«Ми хотіли своєї України і ніхто нічого не боявся», – 90-річний ветеран УПА з Волині Павло Івчук

90-річний волинянин Павло Івчук на псевдо Орлик в УПА потрапив ще хлопчиком, адже народився у сім`ї підпільника. У той час людей стали масово забирати до Німеччини як робочу силу, тож горохівчани почали чинити опір.

За словами Павла Івчука, перший вишкіл він пройшов у 9 років, у рідному селі Підбереззя нині Луцького району: прийшов дядько такий, вже старший батька, і сказав: «Пора, Григорович, у вас є багато воєнного досвіду. Ви будете в себе тут в Підбереззі, Милятин, Горохів, треба очолювати людей і збирати армію свою.

Я побачив, що батько вийняв платок, сльози отер... і тоді сердито так: «То наказуйте, що мені робити».

Згодом повстанцям вдалося звільнити Горохів від німців та очолити місцеву владу, однак це тривало недовго, розповів ветеран УПА.

Павло Івчук згадує: «Німець знов послав своїх і далі ми вже втікали від німців. Ми, пацани, вже робили свою партизанку. Я був у третьому класі».Упівці боролася не лише з німцями, а й з радянською владою, яка чинила звірства, – каже Павло Івчук.

З його слів, «совєти» забирали у людей хати, землю, майно та зганяли в колгоспи: «Бачу, колєга мій сидить – в школу, в перший клас ми пішли – Володя. Сидить на фірі, а біля нього такий здоровий з вінтовкою, сторожують. То трудно (плаче) і каже: «Павлику, мене кудись везуть».У 40-х роках минулого століття на Поліссі діяла народно-революційна армія Поліська Січ – це була справжня, добре вишколена армія, каже ветеран УПА.

За словами Павла Івчука, він був ще малим хлопчаком і уже тоді дуже хотів допомогти. Як долучитися до повстанського руху, йому розповів двоюрідний брат.

«Ми проходили курс 28 днів, майже місяць. Бо що ж, не пройти курсу, а тебе заберуть, уб’ють і другого знову треба було вчити? А дорослому пройти курс було неможливо, бо ще німці проходили, комендант був і сексоти – неможливо. А ми вже юнацький вишкіл пройшли добрий», – згадує Павло Івчук.За словами Павла Івчука, виконував різні завдання командирів, і з небезпеками стикався часто. Ветеран згадує, як колись шукав двох дівчат, яких забрали ковпаківці.

«Ну вони якраз дорогою везли цих дівчат. Одна почала упиратися – старша сестра. Він став ругатися, цей ковпаковець, і її розстріляв. Мене замітили. І приїжджає до мене. Зразу мене в груди вдарив вінтовкою. Я одразу впав, але раз-два встав. Він каже: «Шо, бендера? Што несешь?» Кажу, та нічого. Але я помітив біля його коня людину, Обтягнуту дротом. То меншу вони обкрутили, щоб вона не шарпалася, і за коня прив’язали, і так сунули. Не можна було пізнати, тільки хіба було по волоссі взнати, бо коси були. Обкривавляна.

Я пісьмо ще мав занести, заніс його і виходить тітка – баба старенька-старенька. Вилетіла і кричить: «Що ви мого внука зачіпаєте?» Подивились так на мене і поїхали дальше. Таким словом я остався живим».«Ніхто нічого не боявся», – говорить Павло Івчук. За його словами, в полон не здавалися, щоб не потрапити до рук радянських солдатів – носили з собою гранату або патрон.

«Дівчата, хлопці. В полон не здавалися через те, що вони мучили страшно. Можеш не видержати муків... Чи можна було вдаритися, впасти – по-разному смерть була», – згадує Павло Івчук.

Боротьба УПА продовжувалася до 1952-го. Згодом, коли Павлові Івчуку виповнилося 20, його командири повідомили, що боротися немає сенсу і порадили йти служити у радянські війська.

Як розповів Павло Івчук, у 1957-му він організував посвяту у козаки, що було ще досить небезпечно у ті часи. Вільно розповідати про УПА почали лише у 1991 році. У свої 70, розповів Павло Івчук, ще брав участь у вишколі юнаків.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---