Врятував десятки життів, а своє поклав за Україну: спогади про Героя з Волині Степана Цимбалюка

Камінь-Каширська громада попрощалася зі щирим душею та вчинками захисником, який поліг у війні з Росією, Цимбалюком Степаном Олексійовичем. Він жив, творив і рятував з любов’ю. Воїн з великим серцем – так про 32-річного уродженця Каменя-Каширського говорили друзі, побратими і всі, хто знав загиблого.

Про це пише газета Полісся.

І це не був пафос, притаманний таким церемоніям, а щира правда, перевірена взаєминами з людьми. Серце Степана боліло не лише за рідну землю, а за кожного, хто поруч, за тих, кому потрібна допомога у складний час. Його поважали за хороші вчинки, за те, що ніколи не залишав у біді і був небайдужий до чужого болю. Бойовий шлях оборонець проходив на Донеччині – там, де щоденно вирішується доля батьківщини.

До війни Степан із дружиною вів невеликий, але успішний сімейний бізнес у Луцьку. Подружжя виготовляло шкіргалантерею. У цеху народжувалися речі, створені з душею: добротні, практичні. Утім з початком повномасштабки він швидко переформатував виробництво: створював те, що було вкрай потрібно на передовій: безкаркасні ноші, аптечки, ампульниці, портупеї, різноманітні елементи військової амуніції. У його руках звичайна шкіра чи тканина ставали засобами порятунку наших воїнів. Чоловік працював невтомно, вкладаючи душу в кожен виріб, попередньо тестуючи нову модель.Ця робота була своєрідною формою служіння патріота українському війську. Та сталося так, що у 2024 році пожежа знищила його майстерню, однак не зламала душу творця. Сьогодні вироби Степана виконують свою місію чи не по всій лінії фронту – на позиціях, у рюкзаках, в машинах, стали улюбленими аксесуарами серед особистих речей бійців та бійчинь. Про це згадує військовослужбовиця Вікторія Гаврилюк.

«Ми познайомилися зі Степаном у 2013 році на заняттях у школі журналістики. Він мав дивний вигляд – був одягнений у довге пальто, а на голові носив собачу шапку. Виявилося, що за таким винятковим образом ховалася людина із рідкісною добротою. У нас із чоловіком зберігається цілий арсенал речей, які зробив Степан. Це ексклюзивні вироби, що гріють теплом його рук. Ми будемо берегти їх як реліквію, бо знаємо, що створив їх для нас дорогий товариш. Я маю іменний пасок, який загубила у переїздах під час служби, а потім його шукали по всій Україні, і навіть працівники «Укрзалізниці» через це мали клопіт. Врешті для мене його знайшли. Багато виробів для військових волонтер роздавав безплатно, жертвуючи заробітком», – розповідає вона.

Попри матеріальні втрати після пожежі в шкіряному цеху, Степан почав відновлювати бізнес, та одного дня вирішив не лише волонтерити чи шити для армії, а стати її невід’ємною частиною. Записався добровольцем, а згодом пройшов підготовку на бойового медика. І знову почав рятувати, тільки вже не за верстатом, а під обстрілами.Коли на евакуацію поранених військових виїжджав Степан, то усі зітхали з полегшенням, адже знали, що йому можна довіряти життя бійців. Його руки зупиняли кров, голос заспокоював, а присутність вселяла віру. Якщо і був шанс вижити на полі бою, то відданий медик його використовував на повну, згадує командир підрозділу.

«Бойовий медик Степан Цимбалюк рятував під кулями, витягував побратимів із найважчих ситуацій, не думаючи про себе в той момент. Завжди зібраний і точний у своїх діях, він не панікував, а власним спокоєм утихомирював інших. Після важких боїв чи складних евакуацій Степан завжди жартував, підбадьорюючи інших. Його доброта була не слабкістю, а радше суперсилою. В армії солдатом можна стати за наказом, а воїном – лише за покликанням. Степан був тим, хто ніс світло крізь темряву війни, незламним променем людяності, добра та борцем неймовірної сили духу. Він показав це на ділі, адже багато з нас йому зобов’язані життям. Саме таким його запам’ятають і ніколи не забудуть», – каже командир.Перед останнім виїздом у зону бойових дій він мав коротеньку відпустку. Провів її з родиною в тиші, яка так контрастувала з фронтовим гулом. Степан повернувся до побратимів із наміром продовжити ту важливу місію порятунку. Та невдовзі його серце – велике, хоробре і неймовірно добре – раптово зупинилося, але воно буде битися в кожному врятованому житті, у речах, виготовлених його вмілими руками, у пам’яті про нього.Воїн знайшов останній спочинок на Камінь-Каширщині, в рідному краї, який так любив. Чин похорону відбувся у стінах церкви євангельських християн-баптистів, де навіть загартовані війною чоловіки, сильні і стримані, не могли приховати сліз, прощаючись із вірним побратимом, лицарем людяності.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---