Наче з інших світів: історія скульптур Володимира-Волинського

Рівненська журналістка Людмила Марчук завершує роботу над книгою-альбомом про видатну скульпторку Теодозію Бриж, волинянку з непростою мистецькою та жіночою долею, творчість якої в Україні найширше представлена пам’ятниками у місті Володимирі-Волинському. Про це йдеться в матеріалі газети Волинські Новини № 36 від 6 жовтня 2016 року.

Як колега Людмили Марчук і жителька древнього Володимира не можу оминути увагою цю культурну подію, тим більше, що у моєму місті публічно, на сторінках газети «Слово правди», пролунав заклик перенести одну з найцікавіших скульп­тур Теодозії Бриж в інше місце, а натомість встановити монумент загиблим на Майдані. Ймовірне впровадження у нове життя України старої радянської практики заміни пам’ятників стривожило мислячу громадськість. Адже достойне місце для вшанування полеглих героїв можна знайти не переносячи, тобто не руйнуючи сучасні культурні символи, до яких належить і скульптура малолітніх князів Данила й Василька, розміщена у сквері поблизу райдержадміністрації. Теодозія Бриж також є автором пам’ятника королю Данилу Галицькому у Володимирі-Волинському, який урочисто відкрив другий президент Леонід Кучма.

Особливо щемливою її роботою мистецтвознавці вважають монумент на місці німецького концтабору, де у жахливих умовах утримували полонених радянських воїнів, званий в народі як «Мати, що плаче». Бриж також виконала кілька макетів скульптур, нині встановлених на Алеї Князів біля Успенського собору: на повен зріст, з мечем у двох руках Роман Мстиславович (підпис під пам’ятником, що це князь Мстислав, на думку Людмили Марчук, не відповідає дійсності, – ВН), дві скульптури в позах сидячи – постаті синів Романа, князів Данила Галицького і Василька. А ще золоті невтомні руки й філософська душа Теодозії Бриж створили з бронзи пам’ятник Данилу Галицькому в глибокій задумі, з короною у руках, який нині теж представлений на Алеї Князів, щоправда, трохи на віддалі від основної скульптурної групи. Мистецтвознавці стверджують: ця жінка уміла передати не лише настрій своїх героїв, а й їхню внутрішню сутність, змушувала глядача до напруженої інтелектуальної роботи. Про це та інше розмовляємо з біографом Теодозії Бриж – журналісткою Людмилою Марчук.



Людмила Марчук – рівненська журналістка, небайдужа до історії Володимира-Волинського

– Ваша книга «Теодозія Бриж: скульптор і скульптура у рамках доби» майже готова до друку в дрогобицькому видавництві «Коло». Чому саме ця особистість стала вашою героїнею?

– Бо це моя землячка, уродженка Великої Волині, Сарненщини, яка своєю оригінальною творчістю прославила нашу з вами рідну землю. Доля Теодозії, яку близькі ще називали Фаною, від самого дитинства була нелегкою. Заславши на Сибір батька, її, юну повстанську зв’язкову, енкаведисти забрали з вагітною мамою у сарненську в’язницю, катували. Коли ж обидві захворіли на тиф, то вивезли напівживими в ліс і кинули у яр разом із трупами. Бог так управив, що біля того місця їхав возом дядько й побачив: земля ворушиться... Селяни виходили матір і дочку, вижило навіть немовля в утробі. А от карб пережитого залишився в душі й пам’яті назавжди: усе життя Теодозія не сприймала радянську владу, була у внутрішній опозиції, в її майстерні часто збиралися дисиденти-шестидесятники, там неодноразово бували Іван Миколайчук, Іван Драч, Микола Вінграновський, Олесь Гончар, Дмитро Павличко, Віталій Розстальний, Сергій Данченко, Лесь Танюк, Ростислав Братунь, Микола Бажан. Натомість влада на десятиліття затримувала встановлення пам’ятників, звинувачувала скульп­торку у формалізмі, цензори лінійкою вимірювали пропорції рук і ніг персонажів, яких вона виліпила...

– Треба визнати: більшість героїв Бриж справді не подібні до звичайних людей, вони наче постали з легенд, прийшли з інших світів. Це, напевно, дуже дратувало представників радянського реалізму. Напевно, саме тому готові скульптури роками припадали пилом у майстернях, підсобках, на складах... Чиновники боялися встановлювати такі нестандартні пам’ятники?

– Сумних історій про переховування чи ігнорування культурного спадку Бриж назбиралося чимало, однак Володимир-Волинський – єдине в Україні місто, де можна побачити аж шість скульптур княжого циклу авторства пані Теодозії. Побачити не в музеях, а на вулицях, у скверах. Теодозія Бриж була ще й добрим істориком, глибоко знала княжу добу, тому її задум виліпити образи Данила та Василька саме у Володимирі-Волинському історично обумовлений. Роман Мстиславович, великий князь київський, 1204 року у зв’язку із втратою Києвом стратегічного значення переносить свою резиденцію і, по суті, столицю Русі у Володимир. Після загибелі цього володаря в поході проти малопольського князя Лешка Білого біля міста Завихвоста у червні 1205 року галицькі й волинські бояри повстали проти його вдови Анни та малолітніх синів Данила й Василька. Сім’я втекла за кордон, а Галицько-Волинське князівство розпалося на уділи...



Скульптура малолітніх княжичів Данила та Василька, яку створила Теодозія Бриж

– Ви маєте на увазі скульптуру малих Данила і Василька, розташовану в скверику біля райдержадміністрації? Тут, до речі, найбільше люблять фотографуватися туристи та молодята, сідло в руках княжичів за кілька десятків років відполірували до блиску...

– Так, цей пам’ятник незвичний і унікальний водночас, таких робіт у радянські часи ніхто не ставив, тим більше в маленьких містечках. Це скульптура у людський зріст. Влада зазвичай не замовляла таких нездольних, неідеологічних робіт. Це виняток. І сьогодні важко знайти автора, який зумів би створити таку високомистецьку річ. Володимиру-Волинському пощастило. Княжичі Данило й Василько зображені тут в отроцтві. Сини великого князя Романа Мстиславича з обох боків тримають сідло свого батька з бойовими обладунками. У цій скульп­турі закладено глибоку думку: сідло – то прообраз їхньої майбутньої місії. Коли княжі діти виростуть, то в 1215 році повернуть Володимир у свої володіння, а в 1230-му – й усю Волинь. Наступні вісім років брати завзято битимуться за свою другу «вотчину» – Галичину, окуповану угорцями. Ми шукаємо істинного патріотизму, що став би прикладом дітям, майбутнім поколінням? Ось вам патріотизм на віки, гідний подиву й шани. Від народження княжичів готували до битви з ворогом, учили відвойовувати рідну землю до перемоги. До того ж, приклад Данила й Василька – це чи не єдиний на той час історичний випадок, коли володарі-брати не поборювали один одного, відбираючи землі й вотчини, а спільно та дружно княжили: разом господарювали і разом оборонялися. Історія свідчить: саме в період правління Данила Романовича, прозваного Галицьким (1201-1264 рр.) та його брата Василька Романовича (1205-1271 рр.) Володимир стає центром об’єднаного Галицько-Волинського князівства, з 1253 року – королівства. Тут, на Волині, у княжому Володимирі, й тепер пульсує серце усієї України-Руси...



Данило Галицький. Теодозія Бриж

– Повчальна історія. Саме тому цей пам’ятник маленьким княжичам і став сучасним символом тисячолітнього Володимира...

– Він, без сумніву, є ще й однією з найбільш вартісних робіт великої скульпторки Теодозії Бриж, чий феномен ще усвідомить мистецька Україна. Зліпити так княжичів, сиріт Романа Мстиславича, які діть­ми були змушені переховуватися на чужині, могла тільки жінка. Бо скільки материнської любові та ніжності у цих образах! Власне, і ліпила вона їх зі своїх синів. Таких робіт у Теодозії Бриж є дві. Макет другої, де зовсім малі княжичі закутані у батьківський плащ, зберігається в музеї-майстерні скульпторки у Львові, на вулиці Мартовича, 5.

– Цікаво, чи хоч хтось із тих людей, які фотографуються біля пам’ятника, знає про його унікальність та історичне підґрунтя?

– Чи не найбільша біда людства – невігластво. Коли чогось не знаємо, то засуджуємо, кричимо, що воно погане. А тепер завдяки інтернету те невігластво шириться неймовірно швидко. Демонструючи вболівання за благоустрій Володимира-Волинського і пам’ятник Небесній Сотні, жителька міста пані Катерина Павлюк пише на сторінках газети «Слово правди»: «У нас чомусь спершу бездарно ставлять скульптури, як-от маленьких князів Василька і Данила, а тепер не знають, куди їх подіти». Боляче читати такі рядки, тим більше, що місто жінці не чуже. Коли людина так вважає, то, виходить, вона не знає, або ж просто не замислюється всерйоз над великою історією своєї малої батьківщини.

– Що ж робити в таких випадках?

– Володимир-Волинський є вагомим для усієї України, тому його історія має бути означеною, зокрема, й у скульптурі. Про що і подбала Теодозія Бриж, чий доробок гідно пошановано та відзначено ще за життя мисткині. У 1988 році скульп­торка стала почесною громадянкою Володимира-Волинського. Сьогодні про це у місті чомусь забули...



Почесна громадянка Бриж

Дізнавшись, що у Володимирі-Волинському пролунав заклик перенести прекрасну скульптуру й помістити деінде, на задвірках, я і б’ю на сполох. Маю на те моральне право як дослідник творчості Теодозії Бриж. Звертаюся до усіх волинян із закликом не допустити помилки. Маємо завжди пам’ятати: древнє місто над річкою Лугою колись заховало у своєму лоні усю Русь, захистило її від спалення й плюндрування монголо-татарською ордою дотла. І хтозна, чи були б нині ми з вами, чи вважали б себе українцями, коли б не волинські князі Данило і Василько. Звісно, треба шанувати й нових героїв, підшукати пам’ятнику Небесній Сотні достойне місце. Але ж не за рахунок унікального у своїй мистецькій красі творіння рук і думки Теодозії Бриж!

– Читала, за силою художнього вираження Бриж порівнюють із такими всесвітньо відомими скульпторами, як Олександр Архипенко чи Огюст Роден. Учений, колишній директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький теж зараховував нашу землячку до десятки найкращих скульпторів світу, мріяв організувати її виставку в Луврі, казав, що зі смертю Бриж померла в Україні й скульптура...

– Я пишу про ці факти у своїй книзі. Бо ніхто нас не пошанує, поки ми самі себе не шануватимемо. Володимир-Волинський міг би стати культурною Меккою завдяки своїй величній історії, пам’яткам архітектури і... скульптурам Бриж. А чи стане – залежить від жителів міста, від місцевої влади, від здорового глузду й патріотизму. Але не доведи, Господи, щоб доля культурного та історичного надбання залежала від необдуманих вигуків окремих людей.

Світлана ФЕДОНЮК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---