На Волині діє ферма, де розводять коней поні

Поблизу Горохова, у селі Цегів, діє єдина в області ферма, де розводять маленьких коней, інформує Волинь-нова.

«Поні зараз скучають, бо нема дітей, - каже її господиня Вікторія Колесник. - Похолодало, і вони рідше приходять».

Бувають тут хіба що місцеві хлопці-волонтери, які допомагають поратися біля коників. Зате коли потепліє, на фермі - як у мурашнику, розповідає пані Вікторія. Приходять і цегівські, і мар’янівські школярі, і дітлахи з Горохова. Одні - на екскурсію, інші - покататися, ще інші - полікуватися.

Батьки привозять сюди хвору малечу з усієї області. З нею пані Вікторія займається верховою їздою безкоштовно. Спілкування з кониками дає позитивні емоції, а їзда розвиває всі групи м’язів. Кажуть, що тіло поні передає людині 120 рухових імпульсів за хвилину. Подібного не можна досягти на жодному зі штучних тренажерів! Тому верхова їзда корисна хворим на ДЦП і навіть здоровим.

«Діти висиджують по шість уроків у школі, вдома - за комп’ютером, мало рухаються, - каже Вікторія. - Їм не вистачає фізичних навантажень. А сідаючи на коня, вони випрямляють спинки, тягнуть ніжки, їдуть до озера, лісу, милуються природою. Отримують порцію здоров’я і задоволення».

Зі слів пані Вікторії, у Західній Європі багато людей тримають поні заради здоров’я дітей. Там діють спеціалізовані ферми, так звані поні-клуби, в яких із малюками займаються верховою їздою інструктори. Хотіла створити щось подібне і Вікторія. Але мрія так і залишилася мрією, бо ж для її втілення у життя потрібні кілька гектарів землі і, звісно, чималі кошти.

Загалом її ферма - унікальна. Таких в Україні є лише чотири. Держава, на жаль, фінансово не підтримує розвиток конярства. Тож зараз цією справою займаються лише такі ентузіасти, як пані Вікторія. До речі, вона не просто підприємець, а досвідчений фахівець. Закінчила свого часу в Києві сільськогосподарську академію, працювала у сусідньому селі Борочиче зоотехніком на конефермі. Тоді там трудилися відомі в Союзі майстри спорту міжнародного класу, вирощували верхових коней. Та й сама Вікторія захоплювалася їздою, брала участь в обласних змаганнях. Але коли господарство розформували, вирішила перейти на свій хліб, зайнятися власною справою. Почала розводити великих коней для верхової їзди, але це було затратно і тяжко. Потрібно багато робочих рук і, звісно, ринок збуту. А оскільки не було ні першого, ні другого, перейшла на поні. З ними справляється сім’я.

Поні дуже розумні, добрі й позитивні. Люблять дітей і відгукуються на клички. Їх присвоюють їм, поєднуючи імена батька і матері. Малі лошата грайливі. Бавляться, як діти, бігають наввипередки з німецькою вівчаркою Гердою, яка їх охороняє.

У стаді панує ієрархія. Керує ним гніда кобилка Ніка. Поні знають своє місце у стайні, самі заходять у кошару і не покидають територію ферми. А раніше, пригадує, всяке бувало. Якось хтось відкрив стайню, вони розбіглися полями. Півсела ловило їх. Тепер навіть якщо котрийсь коник вийде за межі своєї території, то повертається сам. Поні впізнають не лише господиню, а й її білий бус. Коли їде, біжать до ферми наввипередки, аж земля дрижить.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---