Анонімні алкоголіки у Луцьку: із замкнутого кола є вихід

Коли в сім’ї хтось страждає від алкоголізму – на нервах усі рідні. Спочатку заперечують проблему, потім замовчують, а зрештою зриваються, плачуть, звинувачують себе та не бачать виходу. Так сталося й у сім’ї Ніни, чоловік якої захворів на алкоголізм. Саме так, це – хвороба, яка має чіткі симптоми та наслідки. Але яка, на щастя, піддається терапії, якщо є бажання та розуміння, що жити можна інакше, люблячи себе, своїх рідних та щодня удосконалюючись, йдеться на сторінках газети Волинські Новини №53.

У власній сім’ї Ніна теж спочатку замовчувала проблему, хоча й розуміла, що приховувати щось вічно не вдасться. Але було відчуття, що виносити сміття з хати не годиться. Та й здавалося, що все сама зможе залагодити – зобов’язана усім допомогти, бо ж вона сильна вольова жінка, зрештою – мати, берегиня домашнього вогнища, яке мусить підтримувати. А на ділі не помічала, що й сама потребує допомоги, бо часто переставала контролювати свої емоції, потерпала від неврозів.

«Поступово відбувається співузалежнення. Людина перебуває в такому стані, що не може собою керувати. Це постійний страх, що родич нап’ється, постійні нав’язливі думки – врятувати, привести додому. Свого часу моє життя зайшло в такий глухий кут, що мені здавалося: краще не жити, аніж жити. Я визнала власне безсилля: нічого не можу вдіяти з хворобою чоловіка. Тоді просто не бачила виходу із цього глухого кута. Мені здавалося, що легше померти, аніж усе пережити», – згадує пані Ніна.

Напругу відчували близькі. Життя у постійному стресі впливало на все, що оточувало. Але співзалежна людина вважає, що її агресивність виправдана, адже вона не може бути спокійною, коли рідний випиває. Попри те, що наша співрозмовниця чула про товариства, в яких гуртуються люди зі схожими проб­лемами, в ефективність такої терапії довго не вірила. Ба більше, заперечувала, що вона їй потрібна.

Однак волею долі одного разу подружжя потрапило на конференцію товариства Анонімних Алкоголіків (АА), де було зібрання й товариства Ал-Анон – спільноти родичів та друзів алкоголіків, які діляться одне з одним досвідом у розв’язанні проблем, які є спільними для співзалежних.

«Важко передати словами той емоційний стан, у якому я жила. У голові роїлися нав’язливі думки, яких годі було позбутися. Бігаєш, наче білка в колесі, переживаєш. Але ті люди, які мали схожі проблеми, розуміли мене з півслова! Кожен розповідав про свій досвід і ділився рецептами видужання. Я усвідомила, що може бути інше життя й акценти можна поставити по-іншому. Адже коли люди приходять у товариство, то кожен з однією метою – врятувати родича. Натомість Ал-Анон пропонує спасіння саме співзалежних – за себе ніхто не думає, а треба», – ділиться Ніна.

Тоді, пригадує, у її душі був внутрішній протест. Мовляв, що за егоїзм – думати про себе, коли твоя рідня в небезпеці?

«Однак, коли я поступово почала займатися собою, побачила, скільки вад накопичилося в мені. Відтоді минуло п’ятнадцять років, а я й досі удосконалюю свій душевний та фізичний стан, намагаюся власним досвідом допомогти іншим», – ділиться наша співрозмовниця.

Товариство діє у Луцьку. Кожен, хто відчуває потребу, може сюди прийти. Зустрічі регулярні, абсолютно анонімні та безплатні, не пов’язані з жодною релігією. Переважно на зібрання ходять жінки, чоловіки за своєю природою намагаються самотужки пережити подібні проблеми. Однак, каже пані Ніна, вона впевнилася, що великої відмінності між жінками та чоловіками немає, і тут будуть раді бачити усіх повнолітніх учасників. Для підлітків та дітей також є групи терапії (називаються Алатін), однак подібних у Луцьку не створено.

Програма Ал-Анону – це духовний спосіб життя, заснований на 12 кроках Анонімних Алкоголіків. Найперше – члени спільноти визнають своє безсилля перед хворобою. Це потрібно, аби врешті перестати відчувати розчарування, припинити спроби виправити алкоголіка. А натомість – починати покращувати своє життя на фізичному, емоційному та духовному рівнях. Групова терапія дає усвідомлення, що немає надто важких ситуацій, аби їх не можна було виправити, і немає такого великого горя, аби його не можна було зменшити.

Таким чином, змінюючи власне сприйняття, члени сім’ї забезпечують здорову атмо­сферу в родині, зокрема й для алкоголіка. Це дає поштовх хворому визначити власну проб­лему та звернутися по допомогу.

Натомість поширена реакція дружин чи чоловіків у родинах в подібних ситуаціях інша – сварки, роздратування, скандали. Хай як дивно, та у такі моменти алкоголік лише відчуває несприйняття себе рідними та неспокій.

«Сьогодні я побачила, як змінилася, стала більш урівноваженою. Якщо я втрачаю душевний спокій, то знаю, що це моя відповідальність і все залежить від мене. Раніше, якщо мені не сказали доброго слова, то я вважала себе невартісною, недостойною чогось доброго. Нині все по-іншому, я розумію, що щасливою мене ніхто не зробить, якщо я сама усередині себе не буду такою. А коли змінююся я, то змінюється й моє оточення», – зізнається пані Ніна.

Нещодавно луцьке товариство Ал-Анон відкрило гарячу лінію, на яку може звернутися кожен, хто відчуває таку потребу. Тут допоможуть словом, вислухають, поділяться власним досвідом. Телефонувати можна з 9:00 до 21:00 на номер (066) 760 42 78, або ж звернутися на електронну адресу [email protected].

Зустрічі луцького товариства Ал-Анон відбуваються в середу о 18:00 та в неділю о 17:00 у приміщенні луцького монастиря Святого Василія Великого (вул. Карпенка-Карого, 5).

Дарина ГОГОДЗА, Луцьк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---