На Донбасі люди самотужки стають українцями, - зв`язкова Шухевича
За плечима в особистої зв’язкової головнокомандувача Української повстанської армії Романа Шухевича 25 років тюремного ув’язнення, сьогодні ця жінка знову вболіває за долю України та молиться, щоб не гинули її найкращі сини. Про це повідомляє Волинь-нова.
90-літня Дарії Гусяк охоче розповіла про Романа Шухевича та діяльність УПА, а також про своє ставлення до подій на Донбасі, пригостивши журналістів власноруч спеченим пирогом.
ПРИСЯГУ НА ВІРНІСТЬ БОГУ ТА УКРАЇНІ СКЛАДАЛА ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧУ УПА
— Моє покоління всмоктувало любов до всього українського з молоком матері. Оточення мали таке, що ми не могли вирости інакшими, — почала нашу розмову пані Дарія. — Дід Олекса був січовим стрільцем, а згодом багато років війтом Трускавця. Батька Юрія за активну громадську діяльність радянська влада у 1940–му репресувала. Всі члени сім’ї допомагали Організації українських націоналістів у боротьбі за державність України.
У 1947 році, відчуваючи небезпеку арешту, Дарка з мамою продали майно, покинули хату і перейшли у підпілля. Дарія Гусяк стала зв’язковою головнокомандувача УПА і разом з мамою шукала й облаштовувала хати, де під чужим іменем з охороною проживав Роман Шухевич. У 1948–му Дарію і ще двох дівчат урочисто прийняли в ОУН. Керівник УПА особисто приймав їхню присягу на вірність Богу та Україні. За дорученням головнокомандувача Дарія їздила до Москви розвідати режим роботи американського посольства, в Києві дізнавалася, як підірвати пам’ятник Леніну.
— Шухевич мав намір когось послати його демонтувати, закласти динаміт та й висадити, — згадує зв’язкова.
Вона майже щодня його згадує. Розповідає, що Роман Шухевич був дуже скромний, хоч мав чимало талантів і добре знав собі ціну. Умів вислухати людину і з кожним знайти тему для розмови. Любив читати класику, зокрема й російську. Гарно грав на піаніно і міг бути видатним музикантом, а опинився у вирі боротьби.
КРИК МАМИ ДОВОДИВ ДО ВІДЧАЮ, АЛЕ БИТА Й КАТОВАНА ДАРІЯ МОВЧАЛА
Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал Міністерства державної безпеки Павло Судоплатов. На його совісті уже було вбивство керівника ОУН Євгена Коновальця, участь у замаху на Лева Троцького та чимало інших резонансних справ.
2 березня 1950 року Дарію Гусяк заарештували. Побиттям і катуванням вимагали назвати місцеперебування її керівника. Мовчала. Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму. Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала.
До неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована радянськими спецслужбами. Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не вірила. Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації. Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням.
Вона була адресована родичці власниці хати Романа Шухевича, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова. Дарія знала, що там нікого нема, а селянка, здогадавшись, зуміє попередити підпільників. Так би й сталося, якби на голосні допитування енкаведистів до мами не підійшов малолітній син Данило. Хлопець на одній із фото впізнав знайому тітку — зв’язкову Галину Дидик — і вказав хату, де її бачив. Так чекісти вийшли на слід Романа Шухевича.
5 березня під час захоплення головнокомандувач УПА застрелився, зв’язкову спіймали.
За радянським законодавством ув’язнити в тюрму могли не більш як на п'ять років. Зв’язковим Шухевича дали аж 25! Неволю відбували у Верхньоуральську Челябінської області, а згодом — у Володимирській тюрмі. Лише 1969 року їх перевели до концтабору в Мордовії. Дарія вийшла останньою, відбувши весь термін покарання. Пропозицію погодитися на дострокове відхилила — її ніхто не чекав удома, всю сім’ю репресували і вивезли до Сибіру.
— Мені лишалося два з половиною роки. А поруч відбували ув’язнення шістдесятники, з якими так цікаво було спілкуватися. Саме їм упівці передали естафету боротьби за Україну.
Якось у тюрмі на сходах зустрілася із Судоплатовим, убивцею Коновальця та Шухевича. Він також був репресований як посібник Берії та відсидів 12 років.
— Судоплатов низенько мені поклонився. Я кивнула у відповідь, бо так вихована. Розмовляти не можна було. Ненависті не мала, бо вона затьмарює розум. Він гідний найжорстокішої кари, але хай люди його осудять. Я ставлюсь по-християнськи.
«СЬОГОДНІ НАЙБІЛЬШЕ СПІВЧУВАЮ... РОСІЯНАМ»
Звільнившись у 51 рік, Дарія не мала права жити на Львівщині, тож переїхала в містечко Волочиськ на Хмельниччині, до своєї подруги — зв’язкової головнокомандувача УПА Катерини Зарицької. Разом працювали до пенсії у кравецькій майстерні. Шиттям заробляли собі на життя, передавали посилки ув’язненим шістдесятникам, а вони після звільнення приїжджали до них у гості.
У 1995 році самотня Дарія Гусяк переїхала в однокімнатну квартиру у Львові, яку їй надала місцева демократична влада на чолі з Василем Куйбідою. Там і досі мешкає, даючи численні інтерв’ю про Романа Шухевича та діяльність УПА.
За свій подвиг вона отримала лише одну нагороду в житті — орден Княгині Ольги ІІІ ступеня від Віктора Ющенка у 2008 році. Хоча були й інші пропозиції. У 1999 році на президентських виборах українців поставили перед вибором: Петро Симоненко — як комуністичне минуле чи Леонід Кучма — як демократичне майбутнє. Впевнена, що на цю політичну гру між обома політиками була домовленість, скріплена чималими коштами. Для агітації за нього Кучма тоді надав допомогу Всеукраїнському братству вояків УПА. Зокрема, запропонували дати звання Героя України й Дарії Гусяк.
Одного дня вранці у київську редакцію мені зателефонувала пані Дарка і схвильовано попросила: «Напишіть від мого імені у газеті «Шлях перемоги» офіційну відмову. Я не можу взяти цю нагороду, бо не вважаю себе героїнею, а тієї України, за яку я боролася і сиділа, ще немає». Цю високу довіру я виконала. А потім довідалася, що так само від звання відмовився й останній головнокомандувач УПА Василь Кук.
— Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю, — зі сльозами на очах каже наостанку Дарія Гусяк. — Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися — не можу. Найбільше болить, що найкращі сини знову вмирають за Україну. Але я… співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі — за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її розділили між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати, вони тільки тепер починають відроджуватися, — її голос аж переповнює неймовірна віра в те, що недаремне поклала свої молоді літа на вівтар України. І, на хвилю замислившись, додає: — Важливо, що люди там самотужки стають українцями.
Фото Олександра ЗГОРАНЦЯ.
"Дарія Гусяк – вірна донька України, духовна мати українства", - так назвала книжку про цю легендарну жінку Лідія Купчик.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
90-літня Дарії Гусяк охоче розповіла про Романа Шухевича та діяльність УПА, а також про своє ставлення до подій на Донбасі, пригостивши журналістів власноруч спеченим пирогом.
ПРИСЯГУ НА ВІРНІСТЬ БОГУ ТА УКРАЇНІ СКЛАДАЛА ГОЛОВНОКОМАНДУВАЧУ УПА
— Моє покоління всмоктувало любов до всього українського з молоком матері. Оточення мали таке, що ми не могли вирости інакшими, — почала нашу розмову пані Дарія. — Дід Олекса був січовим стрільцем, а згодом багато років війтом Трускавця. Батька Юрія за активну громадську діяльність радянська влада у 1940–му репресувала. Всі члени сім’ї допомагали Організації українських націоналістів у боротьбі за державність України.
У 1947 році, відчуваючи небезпеку арешту, Дарка з мамою продали майно, покинули хату і перейшли у підпілля. Дарія Гусяк стала зв’язковою головнокомандувача УПА і разом з мамою шукала й облаштовувала хати, де під чужим іменем з охороною проживав Роман Шухевич. У 1948–му Дарію і ще двох дівчат урочисто прийняли в ОУН. Керівник УПА особисто приймав їхню присягу на вірність Богу та Україні. За дорученням головнокомандувача Дарія їздила до Москви розвідати режим роботи американського посольства, в Києві дізнавалася, як підірвати пам’ятник Леніну.
— Шухевич мав намір когось послати його демонтувати, закласти динаміт та й висадити, — згадує зв’язкова.
Вона майже щодня його згадує. Розповідає, що Роман Шухевич був дуже скромний, хоч мав чимало талантів і добре знав собі ціну. Умів вислухати людину і з кожним знайти тему для розмови. Любив читати класику, зокрема й російську. Гарно грав на піаніно і міг бути видатним музикантом, а опинився у вирі боротьби.
КРИК МАМИ ДОВОДИВ ДО ВІДЧАЮ, АЛЕ БИТА Й КАТОВАНА ДАРІЯ МОВЧАЛА
Операцію із захоплення головнокомандувача УПА очолював генерал Міністерства державної безпеки Павло Судоплатов. На його совісті уже було вбивство керівника ОУН Євгена Коновальця, участь у замаху на Лева Троцького та чимало інших резонансних справ.
2 березня 1950 року Дарію Гусяк заарештували. Побиттям і катуванням вимагали назвати місцеперебування її керівника. Мовчала. Майже на очах за тоненькою перегородкою били маму. Її крик доводив до відчаю, але Дарія витримала.
До неї в камеру підсадили агентку «Розу», яка спочатку працювала в нацистському гестапо, а згодом була перевербована радянськими спецслужбами. Розповідям, що «Роза», яка представилася учасницею націоналістичного підпілля, може передати записку Шухевичу, Дарія не вірила. Тоді слідчі випробували психотропний препарат, який викликав галюцинації. Боячись наступного разу збожеволіти і несвідомо зрадити побратимів, Дарія погодилася передати записку з попередженням.
Вона була адресована родичці власниці хати Романа Шухевича, яка мешкала зовсім в іншому кінці села Білогорща неподалік від Львова. Дарія знала, що там нікого нема, а селянка, здогадавшись, зуміє попередити підпільників. Так би й сталося, якби на голосні допитування енкаведистів до мами не підійшов малолітній син Данило. Хлопець на одній із фото впізнав знайому тітку — зв’язкову Галину Дидик — і вказав хату, де її бачив. Так чекісти вийшли на слід Романа Шухевича.
5 березня під час захоплення головнокомандувач УПА застрелився, зв’язкову спіймали.
За радянським законодавством ув’язнити в тюрму могли не більш як на п'ять років. Зв’язковим Шухевича дали аж 25! Неволю відбували у Верхньоуральську Челябінської області, а згодом — у Володимирській тюрмі. Лише 1969 року їх перевели до концтабору в Мордовії. Дарія вийшла останньою, відбувши весь термін покарання. Пропозицію погодитися на дострокове відхилила — її ніхто не чекав удома, всю сім’ю репресували і вивезли до Сибіру.
— Мені лишалося два з половиною роки. А поруч відбували ув’язнення шістдесятники, з якими так цікаво було спілкуватися. Саме їм упівці передали естафету боротьби за Україну.
Якось у тюрмі на сходах зустрілася із Судоплатовим, убивцею Коновальця та Шухевича. Він також був репресований як посібник Берії та відсидів 12 років.
— Судоплатов низенько мені поклонився. Я кивнула у відповідь, бо так вихована. Розмовляти не можна було. Ненависті не мала, бо вона затьмарює розум. Він гідний найжорстокішої кари, але хай люди його осудять. Я ставлюсь по-християнськи.
«СЬОГОДНІ НАЙБІЛЬШЕ СПІВЧУВАЮ... РОСІЯНАМ»
Звільнившись у 51 рік, Дарія не мала права жити на Львівщині, тож переїхала в містечко Волочиськ на Хмельниччині, до своєї подруги — зв’язкової головнокомандувача УПА Катерини Зарицької. Разом працювали до пенсії у кравецькій майстерні. Шиттям заробляли собі на життя, передавали посилки ув’язненим шістдесятникам, а вони після звільнення приїжджали до них у гості.
У 1995 році самотня Дарія Гусяк переїхала в однокімнатну квартиру у Львові, яку їй надала місцева демократична влада на чолі з Василем Куйбідою. Там і досі мешкає, даючи численні інтерв’ю про Романа Шухевича та діяльність УПА.
За свій подвиг вона отримала лише одну нагороду в житті — орден Княгині Ольги ІІІ ступеня від Віктора Ющенка у 2008 році. Хоча були й інші пропозиції. У 1999 році на президентських виборах українців поставили перед вибором: Петро Симоненко — як комуністичне минуле чи Леонід Кучма — як демократичне майбутнє. Впевнена, що на цю політичну гру між обома політиками була домовленість, скріплена чималими коштами. Для агітації за нього Кучма тоді надав допомогу Всеукраїнському братству вояків УПА. Зокрема, запропонували дати звання Героя України й Дарії Гусяк.
Одного дня вранці у київську редакцію мені зателефонувала пані Дарка і схвильовано попросила: «Напишіть від мого імені у газеті «Шлях перемоги» офіційну відмову. Я не можу взяти цю нагороду, бо не вважаю себе героїнею, а тієї України, за яку я боролася і сиділа, ще немає». Цю високу довіру я виконала. А потім довідалася, що так само від звання відмовився й останній головнокомандувач УПА Василь Кук.
— Якби не та війна, то я би ще пожила, а так відчуваю, що довго не витримаю, — зі сльозами на очах каже наостанку Дарія Гусяк. — Увечері сідаю і переглядаю всі новини. Тяжко, але не дивитися — не можу. Найбільше болить, що найкращі сини знову вмирають за Україну. Але я… співчуваю росіянам, бо у них попереду великі труднощі — за все треба буде відповідати. Ми боролися за соборну Україну навіть тоді, коли її розділили між різними державами. Донбас і Луганщину не треба віддавати, вони тільки тепер починають відроджуватися, — її голос аж переповнює неймовірна віра в те, що недаремне поклала свої молоді літа на вівтар України. І, на хвилю замислившись, додає: — Важливо, що люди там самотужки стають українцями.
Фото Олександра ЗГОРАНЦЯ.
"Дарія Гусяк – вірна донька України, духовна мати українства", - так назвала книжку про цю легендарну жінку Лідія Купчик.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
