Чому заздрять лучанам житомиряни. ФОТО

«Люблячи рідне місто, варто розуміти не тільки його принади, а й потреби. Позитиву у Житомирі - більш ніж достатньо, і розумієш це під час велопрогулянок. Та не треба далеко їхати, щоб збагнути елементарні речі, яких не вистачає для «повного фаршу», - йдеться у статті Олени Галузи «Чому Житомир мав би заздрити Луцьку» на сайті міста «Житомир».

«Отже, наш сусід Луцьк має менше населення, але з точки зору оглядовості місто має чим похизуватися. За кілька днів перебування у центрі Волині отримала вражень, рівнозначних європейському місту.

Звісно, першочергово варто відвідати за «смішні» гроші – 10 гривень – Замок Любарта і «поганяти» там привидів. Неподалік, у костелі Святих Петра і Павла можна послухати органну музику.

За кількадесят метрів від замку – центральний ринок. Він практично не відрізняється від житомирського. Хіба що тут у палатках із шкільною формою продають вишиванки. Імовірно вони китайські, бо такі ж пропонують у дитячому одязі, поряд з пелюшками.
У Луцьку настільки обожнюють Лесю Українку, яка народилася на Житомирщині, та тривалий час мешкала у Луцьку, що центральну пішохідну вулицю назвали її іменем.

Варто відвідати бар «Швейк» і пригадати «прикольчики» з книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка».

Найсмачніші кава та десерти, на погляд авторки, у кав'ярні «Золотий дукат», що знаходиться неподалік від вулиці Лесі Українки. На проспекті Волі у «Діжці» варто скуштувати півлітри місцевого квасу - всього за три гривні.

Трохи далі – мистецька галерея - вулиця Лесі Українки, 24а. Ззовні будівля виглядає простенько, та всередині – залежно від експозиції – поринаєш в інший світ. Ми натрапили на виставку Романа Петрука. У підвалі галереї сувеніри. Це не якась ахінея, від якої вже нудить, а авторські вироби: магніти Емілії Зубрицької, картинки Володимира Марка і чудасії його дружини тощо. А рибки і котик кераміста Володимира Хижинського викликали усмішку.

У дорозі до краєзнавчого музею на вулиці Шопена під мостом я побачила чудернацький потяг. Побігли вниз сходами, щоб встигнути оглянути і не спізнитись на прес-конференцію. З’ясували - це дитяча залізниця.

Потяг рухається від станції «Росинка» до «Водограю», і назад. Семикілометровий шлях із зупинкою на кінцевій станції для розвороту паротягу триває 20 хвилин. 10 гривень коштують неймовірні емоції у маленькому потязі, де і провідниками, і машиністами працюють школярі (!!!). Їх «Укразалізниця» після 5 класу агітує сюди йти працювати, а в якості винагороди організовує безкоштовні екскурсії містами України.

Взагалі у Луцьку десятка гривень є майже стандартною «таксою» для туриста. За таку ж суму ми обійшли три поверхи краєзнавчого музею. У мене серце кров’ю облилось, порівнявши колись нашу експозицію з їхньою.

Так, у Луцьку немає мамонта, але там є інші не менш цінні експонати. Наприклад, колекція врятованих скарбів Волині: старовинний родинний посуд, ікони тощо. Окрема зала, а не куток, – для вишиванок.

Історичні зали поєднують радянський період і УПА, що, принаймні тут, співвіснують мирно. Ніякої агітації – тільки документи і конкретні предмети. Мене особливо потішили плакати.

Найбільше вразив будинок архітектора Миколи Голованя на березі річки Стир. Витвір мистецтва увійшов у п’ятірку найекстравагантніших будинків країни. Місцеві називають його будинком з химерами, яких налічили щонайменше 500.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---