«Потрібно працювати над декомунізацією в головах». Історик з Луцька – про ностальгію за СРСР, невідворотність російського вторгнення і пошуки в архівах

Ідеологія русского міра, ностальгія за Радянським Союзом, хвилі декомунізації в Україні, невідворотності російського вторгнення, рух до Європи та пошуки в архівах – про це розповів перший директор Архіву національної пам’яті та колишній директор Архіву СБУ Ігор Кулик.

Цим питанням був присвячений ефір програми «Китай у фокусі». Волинські Новини пропонують своїм читачам ознайомитися з найцікавішими витягами з розмови.

Відзначимо, що Ігор Кулик народився в Луцьку. Тут закінчив історичний факультет Університету імені Лесі Українки. Історик. Архівіст. Працює та проживає в Києві. Із 2015 року працював над створенням Архіву національної пам’яті. Врешті установу було засновано 25 червня 2019 року.

Як пригадав Ігор Кулик, висвітлювати комуністичні злочини, відкривати правду українцям про їхніх предків завдяки архівним матеріалам він почав у 2014 році, коли очолив Архів СБУ.

«Люди хочуть знати правду, знати, що відбувалося, незважаючи на те, скільки минуло років. Для людини важливо розуміти своє минуле та знати правду про своїх рідних», – наголосив він.

На його переконання, комунізм як явище не зник у 1991 році з розпадом Радянського Союзу – нині путінський режим продовжує наслідувати комуністичну ідеологію.

«Треба чітко розуміти, що Путін є вихованцем цієї ідеології. Це людина, яка працювала в одному зі стовпів комуністичного режиму – в КГБ, політичній спецслужбі. Очевидно, що це наклало на нього свій відбиток. І це прагнення відновити СРСР, який без України не можливий, – важливе завдання для Путіна. Загалом це питання всього російського мислення. І навіть опозиція сиплеться, коли постає питання про Крим і відновлення Радянського Союзу. Нині Путін намагається насадити цю ідеологію на окупованих територіях України. Тому для українців питання комунізму продовжується. Між поняттями «комунізм» і «рашизм» можна ставити знак дорівнює. На моє глибоке переконання, рашизм (так званий русскій мір) є продовженням комунізму. І рашизм став можливим на території Росії якраз тому, що комунізм не був засуджений, над цією тоталітарною ідеологією не відбувся суд», – прокоментував Ігор Кулик.

Простої відповіді на питання, чому досі багато людей в Україні ностальгують за СРСР, немає, впевнений він. За статистикою, найменша кількість українців, які сумували через те, що Радянський Союз розпався, була якраз на початку повномасштабного вторгнення РФ – в березні-квітні 2022 року цей показник сягав усього 11%. Невдовзі він зріс до 12%.

«Є чимало людей, які виросли на цій ідеології, переважно це старші люди, молодість яких минула в роки СРСР. Якою молодість не була би, але це один із найкращих етапів у їхньому житті. Також якщо брати до уваги географічний зріз, то чим ближче до Росії, тим більше людей, які підтримують РФ і шкодують за розпадом СРСР. Як працювати з цими людьми? Треба визначити цільову аудиторію. Я говорив би, що акцент потрібно робити на молодь – і учнів, і студентів. Також необхідно, щоб державні службовці, люди, які працюють в органах місцевого самоврядування, розуміли, яку державу вони повинні будувати… Ідеться про роботу зі школярами, створення інформаційних продуктів, які допомогли би людям усвідомити те, ким вони є», – сказав Ігор Кулик.

Він упевнений, що сучасна війна – не стільки за родовища чи території. Передусім це війна за людей і їхню свідомість.Читати ще: «Найбільше люди радіють, коли горить Москва», – луцька блогерка Anna from Ukraine. Інтерв’ю

Ігор Кулик акцентував, що декомунізація в Україні не розпочалася в 2015 році, коли було прийнято, зокрема, ЗУ «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символік». Насправді декомунізація в Україні відбувалася кілька разів: на зламі розпаду СРСР і створення незалежної держави, коли, наприклад, у Києві було перейменовано станції метро, знесено пам’ятник Жовтневій революції; після Студентської революції на граніті; після Помаранчевої революції, коли більше уваги почали приділяти пам’яті про Голодомори в Україні; після Революції Гідності.

«Найбільший і найємніший процес декомунізації розпочався після Революції Гідності, коли в 2015 році прийняли декомунізаційні Закони. Це дало можливість знести всі пам’ятники й переназвати всі вулиці, які ще лишилися. Із 2015 року було демонтовано близько 2500 пам’ятників, половина з яких – це пам’ятники Леніну. Також ми можемо говорити про 52 тисячі назв вулиць, про морські порти, про навчальні заклади, про назви, які закріпилися на залізниці, в судах і так далі. Але декомунізація – це ж не лише про пам’ятники. Ці процеси були необхідні, і було би добре, якби вони відбулися відразу в 1991 році. Бо водночас ти вчив у школі, що Голодомори в Україні організувала радянська влада, і міг жити в місті Дніпропетровськ, названому на честь Григорія Петровського, співорганізатора Голодомору, проходити повз пам’ятник Леніну та пам’ятники іншим комуністичним діячам. Це накладало свій відбиток. Суспільство не могло чітко усвідомити і визначити своє ставлення до Радянського Союзу, зрозуміти, наскільки він поганий і чому варто від нього відмежовуватися, які наслідки в майбутньому від нього очікувати», – звернув увагу архівіст.

Пам’ятники чи вулиці легше перейменувати, а от провести декомунізацію в головах набагато складніше, додав він. Це робота на десятки років.

На думку історика, напад Росії на Україну був невідворотній, тому що політика РФ (і СРСР, і Російської імперії, і Московії) базується на завданнях захопити якомога більше територій і знищити місцеве населення. І українці завжди були одними з тих, кого росіяни намагалися тотально винищити.

«Історія – це не просто шкільний предмет. Історія – це не просто те, що відбувалося в минулому. Історія – це те, що має здатність повторюватися. Історія – гарна вчителька, яка любить повторно задавати те ж саме домашнє завдання, якщо ти його погано вивчив. Напевно, ми мали би кращий етап розвитку, якби до кінця розуміли питання декомунізації. В той же час ми рухаємося так, як склалося. Я вважаю, що наш етап розвитку руху в Європі є позитивним. Шкода, що війна нам у цьому допомогла», – акцентував Ігор Кулик.Читати ще: Спланована акція УПА чи стихійне явище? Що насправді сталося між поляками та українцями на Волині

На його переконання, важливо, щоб відбувся своєрідний Нюрнберг-2, адже треба засудити конкретних військових злочинців, засудити сам комуністичний/путінський режим, встановити імена всіх виконавців і притягнути їх до відповідальності. Важливо, щоб ставлення до нацизму і до комунізму/рашизму було однаковим. Без чіткого засудження неможливе повне розуміння того, що саме являє собою комунізм/рашизм.

«Ми повинні поставити оцінку тим явищам, які були в історії України. Якщо ми запитаємо будь-яку людину, як вона ставиться до нацизму, то, очевидно, вона скаже, що це – зло. Відбувся Нюрнберзький процес, який чітко визначив, що нацизм – зло. Архіви нацизму максимально відкриті. Встановлені прізвища жертв. І встановлені прізвища катів, виконавців, і ці виконавці понесли заслужене покарання. Будь-яка спроба реабілітувати нацизм у будь-якому вигляді зараз карається. І люди це чітко розуміють. Натомість однозначного і чіткого негативного ставлення до комунізму немає. У нас досі є 11-12% людей, які відкрито говорять про те, що сумують за СРСР, тобто вони надалі підтримують ідеологію Радянського Союзу. Тому, очевидно, нам потрібен Нюрнберг-2», – зауважив історик.

Російська мова – це мова окупанта, додав він. Із 2022 року публічна популяризація цієї мови в Україні не те, щоб стала непрестижною, а й відчутно вдарила по рейтингам. І це усвідомили люди, рейтинг для яких перетворюється у слухачів, глядачів і, відповідно, у гроші. Тому нині ми можемо говорити про молодих артистів, які пишуть пісні українською, розвиток україномовного контенту в YouTube, україномовні фільми, які збирають повні зали, тощо.

Читати ще: «Скількох своїх прадідів і прабабусь ви знаєте?» Політик з Волині – про дерево роду й цікаві знахідки у своїй родині

Архів нацпам’яті випустив серію освітніх відеороликів про те, як відшукати інформацію про своїх репресованих родичів. З власного досвіду Ігор Кулик знає, що людина, яка доторкається до біографії своїх рідних, починає проводити паралелі між тим, що відбувається зараз, і тим, що було 50-70 років тому, розуміє, чому російська політика стосовно українців саме така, чому росіяни масово катували та вбивали українців, наприклад, у Бучі та Маріуполі, також вона починає усвідомлювати важливу роль історії для сьогодення.

«Тому я закликав і закликаю йти в архіви, не боятися архівів, шукати інформацію про своїх рідних, тому що іноді відповіді на ті питання, які нам не може дати сьогодення, ховаються в тих документах, які зберігаються в архівах. Ваші предки іноді теж дають певні сигнали, які дозволяють вам краще зрозуміти себе і краще зрозуміти все те, що відбувається навколо вас», – наголосив Ігор Кулик.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---