Луцьк 1920-х років у спогадах дівчинки-очевидиці

Ірина Левчанівська – донька першої жінки-сенаторки польського сейму з Волині, Олени Гродзінської (у шлюбі – Левчанівської). Краєзнавиця, майстриня аматорського кіно та художньої фотографії.

Жінці належить низка нарисів та статей з історії наших теренів. Ірина Олександрівна залишила літературні спогади про матір. Книга «Сенаторка» розповідає про походження, життєвий та кар’єрний шлях Олени Левчанівської.

Певний період сім’я мешкала у Боголюбах і Луцьку. Відтак в означеній книзі можна відчитати те, яким бачила місто маленька Ірина на початку 20-х років минулого століття.«Ми часом ходили в Луцьк. Це була досить довга й цікава дорога. Мостів у місті ще не було, вони згоріли під час війни. З передмістя Красне у місто через річку Стир перевозили на човнах. Одним перевізником був каліка з однією ногою – Бен. Він жив біля переправи над річкою Жидувкою. Коли два мости через Стир та Жидувку відбудували, то люди назвали їх мостами Бена, або Бенівськими. Польська влада, не знаючи, в чому річ, недочувши, назвала їх мостами Бема. Був у них такий генерал, але до цих мостів не мав жодного стосунку!Довго мої батьки шукали в Луцьку квартиру і роботу. Врешті знайшли житло в передмісті Луцька – Красному, у якихось чехів. Мама влаштувалася на роботу в «ізбі скарбовій» (це, здається, казначейство), також на Красному.Мама знала польську мову, тому їй легше було знайти роботу, ніж татові. Вона стала заробляти, а ми з татом господарювали як уміли.Читати ще: Луцьк у споминах відомих людей минулого

Через стінку було чути, як наші господарі ввесь час сваряться по-чеському. Запам’яталися такі слова, коли вони обзивали одне одного: «юха сакраменська» і «свіня ти єдна». Я в душі дуже гордилася тим, що мої батьки не сваряться, не лаються, не вживають брудних слів.Дітей на нашій вулиці було багато. Гралися ми просто на дорозі, що йшла з Ковеля – нею ніхто не їздив..., заїхати кіньми можна було лише через Гнідавський міст.Ні подвір’я, ні саду, як в Житомирі, не було, тому й ігри тут були інші: ні в хованку, ні в розбійників не було де гратися, отже, водили «Подоляночку».

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---