USD 28.10 28.20
  • USD 28.10 28.20
  • EUR 31.80 32.02
  • PLN 6.90 7.00

Як у День сміху «розвели» волинських журналістів

Журналісти пам’ятають безліч історій про те, як смішили чи розігрували 1 квітня своїх читачів, глядачів і слухачів. Однак майже ніколи не передбачали, що ж може статися цього дня з ними самими.

Хтось втрапив на власний «гачок» або повірив у дотепний першоквітневий жарт колеги, для іншого – День сміху – це розіграші далекого дитинства, а комусь поки просто не пощастило «попастися».

Однак всі вони – опитані «ВН» напередодні Дня сміху – волинські журналісти, переконані, що сьогодні варто жартувати щиро, весело, а головне так, щоб запам’яталося!

Як міліціонери Валерію Мельнику за «джинсове» оголошення помстилися

Валерій Мельник - власний кореспондент газети «Урядовий кур'єр» у Волинській області:

«В 1979 році в газеті «Молодий ленінець» (зараз «Віче-інформ», - «ВН»), в якій я тоді працював, 1 квітня з’явилося невеличке оголошення, в якому зазначалося, що торгівельники, враховуючи зростаючий попит, відкрили у Луцьку магазин «Елегант» з продажу джинсів зарубіжного та вітчизняного виробництва. При магазині нібито працює стіл розкрою, є джинсова тканина вітчизняного виробництва «Орбіта» і є можливість замовити одразу собі вибір. Адреса магазину: вулиця К.Вороб’янінова, 13.

Джинси для молоді в Радянському Союзі були предметом настільки ж престижним, як зараз є для багатьох автомобіль чи дача. Тому «процвітала» «фарцовка» чи простіше, спекуляція. Дістати в звичному порядку джинси було практично неможливо.

Реакція на це оголошення виявилася надто несподіваною. Попри те, що то був суботній день, почалися дзвінки в редакцію. Одного разу я взяв слухавку: «Где находится улица К. Воробьянинова?». Кажу: «Розумієте, є проблема. Легка промисловість повинна реагувати на попит і ми цю проблему піднімаємо». У слухавці – пауза, а потім: «Так, что это, первоапрельский розыгрыш? Очень плоские у вас шутки. Это звонят из службы «03». У нас каждый третий звонок с просьбой посмотреть на карте, где находится улица К. Воробьянинова».

Аналогічні дзвінки потім були зі служби «09», яка виявилася заблокованою, і від газовиків. А коли мої колеги зателефонували у міськвідділ міліції і попросили правоохоронців сказати, де знаходиться вулиця К. Вороб’янінова, то його просто послали за відомою адресою. Бо до них вже й на таксі приїздили з Луцька і Ківерець дізнаватися адресу того магазину.

Я й сам не втримався від спокуси, коли всі з реакції розійшлися, набрати «02» і спитати янгольським голосом, де ж розташована вулиця К. Вороб’янінова. На що черговий сказав: «Довідочку вам дадуть за таким-то номером».

Десь мені в пам’яті щось підказувало, що номер знайомий, але я зрозумів, що «розводять» мене і дзвонити звісно не збирався. У понеділок я поїхав на навчання, я тоді у Львівському університеті навчався, ми з друзями зібралися в одній з кімнат і обговорювали, як минув міжсесійний період. Непомітно розмова перекинулася на справи в редакціях і колега каже: «Мені нічого не залишалося, як набирати домашній номер мого редактора і доповідати...». І тут мене наче шилом! Я згадав, що той номер, який мені назвали в міліції, це приватний номер нашого редактора Святослава Крищука.

Наступного дня я не стримався і побіг на пошту телефонувати до Луцька в редакцію. Набрав номер відповідального секретаря Віктора Семенюка і кажу: «Вітя, що там?!», а він мені: «Валєра, ти молодець! Твій матеріал відзначили». Виявляється, дружині Крищука нічого не залишалося, як відключити телефон, але сам редактор, з’ясувалося, - людина з гумором. Ось так мене розіграли працівники міліції».

«На моє переконання, першоквітневий розіграш не може бути розіграшем заради розіграшу, а має працювати на те, щоб робити людей кращими чи вирішувати якісь соціальні задачі. Першоквітневий жарт не може бути аморальним, він не може бути таким, щоб спонукати людину зробити щось добре, наприклад, кинутися комусь на допомогу, а потім бути за це висміяним за цей вчинок. Якщо першоквітневий жарт не робить суспільство кращим, то це – зубоскальство заради зубоскальства».

«Раз на рік пошитися у дурні - не страшно», - Сергій Ткачук


Сергій Ткачук – коментатор ТВО «Радіомовлення» ВОДТРК:

«1 квітня всі від мене чекали жартів, якихось розіграшів. Через те, що всі намагалися убезпечити себе від мого почуття гумору, то відповідно не пам’ятаю, щоб якийсь такий жарт був глобальний. У дитинстві був серйозним хлопчиком, а коли трішечки підріс, намагався сам жартувати. Але можна піддатися, коли ти знаєш, що тебе намагаються розіграти і не хочеш тих людей засмучувати, ти з дурним виглядом обличчя робиш вигляд, що насправді повірив».

«Є межа, коли гумор перестає бути гумором, але вона в кожного в голові. Я не закликаю людей жартувати 1 квітня жорстоко, цинічно, бо є якісь загальнолюдські моральні цінності та правила, і хороша, вихована, інтелігентна людина не дозволить собі якогось низького рівня жарту. Свято насправді веселе і «пошитися» в дурні раз на рік – нічого страшного немає. Але в такий день не хотілося б, щоб людина хапалася за серце від якихось неймовірних дурних жартів. А можливо якась альтернатива для 1 квітня – п’ятниця 13-ого – День «чорного» гумору, коли немає обмежень.

А «зіграти» можна на тому, що люди – марнославні. Якщо ти знаєш, що людина чекає якоїсь винагороди, гонорару або, бодай, компліменту, то можна все якось так подати, щоб в людини від захвату, від усвідомлення своєї значимості «виросли крила».

«Щороку на щось «поведуся», – Людмила Яворська

Людмила Яворська - прес-секретар ПФ «Скорпіон-сервіс»:

«Я взагалі дуже довірлива, то мене не складно розіграти. Але, напевно найбільш глобальний розіграш був, коли я, працюючи в журналі «Статус», переглядала місцеві газети, щоб знайти нові теми для матеріалів. Не зважила на те, що газети вийшли 1 квітня і в одній з них був матеріал про те, що у Луцьку з’явилася перукарня, де дівчата-перукарі обслуговують клієнтів топлес. Як я шукала цю перукарню?! Я вже й в інші перукарні дзвонила, адресу уточнювала… Потім, на якомусь етапі, я зрозуміла, що це просто був розіграш».

«Думаю, спрацьовують розіграші, коли їх здійснюють авторитетні люди, видання. Незважаючи на те, що це свято існує дуже багато років і всі знають, що сьогодні 1 квітня, але найчастіше спрацьовують жарти, які поширюють ЗМІ. А загалом усе, напевно, залежить не від форми чи схеми, а від того чи довірлива людина на яку розрахований розіграш».

Ото був розіграш! Аж за серце хапався Василь Простопчук

Василь Простопчук – головний редактор тижневика «Віче-інформ»:

«Я намагаюся перед 1 квітня налаштували себе на таку критичну хвилю до будь-яких подій, інформацій, висловів. Але років три тому я дуже стривожився інформацією, на яку купився. Я побудував хату і взяв великий кредит. І не завжди вчасно сплачував, виникали проблеми час від часу.

Мій товариш про ці проблеми знав, а його дружина очолює фірму, яка оцінку робить землі, нерухомості. Ось він подзвонив до мене і каже: «Я зараз під’їду, щоб не по телефону». Ми часто так зустрічаємося, то я нічого не запідозрив, а він приїхав і розповідає: «Так і так. Звернулися з банку, щоб на фірмі моєї дружини зробити оцінку твоєї хати. Будуть забирати. Видно, ти не платиш».

В мене зразу по тілу пішов струм, я почав тремтячими руками дзвонити. А спочатку їхати на ту фірму зібрався, але друг мене вже напевно пошкодував, що я так спереживався, і каже: «Ти поки зателефонуй!». Коли я зателефонував, жінка його почула мій схвильований голос і зразу призналася, що то – жарт. Каже: «То він вже не одного сьогодні надурив і всіх посилає до мене. А вже п’ятеро приїжджало до мене. Комусь сказав, що жінка подала тихенько на розлучення і вже хату оцінює…»

«Сміх повинен бути завжди здоровий і не дуже злий. Він завжди парадоксальний. Бо в парадоксі закладений комізм самого першоквітневого жарту».

Марія Андрушко – мішень для найдотепніших?


Марія Андрушко - перший заступник генерального директора ВОДТРК

Каже, що поки нікому не вдалося її розіграти. Між тим стверджує, що сміх супроводжує її постійно – така вже, на її думку, професія журналіста. Сама ж занотовує найкумедніші вислови своїх колег у спеціальний блокнот, й принагідно цитує:
«Кістяк хору складають 12 учнів 7-11 класів місцевої школи», «сьогодні плавання – один із найрозпоширеніших видів спорту, який нараховує найрозпоширеніший вид учасників – це діти вікових груп до 6 років», «подібні творчі змагання потрібні не лише флористам, але й людям також», «центри зайнятості будуть активно працевлаштовувати незайманих жінок», «справжні рибалки та мисливці – люди фанатично віддані своїй професії, про них не безпідставно говорять як про тихо «помішаних» людей», «це стосується дорожніх служб, які мало уваги приділяють увагу усуненню дерев і особливо після знесення даних дерев, багато залишається пеньків. Таких, як вони, людей треба в нашій міліції», «мешканці, утворюючи якусь єдність – єдиний суспільний організм, підкоряючись законам соціальної психології, генерують радість буття!»

«Я можу вже видавати друком такі «перли». Вони мені допомагають у роботі, бо без сміху тут справді обійтися важко. Сміх та іронія завжди мене виручають. А от на розіграші якось не піддавалася.
Сміх корисний тоді, коли він приносить радість. Не можна, я вважаю, насміхатись над людьми особливої долі. Категорично не можна знущатися над людьми, позбавленими здорового глузду. Жартуючи, треба зважати на те, чи людині це буде приємно. На жаль, втрачається людяність, моральність у медійному середовищі. Тут «заправляють» гроші і вже не чисто, не чесно. От, наприклад, в якій цивілізованій країні будуть «розмальовувати» президента. Карикатура – це смішно, але якщо йдеться про людей найвищого рангу, то не варто. Або подумати як, бо можна це зробити, але не, скажімо, з ріжками і хвостиком, як недавно побачила в одному виданні.
А взагалі, у суспільстві людей здравомислячих, коли суєта перебирає верх, основою залишається гумор, який завжди рятував. Сама розіграш сприйняла б адекватно і навіть подякувала, бо це принесло б радість!»

Щоб обдурити Юрія Конкевича, потрібна сенсація

Юрій Конкевич - прес-аташе футбольного клубу «Волинь», колишній головний редактор газети «Сім’я і дім»

«Я купився на матеріал свого колеги Сергія Шинкаря про те, що в річці Стир було знайдено чудернацьку рибину. Було навіть фото цієї рибини. Замість луски в неї була шкіра, ну майже хутро, і для достовірності сюжету цю величезну рибину тримав у руках справжній майор міліції. При чому я знав цього правоохоронця і не міг не купитися».

«Межа жарту взагалі дуже тонка, але він дозволений, якщо не ображає честі й гідності людини. Якщо не йдеться про якісь матеріальні чи моральні збитки, як наслідок розіграшу. Але й гострота треба, від сенсаційності нікуди не подінешся. Бо, наприклад, у газеті «Сім’я і дім» постійні читачі згодом так звикли до розіграшів і жартів, що з кожним роком важче було їх розсмішити. А спрацьовує у розіграші найчастіше «халява», даруйте за таке слово. На жаль, це пов’язано зі станом речей у країні, з економічною ситуацією…А по-друге, банальна сенсаційність. Людині взагалі властиво вірити в інопланетян чи в інші позаземні речі, часто відверту дурню»

Ольга Булковська довіряє лише «авторитетним» джерелам та й то після обіду?

Ольга Булковська – головний редактор інтернет-видання «Волинський інформаційний портал OnLine»:
«Я завжди 1 квітня прокидалася і знала, що навіть якщо тобі розкажуть сьогодні правду, то ти напишеш про це 2, 3 квітня, але в жодному випадку не 1-го. І так мені було добре, я безбожно насміхалася з колег, розігрувала їх – так тривало до 1 квітня 2010 року. Цього дня ніщо не віщувало біди. Ми сиділи, працювали, всіх колег я вже «розвела», і то була пообідня пора, я вже трохи розслабилася. Тут надходить до мене з якоїсь невідомої електронної адреси лист з повідомленням, що лучанка зробить перший удар по м’ячу під час Євро-2012. Я того листа відкриваю, відразу починаю читати новину і в тексті бачу ім’я - Ольга Булковська. В мене на момент зупинилося серце, але я ще не реагую на загал. Кілька разів перечитую новину, вона коротка, але я не можу нічого зрозуміти, то бачу у ній своє ім’я. При чому там написано, що Ольгу Булковську розшукують, щоб навчити бити по м’ячу, аби вона не зганьбилася під час вирішального удару. Я розумію, що все це – жах! Кажу: «Що з цим робити?». В мене «вивітрюється» з голови, що то 1 квітня. Розповім чому. Бо розіграш був зроблений з використанням офіційного сайту «Подробности». А новини такої насправді взагалі не було.

Десь в глибині душі я не те, щоб не повірила, я думала, що то якась помилка. Але як тільки мої колеги Андрій Калахан і Мирослав Ватащук «розляглися» на столі від сміху, я зрозуміла, що вони мене розіграли. Кращого й пам’ятнішого розіграшу в житті ще не було!»

«Для того, щоб «спрацював» розіграш щодо відвідувачів нашого сайту, то треба, наприклад, написати, що сталося щось з відомою людиною або трапилася надзвичайна подія великого масштабу. «Зіграти» можна на прихованих сутностях людини, які вони боїться виявити. Щось таке потаємне, коли людині хочеться «заглянути у шпарину», то дати їй таку можливість, в такий спосіб розігравши»

«Востаннє розігрували ще в університеті», - Костянтин Лоцман

Костянтин Лоцман - директор ТВО «Служба інформаці ї ВОДТРК», екс-керівник прес-служби Волинської облради:

«Я сам попадався на таке, коли хтось просив передзвонити кудись, про щось попросити. Тоді мобільних телефонів не було. А жили ми в гуртожитку, я навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Коридорна система в гуртожитку, на вході – вахтер. І єдиний телефон якраз внизу на прохідній. Ми всі знали номер телефону і батькам, рідні залишали – якщо щось трапиться, то можна було передзвонити, і нас би покликали. І от був такий випадок – почали зранку, годині о 6-7, по черзі дівчат з кожної кімнати кликати до телефону. Ніби щось сталося. Стукали у двері й казали, до прикладу: «Валю, йде до тебе з дому телефонують». У людини відразу виникає думка: ранок, мене викликають до телефону, значить щось трапилося. Людина вибігає з великими очима, з 4 поверху спускається на перший на прохідну. Там сидить Сафонівна і вже аж червона від сміху, бо ця Валя вже п’ята чи шоста прибігає. Потім розбиралися, хто це зробив, не знаходили. Спочатку ображалися, а потім всі разом сміялися..»

«У першоквітневого жарту має бути якась межа. Щоб це не було якесь нахабство, вульгарність. Наслідки жарту не повинні до збитків якихось приводити, а щоб потім пригадати і посміятися з цього. А зіграти на чому можна? Найбільше, напевно, на якійсь заздрості, на тому, чого людина боїться – страх, а ще жага до грошей»

У Даші Тимошкової День сміху – кожен у році, крім 1 квітня

Даша Тимошкова – кореспондент інформаційного відділу ТРК «Аверс»

«1 квітня – іменини у Дарії. І я з двома подружками Даріями завжди цей день відзначала, а розіграшів не було. Хіба мама вдома часом сміялася з мене, казала: «Не даремно у тебе 1 квітня іменини». Але у цьому щось є, бо я щодня приходжу на роботу, і ми починаємо з чогось сміятися. Всі помічають, що мені завжди весело. Я така людина - щодня сміюся! От ще в дитинстві з мене брат насміхався. У нашій сім’ї всі світловолосі, лише я маю темне волосся, і брат казав, що мене підмінили в пологовому будинку. Я вірила, бо мала була. Навіть не так вірила, як було образливо. І задумувалася, дійсно, чому в сім’ї всі світловолосі, а я брюнетка. У мами перепитувала, чи не могли мене підмінити».

«Жарти мають бути такими, щоб не доводити людей до серцевого нападу. А спрацьовують завжди, напевно, ті, що з політикою пов’язані. Щодо політиків, то люди уже здатні повірити у що завгодно».

Як Юрій Ричук повірив, що італієць зніматиме кіно на Волині

Юрій Ричук – головний редактор інтернет-видання «ВолиньPost», колишній головний редактор «ВН»:
«Був тоді ще не дуже великий, і дуже «повівся» на матеріал в газеті «Віче». Вони розказували як Мікеле Плачідо, виконавець ролі капітана Катані у фільмі «Спрут», на Ягодині знімає фільм. Він нібито грає українського міліціонера, а фільм про контрабандистів. Фото дали, знайшли якогось чоловіка, який ззовні схожий на Мікеле Плачідо, показали як журналіст з ним балакає й той розказує про те, що знімає фільм на Ягодині»

«Дурити можна необразливо, на теми, які не болісні й не важливі для людей. Але не можна дурити людей, що їх завтра піднімуть зарплату, чи вони будуть жити добре чи Янукович перестане бути Президентом. По-друге, мені не подобається, коли дурять не смішно, тупо і без смаку».

«На сайті міськради жартам не місце, бо ще повірять», - Олександр Олішевський

Олександр Олішевський – провідний спеціаліст відділу інформаційної роботи Луцької міської ради:

Пообіцяв, що на офіційному сайті міськради першоквітневих розіграшів не буде, бо люди дійсно можуть повірити, а потім ще все закінчиться якось неочікувано чи навіть прикро. Втім, сам добре пам’ятає, як його розігрували друзі й закликає лучан весело провести День сміху.

«Я, коли був школярем, мешкав у селі і до школи добирався до сусіднього села рейсовим автобусом який їхав до Луцька. Зазвичай, автобус прибував на зупинку і трохи ще чекав людей, ми заходили, кидали портфелі й вибігали на вулицю ще постояти. Одного разу, 1 квітня, я тоді був третьокласником, ми з декількома хлопцями вибігли так з автобуса, а інші однокласники взяли і сховали під одне з сидінь в салоні мого портфеля. Я спочатку не зауважив, що портфеля немає, а потім вже як до школи приїхали і автобус відправився на Луцьк, я зрозумів, що мого портфеля немає. Я – в паніці, на очах – сльози! Все, думаю, поїхав мій рюкзак до Луцька. Але хлопці побачили, що я розхвилювався і віддали мені мого портфеля»

«Я не вважаю, що 1 квітня – той день, коли можна безкарно над усіма насміхатися. Але й без жартів жити, бути песимістом, не вміти гарно посміятися – це теж не добре. Треба самому мати почуття гумору і з розумінням ставитися до жартів».
***
1 квітня - це День сміху. Отож, «ВН» бажають усім гарного настрою та дотепних жартів!
Підготувала Вікторія ПОЛІЩУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 7
Іра Показати IP 1 Квітня 2012 13:22
Лоцман - екс чогось, Конкевич - екс чогось, чому не написали чого саме ЕКС Ричук??? ;))
Мирослав Ватащук до Іра Показати IP 1 Квітня 2012 13:27
Ір, жодних труднощів - на побажання читачів ;-)
Шпійон до Мирослав Ватащук Показати IP 2 Квітня 2012 09:49
Ричук - екс-репортер газети Аверс-прес
Шпійон шпійона до Шпійон Показати IP 2 Квітня 2012 15:15
Ричук екс-директор журналу "Статус"
Romanas Показати IP 1 Квітня 2012 13:44
Про хату і кіно класні жарти! Але яке в людини щастя, коли вона дізнається що це відбувається не насправді!!!
Sid Vicious Показати IP 1 Квітня 2012 14:28
Про туранського тигра ще колись було прикольно в "Молодому ленінці"...
Андролог Показати IP 1 Квітня 2012 18:02
А ти зла Ірочка, любиш смажене?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus