На Волині «бабусин батальйон» в'яже бійцям шкарпетки

Волинський «бабусин батальйон» незважаючи на свій фізичний стан і поважний вік в'яже вовняні шкарпетки для наших доблесних воїнів. Кажуть, треба поспішати, щоб чийсь син чи онук відчув тепло їхніх рук і сердець. Та й за роботою, зізнаються, час летить непомітно, і життя набуває особливого сенсу.

Величезну торбину їхньої любові, турботи та небайдужості принесла до намету «Самооборони Волині» культорганізатор Луцького геріатричного пансіонату Віра Любежанін. Про це інформують наші колеги з Волині-Нової.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНЯНКА В’ЯЖЕ БІЙЦЯМ АТО СНАЙПЕРСЬКІ РУКАВИЦІ

Зі слів журналістки Галини Кажан, вона попросила дозволу зустрітися з бабусями у стінах їхнього дому. І, зібравши старі теплі светри, які ще треба розпустити на нитки, поспішила в Теремне.

…На другому поверсі з актового залу лунала музика. Зазираю — і на сцені впізнаю відому артистку Волинського академічного музично–драматичного театру імені Тараса Шевченка Тетяну Холковську, багаторічного керівника студентської театральної студії та клубу любителів поезії. Актриса переконливо й шляхетно читає гумор, на який глядачі реагують дружним сміхом та аплодисментами. А далі натхненно звучать пісні у виконанні учасників та керівника народного фольклорного ансамблю «Намисто» Марії Ковальчук, сипле жартами, немов перлами, гуморист і режисер Володимир Ткаченко. Це студенти Луцького національного технічного університету разом зі своїми наставниками прийшли подарувати мешканцям геріатричного пансіонату гарний настрій. І я щиро пошкодувала, що не потрапила на початок дійства з нагоди Міжнародного дня людей з особливими потребами.

Допоки відбувається святкова трапеза, я маю виняткову можливість — споглядати виставку самобутніх робіт вишивальниці Тетяни Білітюк, яка скромно відмовилась від фотосесії на фоні своїх дивовижних картин та ікон.

І ось в кімнату поволеньки починають сходитися мої героїні, а це Ніна Масловська, Валентина Бутейко, Василина Шава та Марія Ліпська. Вони ні на мить не розлучаються зі своїм плетивом. Розуміють, що треба поспішати, щоб чийсь син чи онук відчув тепло їхніх рук і сердець. Та й за роботою і час летить непомітно, і життя набуває особливого сенсу.

Люди, які багато відчувають, не вміють і не хочуть багато говорити, бо кожен пізнає їх по ділах. Так і не змогла поспілкуватися з Діаною Срулевич, яка прикута до ліжка, але сильна воля допомогла їй зв'язати половину речей із торбини для воїнів АТО. Неміч наша і є силою духу — ствердила жінка. А я поверталася додому з думкою: «Хіба можна перемогти націю, яка має таких жінок–воїнів?!».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---