Чи уникне «скромного дерибану» база біля озера?

Озеро Тросне на Маневиччині – звичайно, не Світязь, але місцина гарна. Поміж соснового лісу, біля води – кілька баз відпочинку: одна належить лісникам, інша – виправній колонії, ще одна – одному луцькому підприємству. Як сирота у цій компанії тулиться до берега комунальна база, збудована ще десь у 60-х. Але, схоже, знайшлися решткам народного добра і названі батьки, які від доброти душевної готові у ці «руїни» вкласти «мільйони». А їхні помічники лише сміються на слова про те, що оці кілька будиночків можна було б передати в районну комунальну власність, аби їх використовували, скажімо, освітяни для організації відпочинку юних туристів. Про це пише "Волинська газета".

Чи справді продати легше за все? Чи дійсно Маневиччині не потрібне це майно?..



Передісторія

На одну із недавніх сесій облради було винесене питання про продаж так званої бази відпочинку «Тросне». Об’єкт належить до обласної комунальної власності. Колись господарем цих споруд було обласне кіновідеомузичне підприємство. Згодом його ліквідували, а майно три роки тому передали на баланс філармонії. Утримувати його, кажуть, надзвичайно важко. Тому й запланували передати комусь у власність. За такий варіант розвитку подій клопотала частина депутатів облради. Однак про поспішність такого рішення заявив під час сесії екс-голова облради Володимир Войтович. Категорично проти продажу виступив Микола Давидюк… Зрештою, проект не здобув більшості голосів. Згодом, і журналісти, і окремі обранці змогли побачити спірний об’єкт , словами деяких депутатів, «руїни», що за 100 км від Луцька», на власні очі у рамках дня депутата, який відбувався на Маневиччині.



Так звана база відпочинку «Тросне», зведена в радянські часи, тепер справді рідко використовується за призначенням. Зі споруд за металевою сіткою – цегляний будинок площею 53,2 кв. м, дерев’яний будинок із трьох кімнат площею 53,2 кв. м (без опалення, на кшталт приміщень у літніх дитячих таборах) і господарська споруда площею 19,2 кв. м. На території є колонка, альтанки – словом, така-сяка інфраструктура… Сторож, який чатує за порядком, підтверджує: хоч і рідко, але сюди приїздять відпочивати люди. Переважно мешканці району. Як додаткове свідчення – розтягнутий поміж соснами (ще з літа) шнур для білизни… І наклеєний біля дверей напис: «Заходити тільки особам із гарним настроєм». Але з настроєм цього дня не склалося.



Голова обласної ради Валентин Вітер одразу наголосив: до об’єкта не підведені ні світло, ні вода, ні каналізація. Тому, мовляв, звести тут санаторій для дітей, як пропонували у сесійній залі, нереально. Керівництво району запевнило, що у місцевій казні нема коштів, аби підтримувати цю базу навіть у існуючому стані. Однак не проти, аби тут функціонувала база відпочинку, куди приїздили б місцеві люди, тільки за умови залучення інвестицій. Та й, мовляв, територія не така вже принадна, виходу до озера близько нема, берег зарослий…



Цікаво, що у власників сусідніх баз – все, схоже, саме навпаки

Біля однієї – сучасний частокіл. Щодо іншої, то кажуть: лісівники свого часу тут звели будинок для відпочинку столичного міністерського чиновника. Нібито, коли на Камінь-Каширщині стався буревій, один заступник міністра мусив на Волині днювати й ночувати. А щоб йому було комфортно, тодішнє керівництво і веліло звести будинок на Тросному, який, подейкують, за документами числився як споруда для зберігання інвентарю…

Зрештою, під час дискусії депутати В’ячеслав Рубльов, Валентина Блінова, Віктор Прокопчук відчайдушно ратували за те, що комунальну базу краще віддати «господареві», бо сюди треба вкладати мільйони.



Категорично виступив проти цього депутат облради із с. Гораймівка цього району Микола Давидюк: «Не так у нас багато місць для відпочинку. Враховуючи, що фінансування оздоровлення дітей у державі щороку зменшується, продавати будиночки – необдумано. У мене склалося враження, що тут відбувається лобіювання чим швидшого продажу цього майна. Звертаю увагу громади Маневиччини: питання стоїть не в цих спорудах і не треба замилювати очі людям. Коли продається майно, то рано чи пізно продаватиметься і земля. Краєвиди гарні, доїзд 300 метрів від траси Луцьк –Дольськ. І коли озвучують аргументи про те, як дорого коштує трансформаторна підстанція, то зрозумійте: для дітей, які беруть участь у туристичних, для прикладу, змаганнях, не треба електроенергії. Треба чисте повітря, водойма і природа. Не бачу проблеми в утриманні території. Це легко вирішується на рівні району. Однак, як запевнили нас ще під час сесії, районні рада і держадміністрація не виявили бажання взяти майно у районну комунальну власність. Це дивує. Моє бачення – то спроба скромного дерибану, щоб потім викупити цю ділянку біля озера».

Підтримали земляка і маневичанка Надія Григола, і колківчанин Яків Смокович. Останній наголосив: «Оздоровлення дітей при школах після закінчення навчального року не має нічого спільного з оздоровленням апріорі. Чому не організувати тут літні табори для школярів? Ви кажете про умови. Представники однієї з релігійних громад щоліта організовують двотижневе оздоровлення дітей у с. Розничі нашого району. Пробили лише свердловину, ставлять палатки – ото й усе. І претензій до них ніхто не має. Тим паче, що поруч свердловина таки є, як бачу».

«Якщо підійти по-господарськи, я б не продавав, – зауважив Сергій Слабенко, який у дискусію не втручався, але детально оглянув базу: – Треба шукати можливість використовувати його на умовах оренди, шляхом внесення своєї частки майна… Орендар може звести тут свої споруди, покращити майно. Наскільки мені повідомили, світло – поруч. Сусідню базу відключили від енергопостачання лише через борги. І відновити все дуже легко. За 50 метрів –діюча свердловина. Територія достатньо велика. База не є унікальною. Було 16 ліжок. Але тут ставлять палатки, і в сезон вона приймає до 40 людей. З огляду на те, що з кожним роком збільшуватиметься кількість охочих скористатися зеленою формою туризму, база – перспективна».

У суперечках згоди так і не дійшли. Я ж тим часом вирішила поцікавитися думкою когось із місцевих. Колишній учитель із Карасина рибалив поблизу і лише скоса поглядав на нежданих гостей. А як дізнався, що обранці сумніваються, що робити – продати майно чи передати в район і помізкувати, як воно може слугувати школярам, здивувався: «Он є у нас приклад. Як їхали сюди, бачили височезний паркан? То база якоїсь луцької будівельної організації. Загородилися собі, й тепер туди ніхто не має права ногою ступити з місцевих! А он на протилежному березі діти з району зазвичай проводять туристичні змагання. Ночують у палатках просто неба. А могли б тут… Продати багато розуму не треба!».

А були часи...

Хтось із депутатського гурту зронив ідею написати під цей об’єкт проект і залучити кошти ЄС. У відповідь почув – сміх колег… Мені ж тим часом пригадалося, як кілька років тому тодішній голова Маневицької райради вже, на жаль, покійний Андрій Сопронюк запросив журналістів з усієї області на презентацію туристичного маршруту Маневиччиною. Це теж був проект. Краяни презентували місцеві принади так, що аж подих захоплювало. А згодом, знаю, і залучали кошти на ремонт окремих пам’яток. Цікаво, що завершувався той прес-тур … тут, на березі Тросного, біля цієї ж бази. І керівники тоді запевняли, що ця інфраструктура їм потрібна… Звичайно, говорити, що «Маневиччина – то туристичний рай» – занадто. Але був час, коли тут діяли навіть дитячі літні табори. Знаєте, де, скажімо, подівся той, що стояв у лісі поблизу с. Годомичі? Його купив один із луцьких заводів. Спочатку зрідка його використовував, а потім за копійки розпродав рештки споруд людям. Щось і так розтягнули… Тепер хатинки, де колись відпочивали діти, стоять на сільських подвір’ях і слугують літніми кухнями, а місце табору травою поросло.

Пам’ятаючи такі приклади, волинським обранцям незабаром вирішувати непросту задачу. Здивувало, правда, скільки вони планують виручити, віднявши дещицю від комунального добра. Бо в гурті поміж соснами витала й стартова ціна …22 тисячі гривень.

Насамкінець вирішила звернутися «до джерел» і поцікавитися історією цієї місцини довкола Тросного. Інтуїція не підвела. Петро Хомич, краєзнавець, у книзі «Маневиччина крізь віки» пише про тутешні краєвиди так: «Є декілька озер. Найкрасивіше озеро Тросне, що за 2 км від села по дорозі на село Лишнівку, служить місцем відпочинку жителям села і району. Далі у лісах – ще озера Біле, Святе, Черемське, Охничі, Ридиче, Довге…». А згодом: «Після скасування кріпацтва навколишні землі скупив відставний генерал К. фон Бринз. Після його смерті продовжував експлуатувати селян внук його Сльозкін. Усе життя він проводив у бенкетах, у розвагах, за грою в карти, на полюванні. Часто до нього приїздили такі ж нероби, багаті шляхтичі з Варшави, Кракова, і свято в них ніколи не закінчувалося. Окремі села своїх великих володінь він програвав у карти, деякі заклав за борги. Селянам заборонялося у володіннях пана випасати худобу, збирати ягоди, гриби, полювати на звірів».

Як бачимо, історія нічого не вчить. Тому де гарантія, що гектар лісу біля озера (бо полювання ведеться зовсім не за двома-трьома будиночками) не дістанеться якомусь новітньому Сльозкіну? І тоді маневичанам лишиться хіба проливати сльози…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---