Арт-івент «Рідкий стан» в Галереї мистецтв: форма і в/зміст, ритуал, комунікація

Задум проєкту «Рідкий стан» у його авторів – Діми Микитенка, Олександра Паньковця і Сергія Корсая – визрівав уже давно, а реалізація кілька разів відкладалася через різні обставини. «Підготовка до нього зайняла найбільше часу в моїй художній практиці з усіх інших виставок», – визнав Діма Микитенко. Врешті, подія, яка задумувалась як перша посткарантинна виставка в Галереї мистецтв, відбулася 23 липня. Карантин знову продовжено, і він додає таким довгоочікуваним зустрічам мистців і глядачів як ноток ностальгії за минулими багатолюдними презентаціями, так і радості теперішнього живого спілкування – стримано-дистанційованого, безпечного.

Як виглядатиме виставка у рідкому стані? Це питання у концепції проєкту апелює і до уяви глядача – що ви очікуєте тут побачити? І ставить виклик мистцям: яким чином можливо сьогодні візуалізувати ідею про форму і наповнення, аби це було цікаво, змістовно і провокативно?Автори проєкту «Рідкий стан» – дуже різні за своїм життєвим досвідом, мистецькими практиками і аудиторіями художники: Діма і Олександр – засновники потужного локального арт-осередку PVS, Сергій Корсай – відомий волинський художник. Але у цьому випадку їхня нібито очевидна на перший погляд несумісність утворює багатогранний, безсумнівно цікавий і в дечому непередбачуваний мікс бачень, де є місце Дослідженню (цю складову вносить Діма Микитенко), Іронії (а це вже від Сергія Корсая), Провокації (внесок Олександра Паньковця). Більш того, їхній спільний арт-продукт продемонстрував здорові компроміси зрілих художників, які вміють домовлятися без індивідуальних творчих втрат.

Перед початком дійства вони звернулися до гостей – адже саме їм бути важливою частиною їхнього задуму.Діма Микитенко: «В чому взагалі привід для нас, щоб зібратися, побачитися і поспілкуватися? Як художники, ми хотіли винести наш процес роботи, свою практику і інтегрувати туди публіку і реципієнтів. Ми хочемо його трішки розширити, бо вважаємо, що сам артефакт роботи, його наслідок і фіксація в будь-якому матеріальному вигляді – це дещо сухий матеріал, який потребує більше обробки. І не завжди він спонукає до якоїсь коректної рефлексії на автономному рівні чи на більш загальному сприйнятті. Тому ми прийшли до ідеї створити таку кімнату, в якій присутня лише практична діяльність. Ми говоримо про практику художника і локальну культуру, оперуючи поняттям резервуару. Перетікання якоїсь речовини – це, мабуть, органічне порівняння до процесності, яка відбувається в цих стінах і навколо нас».

Сергій Корсай: «Це вдала ідея, яку вже пропонують практикувати кожен місяць (сміється). У кожного в нас – своя ідея, але ми зійшлися на спільному творенні. Наприклад, у мене вона така: я вже багато десятків років ходжу в цю галерею, і мені страшенно подобається тут відкриття виставок. Це дуже круто, бо тут можна легко поспілкуватися з тими людьми, з якими хочеш. Але мене найбільше дратує на відкритті невідповідність багатьох картин. Як на мене, у нас багато старого, пережованого... Ми придумали, як це обійти – ми робимо виставку без картин. Таким способом ми відразу перейдемо до нашого спілкування».

Олександр Паньковець: «Я схиляюся більше до абстрактного бачення: форма і наповнення – вічні речі, які можна накладати на будь-який процес. Було б добре, якби кожен зайшов і придумав свою концепцію, але відштовхувався все-таки від того, що хотіли сказати організатори. Я думаю, наповнення тих мультиформ, які там є, допоможуть вам задокументувати коротку концепцію на аркуші паперу».Лаконічно і конкретно: в галерейному «резервуарі» полиці з чарками. У кожній чарці – алкоголь. Дивишся, береш чарку, випиваєш, думаєш, пишеш на папері власну «концепцію» – тост, побажання, думку, що завгодно… Спілкуєшся з людьми.Чи важлива організаторам ідентифікація формату свого заходу: виставка, перформанс, акція..? На думку Олександра Паньковця, таке визначення зараз несуттєве, бо він спостерігає повноту процесу: «Люди ходять, роздивляються, випивають, щось пишуть – це інтеграція багатьох процесів, візуального ряду. Все ж продумано! І ми максимально чесно “відділили мух від котлет”».

Інтерактивна частина сконструювала, за задумом авторів, знайомий кожному ритуал, який символізує і документує їхню згоду стати частиною дійства – своєрідної ініціації. Відвідувачами презентацій в Галереї мистецтв (як зрештою, як і будь-яких заходів в будь-якому іншому арт-просторі) споживання під час фуршетів практикується регулярно. Більш того, увагу деяких з них більше приваблює саме стіл з напоями і канапками, аніж сам мистецький привід для зустрічі. У кожній галереї, без перебільшень, завжди є кілька постійних і впізнаваних «поціновувачів фуршетів». Та соціальні практики переконливі: ніщо так не полегшує спілкування різних людей і не сприяє налагодженню ділових і особистих контактів, як розмови за чаркою. Тут і виклик глядачеві: а які ваші мотиви – демонстровані і приховані – відвідання мистецьких презентацій?«Ми відмовилися від використання стакану, – розповів Сергій Корсай, – бо він в багатьох асоціюється з неестетичністю, пияцтвом, російсько-совковими традиціями. Я наполягав на використанні саме цих чарочок, бо вони прийняті в українському побуті, невеликі, гарні. Крім того, я часто спостерігав європейську традицію демократичного спілкування людей у кав’ярнях, які виконують роль клубів. Там не лише відпочивають після роботи, а й багато спілкуються, дослухаються до цікавих співрозмовників, навіть обговорюють, за кого голосувати. Тобто, це ціла система демократичної взаємодії в суспільстві. У нас така система відсутня. І тут особливу роль відіграють художники. Їм необхідно обмінюватися досвідом і знаннями. Вони дуже хочуть збиратися разом. Для нас наші зустрічі на виставках – справжнє свято!».

Виставка провокує роздуми, асоціації, алюзії. Зал як резервуар, чарка як контейнер, зміст розмов як наповнення, алкоголь як вміст чарки і водночас як каталізатор комунікації… Впевнена, кожен з гостей акції зрефлексував на це унікально. Тому поцікавилася, що організатори івенту робитимуть із численними «концепціями»? «Нам важлива сама фіксація цього процесу, – відповідає Діма Микитенко, – Можливо, це буде імпульс на наступну подію. Ми це зберемо, прочитаємо, відфоткаємо… Цикл не закритий, можливо, ми зможемо далі з цим працювати, є вихідний матеріал».«Виставка? Насправді, ми просто за усіма вами скучили після довгої перерви», – все-таки головний емоційний контекст події надав карантин, підвів підсумок зустрічі Діма Микитенка. І всі дружно погодилися.Про події на сайті Галереї мистецтв https://www.volart.com.ua/ukr/

Фото події Віктора Чухрая

Маша Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---