Анатолій Пісковець: «Дем’яненко – демократичний тренер»

2012 рік розпочався для ФК «Волинь» із кардинальних змін у тренерському штабі. Зокрема молодіжний склад клубу очолив Анатолій Пісковець. Допомагати йому будуть Сергій Чабан та Роман Максимюк, який, до речі, нещодавно завершив кар’єру гравця і керівництво «Волині» планувало призначити його директором дитячої футбольної школи. Однак згодом змінило свою думку і відправило на допомогу Пісковцю.

Щодо нового наставника дублерів, то в свої 63 роки він встиг попрацювати за кордоном та в Україні. Левову частку своє кар’єри він присвятив роботі з молодими гравцями.

- З 1984 року я працював з молоддю у футбольній школі № 15 міста Києва.
У 1993 році поїхав працювати до чемпіонату Об’єднаних Арабських Еміратах в клуб «Аль-Ахлі». Там була ціла група тренерів з України, яка готувала молодь різних вікових груп. До речі, Валерій Лобановський тоді очолював національну збірну ОАЕ.
Згодом я працював з криворізьким «Кривбасом», з охтирським «Нафтовиком», з футбольною жіночою національною збірною України, в Азербайджані. Потім мені запропонували роботу в Грузії.
Я два роки провів в ФК «Гагри» з міста Тбілісі. Зумів підняти команду до вищої ліги та виграти кубок Грузії. Однак, у команди виникли проблеми з фінансуванням. Згідно з контрактом я міг звільнитися в разі фінансових труднощів.
Польська «Олімпія» мене давно запрошувала і я пристав на їхню пропозицію. Проте потренував лише 3 місяці, і до мене зателефонувало керівництво «Волині». Я зараз жартую, що не доїхав до кордону з Польщею. Зупинився в Луцьку.

- Що пріоритетніше в роботі з молодими гравцями – фізичні навантаження чи робота з м’ячем?

Я б нічого не виділяв. Впевнений, що це все має бути в комплексі. Головне – методично вірний, організований тренувальний процес. У нас є чітко розписаний графік на 59 днів, які затверджував головний тренер клубу Анатолій Дем’яненко. Якщо цього не буде – не буде прогресу.

На кожен день все чітко розписано. Кількість тренувальних, контрольних, відновлювальних ігор. На початку зборів ми проведемо тестування, виявимо, які гравці відстають в певних компонентах гри. Тоді ми попрацюємо з ними додатково.

Дуже важливо, щоб гравці підходили один одному, щоб вони були сумісні. Важливо створити колектив, який виконуватиме конкретні цілі. Буває таке, що грає 11 майстерних футболістів, а команди – немає.
Велику роль відіграють людські якості гравця. Я краще виберу футболіста, гіршого в футбольному плані, але з хорошими людськими якостями.

- До якої тактичної схеми привчатиме гравців?

- У мене є улюблена тактична схема – з трьома центральними захисниками. Я її називаю - 5-2-1-2. Тобто крім захисників, 2 лінійних, два «опорники», один або два атакуючі хави та один або два нападники.
До речі, Дем’яненко – демократичний наставник. З ним ще не було розмови щодо тактичних побудов, але він не встановлював мені обмежень. Я б хотів, щоб молоді вміли грати декілька тактичних схем.

- У екс-наставника «Волині» Віталія Кварцяного була команда «гренадерів», тобто більшість гравців ростом 180 см і вище. Ви підтримуватиме цю традицію?

- Це не завжди добре. Є багато низькорослих гравців, які такого велетня можуть обіграти. Той самий Олександр Заваров. Але такою була концепція футболу Віталія Володимировича.

Для нас важливий не ріст гравця, а – його футбольні вміння.

- Чи доводилося Вам працювати з нинішнім наставником «Волині»?

- Ні.

- Ви працювали головним тренером жіночої збірної України з футболу. Чим робота з жінками відрізняється від роботи з чоловіками?

- Багато спільного. І методика, і тактика, і поле, і тривалість гри. Існують відмінності функціональні.
В роботі з жінками є свої плюси та мінуси. Жінкам не потрібно повторювати. Якщо один раз сказав, то вони все зрозуміли. А чоловікам, інколи, треба деякі речі розжовувати. У дівчат серйозне відношення до дисципліни. Хоч і бувають сльози, істерики.
Але я скажу, що ті збірні, проти яких ми грали (Норвегії, Бразилії, Німеччини, Китаю та інші)… Так от, я вважаю, що деякі наші команди чоловічої першої ліги не змогли б змагатися з ними.

- Також Ви працювали в чемпіонатах ОАЕ, Азербайджану, Грузії та Польщі. Чим вони відрізняються від українського?

- В Еміратах вже в 1993 році були дуже хороші умови для роботи. Інфраструктура на високому рівні. Хоча тамтешні футболісти технічні, але їх ахіллесова п’ята – недисциплінованість. В Азербайджані і Грузії така ж ситуація з місцевими гравцями.
В Азербайджані багаті клуби, але проблема з полями. Футболісти – невисокої якості. Українці та інші легіонери вирізнялися на тлі місцевих, але по майстерності – це наша перша ліга.
У грузинських клубів – мало грошей. Лише три-чотири можуть похвалитися хорошим фінансуванням. Але рівень чемпіонату доволі високий – 5-6 рівних команд, які борються за призові місця.
В Польщі варто відзначити високий рівень інфраструктури та ставлення людей до гри. Якось я дивився по телевізору матч суперника, а жінка мені каже, що я якийсь європейський футбол дивлюся, бо там заповнений стадіон, достойне освітлення, якісне поле, хоча грали команди місцевої першої ліги.

- У Польщі не доводилося спостерігати за безчинствами фанів?

- Була одна гра, під час якої мене здивувало, що навколо стадіону стояв масивний поліцейський кордон. Коли я приїхав туди в жовтні минулого року, то там за три вулиці стояли правоохоронці з щитами і в масках, хоча приїжджали якісь нещасні 500 вболівальників іншої команди.
Якщо вони так турбуються про безпеку, то, мабуть, якісь проблеми існують.

Розмовляв Анатолій КОТЛЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---