Велосипеди, танки й братська підтримка на фронті: у Князівській бригаді воюють рідні брати

У воїнів Князівської бригади Дмитра і Романа десять років різниці, різний професійний шлях та вподобання. Зате спільне дитинство, взаємні лящі, а віднедавна – спільна справа.

Про це пишуть на сторінці бригади у Фейсбуці.

І в мами Тані серце віднедавна сильніше болить за обох синів. Втіха лише в тому, що рідні брати служать разом.

«Та очевидно, хто кому в дитинстві давав лящі: Дмитро на 10 років старший», – сміється молодший з братів Роман.

«Та все скоро змінилося, бо Роман швидко ріс», – додає жартома Дмитро.

Понад 10 років Роман віддав службі у війську, в складі танкового батальйону 14-ї бригади воював з 2014 року. Отримав кілька складних поранень, зокрема й під час танкових боїв за звільнення Київщини навесні минулого року.

Читати ще: «Кров, пролита заради великої мети, не висихає», – воїн Князівської бригади

Роман ніколи не приховував: танки – його пристрасть. Про них він знає все і може говорити годинами. А ще розуміє «характер» і «відчуває серце» кожного з броньованих велетів, незалежно від його модифікації й походження.Свого часу Роман із побратимами захищав «танкову честь» України і рідної бригади на міжнародних змаганнях Tank Europe Challenge. І вже майже рік у складі ремонтно-відновлювального батальйону Князівської бригади відновлює, дає нове життя і «ставить у стрій» пошкоджені українські й трофейні ворожі танки. Цього ж навчає і брата Дмитра, який за мобілізацією прийшов служити в ремонтно-відновлювальний підрозділ 14-ї ОМБР.

Пристрастю Дмитра були і залишаються велосипеди. Довгі роки професійно, натхненно й успішно він займався велоспортом. А кілька місяців тому став до лав Князівської бригади, пліч-о-пліч із братом роблячи свій вклад у нашу перемогу.

Читати ще: Душа підрозділу: воїн з волинської бригади на передовій підбадьорює побратимів жартами

«Чи є різниця в ремонті велосипедів і танків? – сміється Дмитро. – Звісно, вони різні. Але підходи до справи однакові: треба знатися на тому, що робиш, любити це, робити свою справу відповідально і віддано. Адже кожен із нас чудово розуміє: від технічної справності «важковика» залежить те, як він поведеться на полі бою, а отже, життя і здоров’я наших побратимів».Удома на Дмитра й Романа чекають дружини, діти й улюблений пес.

А найбільше не на місці серце в мами воїнів. Щодня телефонують з неньці, кажуть хлопці, розповідають, як справи, заспокоюють, намагаються, хоч і на відстані, дати відчути свою любов та підтримку.

«І наче все добре, але мама є мама – звісно, вона переживає, – каже Роман. – Єдине, що її хоч трохи заспокоює, – це те, що ми разом, підтримуємо і в міру можливостей опікаємо одне одного».

«Це і для нас самих важливо, – додає Дмитро. – Так спокійніше не тільки нашим рідним, а й і нам самим. І робота робиться краще й швидше».

На перший погляд Роман і Дмитро не дуже схожі. До тієї миті, поки не усміхнуться. Усмішка – особлива, промениста, загадкова й щира – у них однакова. Від мами Тані.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---