Найкраща дзвонова майстриня України мешкає на Волині

Талановиту формувальницю дзвонів із Нововолинська поляки кликали на свої ливарні заводи. Та жінка відмовилась, бо душею прикипіла до волинських дзвонів, яким присвятила життя і в яких живе сила праведного духу... Жінка до 70 років віддавала тепло своїх рук волинським дзвонам.

Юну та беручку до роботи Тамару із Бєлгородської області на Волинь привело кохання. Тут вона народила двійко синів і дала життя тисячам дзвонів, кожен із яких любила і любить, як своїх дітей.

Єдина в Україні формувальниця дзвонів працювала на Нововолинському ливарному заводі аж до 70 років. Пані Тамара впізнавала їх за звуком, знала до міліметра кожен вигин і ревно берегла їхні таємниці. Одну з них вона повідала журналістам «Слова Волині».

Коли Тамарі минуло сімнадцять, вирішила стати медсестрою і навіть поїхала вчитися до Бєлгорода. Але крапку на її навчанні поставив... морг.

– У нас мали бути пари у трупарні. А я тих мерців, як вогню боюся, – пригадує пані Тамара. – Тож лиш почула про це, одразу забрала документи і поїхала назад у село, до мами і сестер. Тата у нас не було, на фронті загинув.

Не раз потім мама дорікала доньці за зроблене, мовляв, «я корову продала, щоб ти вчилася». Не було життя дівчині в батьківській хаті...

Тож поїхала шукати кращої долі в Україну. На Донеччині, в Макіївці, працювала офіціанткою в їдальні канатного заводу. Там і зустріла судженого – волинянина Яшу Михайлюка.

– Хлопці на мене задивлялися, але я про заміжжя й не думала, бо за душею нічого не мала. Яша прийшов у їдальню з другом, показав на мене пальцем і мовив: «Ось із цією дівчиною я б одружився», – розповідає волинська невістка. – Він був наполегливий, тож незабаром побралися, а все моє придане вмістилося у дорожній валізі.

На Доннеччині на світ з’явився їхній первісток.

– Малому було 24 дні від народження, як ми поїхали у відпустку до Яшиних батьків на Волинь, у село Павловичі, що у Локачинському районі. Коли прийшов час повертатися, послухала свекруху і лишилася жити на Волині, – розповідає співрозмовниця.

Коли Тамара Михайлюк пішла працювати на рудоремонтний завод у Нововолинську, у них із Яшею підростало вже двійко хлопчиків.

Там Тамара Іванівна стала формувальником і пропрацювала майже два десятиліття. А у 1979-у перейшла на Нововолинський ливарний завод, де трудилася до 70-річчя. Загалом формувальницею на обох заводах жінка пропрацювала понад 40 років. На Нововолинському ливарному знайшли роботу і її чоловік та сини. Михайлюки були першою династією у «літєйці».

Пані Тамару на заводі дуже шанували. Зі слів місцевих фахівців, вона, без перебільшення, була найкращим дзвоновим майстром в Україні.

До зроблених нею форм для дзвонів і комар носа не підточив би, хоч це й вважається важкою працею. Вона була першою і понині лишається найкращою.

Таких роботящих жінок, як Тамара Іванівна, ще пошукати: на лікарняне не ходила, працювала за двох, чоловіків обставляла в цеху на «раз-два», а коли без роботи сиділа хоч 15 хвилин, то це була трагедія.

Вона весь час була передовиком виробництва, має багато нагород, почесних грамот і дипломів.



– Любила будь-яку роботу, але дзвони – найбільше. Для мене вони були, як маленькі діти. Гладила їх, прислухалася, придивлялася... Душа в мене до цієї роботи лежала. У «літєйці» проробила 25 років. Навіть учні в мене свої є, – каже жінка.

Саме Тамарі Михайлюк на заводі довірили робити форму для найбільшого дзвона для Михайлівського Золотоверхого монастиря, що у Києві.

– За третім разом дзвін зробили, але й там не послухали мене, то ґуля є та її забирати не можна, бо втратить звук. У цьому дзвоні лише вісім тонн чистої ваги, а ще на літніках десь тонна металу. Він такий великий, що всередині можуть легко «гуляти» п’ятеро людей. Форму для цього дзвону робила два дні. Коли перший раз його залили, не вистачило металу і не вилилась «корона» дзвона. Довелося переливати вдруге і знову невдало: гарячий метал прорвав форму і бив із такою силою, як із брандспойта. Ніяк ми не могли збагнути, що ж відбувається? І тоді запропонувала покликати священиків, щоб освятили місця і благословили, бо святе діло робили.

Тож вилити цей дзвін вдалося з третього разу, – пригадує Тамара Михайлюк.

Тамара ЗУБЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---