці» (1961 рік)
Картина «На зупинці» (1961 рік)
Більш ніж 25 його робіт було придбано Художнім музеєм нашого міста, яким опікується Зоя Навроцька. Як мистецтвознавець вона присвятила творчості Валенти не одне дослідження:

«У своїй творчості він схилявся до пуантилізму – стилістичного напряму, в основі якого лежить манера письма мазками правильної точкової форми. Йому вдалось наповнити французький (саме таке «походження» мав цей стиль, – ВН) пуантилізм рідними волинськими мотивами».

Вона стала й авторкою передмови «Творчість понад орієнтаціями» до збірника спогадів, відгуків у пресі та роздумів про митця («Олександр Валента», видавництво «Терен», Луцьк, 2007 рік). На сторінках цього видання розміщені й фоторепродукції полотен автора (близько 30-ти), які зробив Володимир Лукянчук.
Валерій Бєлов (справа) та Олександр Валента з «панянкою» біля Галереї мистецтв
Валерій Бєлов (справа) та Олександр Валента з «панянкою» біля Галереї мистецтв
Свого часу його колега, волинський фотожурналіст Валерій Бєлов, якого вже десять літ немає з нами, був добрим товаришем і поціновувачем таланту Сашка (як його називали колеги та друзі, – ВН), слідкував за його творчим поступом. У вищезгаданій книзі він залишив спогад про те, як на початку сімдесятих років минулого століття побачив у кабінеті методиста Волинського обласного будинку народної творчості Павла Пастушенка картину з червоними маками.

– Чия робота? – запитую у Пастушенка.

– Сподобалась? – посміхнувся Павло. – Це презент від Сашка Валенти. Працював у нас методистом, а зараз – на творчих хлібах.

Він узяв картину в руки, аби я краще роздивився, і здалося, що в його руках… щойно зірваний букет палаючих, вогняних маків, від яких віяло свіжістю поля, шелестом поліських трав і натхненням художника…

З того часу, відвідуючи Художній салон, вишукував на виставках твори саме цього автора. І вже через деякий час почав відчувати саме його почерк, саме його манеру і навіть особливе бачення ним світу…. Його пензель працював то в стилі імпресіоністів, зображуючи нічні луцькі пейзажі, то витанцьовував у натюрмортах якийсь дивокубістський танок, то кидався в ополонку примітивізму.
Полотно «Маки» (1970 рік)
Полотно «Маки» (1970 рік)
Одного разу він представив цикл робіт, присвячений порам року. Елементи народного писанкарства, особливий добір гами кольорів, незвична техніка виконання – ось що вирізняло їх з-поміж творів інших авторів.

– Ти знаєш, то поки що експеримент, розумієш, пошук нового жанру, чи що, – наче ніяковіючи поділився тоді Олександр із товаришем Валерієм.
Олександр Валента (зліва) та Юрій Герман
Олександр Валента (зліва) та Юрій Герман
Художник і досі живий у спогадах колег, які приймали його таким, яким він був: із невлаштованим побутом, непростим особистим життям і… палким бажанням малювати. Зокрема, з Юрієм Германом, уродженцем села Лаврів Луцького району, Олександр Родіонович колись працював у одному приміщенні в старому місті.

– Коли я прийшов у 1976 році на роботу у Художній фонд, то познайомився із Сашею, який вже там працював. Якось переговорили, що ні в мене, ні в нього немає власної майстерні. Зговорилися, що на тодішній вулиці Маяковського є приміщення підвальне. Наш колега, Кость Борисюк, від нього відмовився. Там смітник був. Повивозили увесь непотріб і… стали працювати. Він – в одній кімнаті, я – в другій. Це був рік 1977-78-й… У нас ніколи не було особливих суперечок, бо не надокучали одне одному під час творчого процесу.
Сашко (крайній справа, без капелюха) у колі друзів: зокрема, з Віталієм Гнатюком, Іваном Чернецьким і Костем Шишком
Сашко (крайній справа, без капелюха) у колі друзів: зокрема, з Віталієм Гнатюком, Іваном Чернецьким і Костем Шишком
Він також не приховав, що якось побратим запросив його на п’ять грамів і розповів, як компонує зображення. А взагалі ж, Валента мало кого пускав до себе, коли малював.

– Коли разом працювали у Фонді, разом із Віктором Шингуром, зокрема, як художники-оформлювачі, то в нас добре виходило...

Я був на його останній персональній виставці у 1995 році. Досі вражений кількістю прекрасних картин Сашка, які є різні за тематикою та манерою виконання. Думаю, що у творчості він висловив своє, тільки йому притаманне бачення навколишнього світу. Він був дуже добрий – багато робіт роздарував або продав за безцінь. У мене є одна його картина – натюрморт із редискою.

Художник Юрій Герман пригадує, як він дізнався, що його колеги не стало:

– Звістка про його смерть була страшною… Останнім часом любив компанії, поговорити… Люди ним користувалися. Казав: «Як хтось буде питати, то скажи, що мене немає». Коли гості забагато випивали й нахабніли, то він міг їх поставити на місце. Може, це й зіграло для нього фатальну роль?..
Твір «Зима» (цикл «Писанки», 1995 рік)
Твір «Зима» (цикл «Писанки», 1995 рік)
Ще один творчий і життєвий побратим Олександра – художник і письменник Віталій Мельник – у своїй книзі «Штрихи. 925 моєму місту» опублікував декілька спогадів про нього. І не тільки про спільні творчі відрядження Волинню, про походи по гриби та на риболовлю, а й про роль Валенти-митця для його сучасників. Зокрема, в оповіданні «Слава??!».

«За чарчиною неквапом обговорюємо з Юрчиком свої фахові справи: про ціну, композицію, колорит, інші фахові речі.

За нашим столиком присутній ще один чоловік середнього віку, нам абсолютно незнайомий, п’є чарку, прислухається до розмови.

– Пробачте, що встряю, – каже. – Ви, як чую, художники. Я також цікавлюся мистецтвом, у мене вдома навіть є сім картин італійського художника Валєнтіні. Він у Луцьку мешкав.

Ми розгубились…

– Валєнта? Саша? – знайшовся я.

– Який Валєнта? Валєнтіні! – набурмосився крутелик, – став би я на когось іншого гроші витрачати!
Місце останнього спочинку митця в Гаразджі, пам’ятник відкрито 2005 року
Місце останнього спочинку митця в Гаразджі, пам’ятник відкрито 2005 року
Сьогодні ж ім’я митця, який міг вималювати зі звичайної рибини художній шедевр, а зі смітника зробити майстерню, призабуте навіть у вузьких художніх колах Луцька. Але як чудово було б нагадати про нього не тільки цим матеріалом, але й виставкою його самобутніх робіт, які не поглине стрімкий вир так званого сучасного мистецтва.

Світлана ЗОЗУЛЯ

Фото з volart.com.ua та з архіву авторки
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Сергій Показати IP 6 Грудня 2021 12:48
Дякую, Світлано, за гарний і світлий спогад ...

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus