USD 40.60 40.95
  • USD 40.60 40.95
  • EUR 40.70 41.10
  • PLN 9.90 10.10

Вигадане місто, повоєнна література та Нобелівська премія: у Луцьку презентували одразу три книги письменника-захисника України. Фото

26 Травня 2024 09:38
Його книги потрапляли до фіналу конкурсу «Книга року BBC». А оповідання, свого часу, увійшло в унікальну збірку «Декамерон. 10 українських прозаїків останніх десяти років». Нині ж у Луцьку презентують три книги про Будич – вигадане містечко на Поділлі.

Науковець, письменник, перекладач, художник, член Українського ПЕН-клубу. Навчався у аспірантурі, отримав звання кандидата наук з філософії. Працював викладачем і піарником у видавництві. Почав писати художні тексти. Здобув славу великою прозою про життя міських неформалів, гопників та самотніх інтелектуалів. Перейшов на малу прозу і блоги. Трошки малює – як сам каже – «таке маю хобі». З початку повномасштабного вторгнення захищає Україну. Короткий переказ біографії Анатолія Дністрового видається не менш цікавим, ніж назви його книг.
Нині з трьома із них – найсвіжішими, лучани мали нагоду ознайомитися у соціокультурному просторі «Мистецький», за підтримки проєкту «Фронтера», платформи «Алгоритм дій» та обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки.

Модератор зустрічі Анна Єкименко-Поліщук, привітавшись з гостями та представивши Анатолія Дністрового, презентувала його книги: «Сіра пейна», «Привиди» та «Перший кий Будича. Оповідання».
«Це – не трилогія, – одразу уточнює автор. – Точніше, не зовсім трилогія. Читати книги можна у будь-якому порядку. Тому, коли бачу анотацію до книги на сайтах, одразу хочеться її виправити. Те ж саме було й з попередніми трьома книгами. Спільними були вік і соціальний статус персонажів. А у цих творах їх ще й об’єднує місце дії – вигадане місто Будич».
Що ж об’єднує провінційну богему з усіма її пристрастями-негараздами-оргіями, митців, які через двадцять років змінилися до непізнаваності та замальовки з життя містечка? Власне, якраз оце місце – Будич і постає своєрідним осердям, на яке нанизується текст. І у цій вигаданій локації, як розповідає автор, зосередилися образи міст і місць, де у різні часи він жив: Тернополя, Вінниці, Кам’янця-Подільського.
Говорячи про міста, Анатолій Дністровий зізнається, що у Луцьку – вперше. Каже, що захоплений замком і його атмосферою. Вважає наше місто чудовим стимулом для молодих авторів творити. Адже у Луцьку – «не так тисне історія, наприклад, як у Львові, де кожне вікно чи під’їзд, ледь не історичні. Якби я жив у Луцьку, то обов’язково написав би про нього роман».
Читати ще: «Занадто багато слів у цьому світі. Так мало вчинків!»: у Луцьку презентували другу посмертну книгу солдата – Героя України. Фото

Розповідаючи про нові книги, письменник аналізує їх через призму рефлексій на тему життя молоді, творчих людей, загалом, покоління, якого нині нема. Основний «ґрунт» книг склали відчуття, спогади, переживання, моменти з юності автора, коли, як сам каже, був захоплений Еліотівським: «Ким я був, коли мене ще не було».
«Зустрічався нещодавно зі студентами… Що можу сказати – це новий тип людини. А ми вже – бронтозаври. Скільки я творчих людей бачив за своєї молодості. І як змінилися їхні долі. Ось про це дорослішання, усе, що з ним пов’язане – щасливе і трагічне – про це мої книги», – зауважує письменник.

Щодо сучасної літератури та своєрідних рейтингів авторів/творів Анатолій Дністровий пояснює: «Читаю зараз дуже мало, особливо художню літературу. Коли є час, то беру в руки соціально-філософські твори, мистецтвознавчі, рукописи. Якщо ж підходити до питання за критерієм – з ким спілкувався, то мені подобається проза Романа Андріяшика. Його «Люди зі страху» та продовження – «Додому нема вороття» – дуже сильні».
Щодо написання нових творів – на них не вистачає часу. Автор каже – веду лише воєнний щоденник. Перша частина вже вийшла. Називається: «Битва за життя. Щоденник 2022 року». Зараз завершує впорядковувати записи за 2023 рік.
Маємо нагоду поставити Анатолію Дністровому кілька запитань.

Наприклад, чи бачить він перспективи розквіту мистецтва, зокрема літератури, як своєрідної «відповіді» творчої частини суспільства на війну?

«Такі соціальні трансформації, а війна дуже сильно впливає на соціум, безперечно, докорінно змінюють його структуру. І це стосується усіх інституцій. Щодо мистецтва… Не знаю. Потрібно дочекатися кінця війни. Коли настане цей час? Зараз жоден аналітик не дасть вам точної відповіді. Відчуваю лише, що «підйом» літератури, створення великих творів станеться років через п’ять-сім після закінчення війни. Коли молоді люди, яких війна «висмикнула» зі звичного життя та змусила стрімко подорослішати, осмислять досвід і опишуть його. Тоді виникне пласт літератури, який можна порівняти з повоєнним поколінням Першої світової. Зрештою і зараз з’являються хороші «воєнні» твори. І це дуже широке поняття, адже «воєнний» не означає, це – лише про війну чи битви. Радше, це про нинішній час, побут людей, знову ж таки, соціальні трансформації, зумовлені війною. І наш соціум нині, як би це не було парадоксально, дає неймовірні можливості для розвитку. Стабільні системи – чітко регламентовані, а у нас є значна свобода дії-творчості», – розмірковує Анатолій Дністровий.
Ще одне запитання стосується Нобелівської премії з літератури. Що потрібно, аби її отримав український автор? На думку Анатолія, це – суто кон’юнктурне рішення. Коли відповідні інституції/установи/ради отримають чіткий меседж щодо присвоєння нагороди українцям – це станеться.

Зрештою, цікавимося про ставлення автора до російської літератури та письменників. «Російська література закінчилася на Хармсі та Мандельштамі. Усе інше – писанина на державне замовлення. Зрештою, як людина, яка вчилася за старих часів, змушений був багато читати російської літератури. І вже тоді виникла, а нині лише посилилася думка про те, що російської літератури немає. Повторюю – вона закінчилася на письменниках, яких та влада розстріляла».
«Анатолій казав, що він служить у «паркетних» військах. Хочу заперечити, адже ніякого такого поділу нема. Дякуємо усім, хто захищає нас. Усім, хто дає змогу нам зустрічатися, спілкуватися, проводити такі презентації, читати книги. Дякуємо Анатолію і його побратимам!» – підсумувала Анна Єкименко-Поліщук.

Завершилась зустріч традиційним неформальним спілкуванням із автором та автограф-сесією.

Олександр ДУРМАНЕНКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus