Як ставиться церква до занурення в ополонку на Водохреще. Думка священників

19 січня православні християни святкують Богоявлення, або ж Водохреще. Вважається, що цього дня вода набуває цілющих властивостей і може змити всі гріхи. Тож так повелось, що частина вірян йде до водойм, щоб зануритись у крижану воду просто неба. Та чи правильно це і що каже з приводу такого екстриму церква?

Про це Інформаційне агентство Волинські Новини запитало у священників.

«Ми називаємо свято Хрещенням Господнім, але більш правильно його називати Богоявленням, коли Бог явився в трьох іпостасях. Бог-Отець говорив з неба голосом, Син – Ісус Христос, який увійшов у воду і Дух Святий у вигляді голуба зійшов на нього. Це побачив Іван Хреститель. У цьому вся суть і духовний сенс свята», – розповідає настоятель Свято-Михайлівського храму ПЦУ у селі Дачне, ієрей Володимир Горбачук.Духівник зазначає, що традиція занурюватися в ополонку у день Богоявлення Господнього з’явилася в Україні не так давно.

«Вона не є прадавньою традицією українців, бо про неї не згадано у козацьких літописах. Не пам'ятають такого і старожили. Наша церква вважає, що такий обряд став популярним на території країни в другій половині 90-х років. Це традиція людей, які йдуть до ополонок подібно до наших північних сусідів, які після лазні пірнали в холодну воду і таким чином загартовували організм. Окрім того, вважаю, що занурювання у крижану воду – данина моді або новітня традиція, яка нічого спільного з церковним життям не має. Вода не змиває гріхів, тому що це відбувається лише через таїнство покаяння. Водночас церква не забороняє цього. Людина має робити вибір самостійно, враховуючи всі за і проти свого організму. Є дуже багато загроз, зокрема і пандемія. До того ж, не кожен організм здатен витримати такий стрес. Церква у жодному разі не заохочує людей до цього, а навпаки, намагається застерегти», – наголошує священник.

Отець Володимир зауважує, що освяченою на Богоявлення водою священнослужителі окроплюють ікони, чашу для причастя, її п’ють з молитвою для здоров’я фізичного та духовного, а от купатися в ній, на думку душпастиря, не зовсім правильно.

«У християнському житті все відбувається з подяки Богу. І освячення води на Богоявлення ніби прообразує епізод з Євангелія, коли Ісус прийшов на йорданські води і люди, які приходили до Івана Хрестителя, також сповідали свої гріхи. Хоча Христос і не мав потреби сповідатися, але він виконував закон, ішов для того, щоб Іван Хреститель визнав його як того, хто хреститиме не лише водою, а й Духом Святим. І ми, наслідуючи цю подію з життя Ісуса Христа, з молитвою освячуємо воду, оскільки вона є складовою нашого організму, а згодом споживаємо її і робимо з нею інші церковні дії», – каже духівник.

Водночас голова Просвітницького відділу Волинської єпархії УПЦ, настоятель Свято-Миколаївського храму міста Луцька, протоієрей Валентин Марчук зазначає, що найкраще з приводу святкувань на Водохреще висловився його приятель, кандидат історичних наук, доктор теології, директор Міжнародного інституту афонської спадщини Сергій Шумило.

«Знаєте, як відзначали свято Водохреще запорозькі козаки? Думаєте, роздягались і пірнали у мороз в ополонки? Ні! Пірнання у ополонку на свято Богоявлення не є і ніколи раніше не було українською християнською традицією.

Наші предки у мороз не пірнали в ополонки, а тим паче, не роздягалися в присутності священників і не бруднили щойно освячену воду (яку після освячення набирали, щоб пити, а не купатись).

Про такий ритуал ми не знайдемо в серйозних наукових дослідженнях українських релігійних традицій. Це є швидше постсовковським спотворенням наших багатовікових національно-релігійних традицій.

Ця мода з’явилася у нас в 1990-ті роки й особливо в 2000-ні завдяки деяким політикам і ЗМІ, які нав’язали цей стереотип під виглядом «багатовікової народної традиції». У результаті «моржівство» стало підмінювати сенс і зміст великого християнського свята, перетворившись на якийсь безглуздий ритуал, який більше схожий на язичництво, аніж на християнство», – процитував знаного історика та релігієзнавця священник.Він запропонував ознайомитись із описом того ж теолога, у якому йшлося про те, як насправді відзначали свято Богоявлення українські козаки на Запорозькій Січі: «Це спогади старого запорожця Микити Коржа, які колись в ХІХ ст. записано з вуст очевидця в працях історика козацтва проф. Д. Яворницького та ін. Так от, зі спогадів Микити Коржа ми дізнаємось, що кожного нового року на свято Водохреще у цей день із самого ранку на Запорозькій Січі «всі козаки, піхота, артилерія й кавалерія, збиралися на площі перед церквою і стояли тут рядами по куренях, без шапок, до завершення богослужіння; всі одягали найкращий одяг, озброювалися найкращою зброєю; над кожним куренем майоріли особливі розмальовані прапори, котрі тримали хорунжі, сидячі на гарячих, чудово прибраних конях.

Після закінчення Божественної Літургії з церкви виходив настоятель із хрестом у руці, за ним парами йшли ієромонахи з євангеліями, іконами, у дорогому одязі; за духовенством злагоджено, рядами, з хоругвами та важкими гарматами ступали козаки; за козаками – маси простого люду, і всі разом висипали на середину Дніпра, на Йордан. Тут усі ставали шеренгами й слухали службу Божу. Коли архімандрит уперше занурював хрест у воду, козаки одночасно гримали таким залпом, що від того удару аж земля стогнала. А глядачів укривав густий дим, мов пітьма… Заспокоївшись на кілька хвилин, поки розвіювався дим, а настоятель ще раз занурював хрест у воду, козаки знов стріляли, цього разу скільки кому заманеться. Як бачимо, жодного роздягання і пірнання в ополонку. А у козаків здоров’я і міці було побільше нашого. Але навіть у них не виникало думки в мороз пірнати в ополонку без будь-якої потреби».

Священник закликав волинян шанувати справжні національні традиції, не спотворювати їх та не перетворювати на безглуздий шабаш у день великого християнського свята.

Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---