«Не відчуваю різниці між учнями», – вчителька-переселенка луцького коледжу

Переселенка з Маріуполя Наталія Кірпіченко до війни викладала українську мову в одній з маріупольських шкіл, де навчалося 1400 дітей.

Як розповіла Суспільному, в середині літа вона почала задумуватися над тим, що хоче залишитися в Луцьку та знайти роботу у сфері освіти. Каже: якби зараз залишилася за добрих обставин у Маріуполі, то була б класним керівником восьмого класу.

«Я багато була на західній Україні, мене завжди цікавило питання, чи змогла б я тут працювати, де розмовляють українською мовою, бо я ж все-таки з російськомовного регіону. Але, зараз працюючи, я зовсім не відчуваю різниці між учнями, навчальним процесом», – зазначила жінка.

Наталія Кірпіченко евакуювалася з рідного міста, де пережила російську окупацію, на Волинь майже пів року тому й нині живе в гуртожитку разом із своєю собачкою Елею.«Це кімната, в якій я живу. Тут комфортно, є інтернет, у мене є ноутбук, стіл, де можу працювати, бо зараз проводжу багато дистанційних уроків. Зараз це моя домівка. Моя Еля виїхала разом зі мною. Єдине, що їй важко звикнути до погоди, у нас немає стільки дощу, як тут, тому ми з нею стали набагато менше гуляти», – сказала маріуполька.Читати ще: Пацієнти з «ДНР», фільтрація та втеча через Росію: лікар, який переїхав на Волинь з окупованого Куп’янська, – про жахи «руского міра»

В окупованому Маріуполі під обстрілами Наталія прожила два місяці. Виїхати з міста після фільтраційних таборів жінці вдалося не з першого разу. З її слів, спершу не могла довго дістатися гаража, де була машина, а потім побачила, що в автівці немає акумулятора.

«Мої сусіди зробили мені машину, і коли в місті з’явився російський бензин, ми вже тоді виїхали. У квартирі, де я мешкала, частково зруйнований балкон, але порівняно з іншими руйнуваннями, це нічого. Той район, де я проживала, був окупований в останні дні. Ми втратили не тільки домівки і місто, а найстрашніше – коло спілкування», – каже жінка.

Зараз усі знайомі та друзі, з якими Наталія Кірпіченко спілкувалася в Маріуполі, роз'їхалися по Україні та виїхали за кордон. Додає: радіє, що має можливість працювати за фахом.

Читати ще: «Я півтора місяця не бачила хліба». Учителька з Маріуполя пройшла фільтраційний табір, аби втекти до Луцька

«Коли нічого не вибухає, коли є вода, світло, їжа – ці звичайні речі дуже швидко повертають до мирного життя. Певний час я ні з ким не могла спілкуватися, не телефонувала родичам і близьким, бо не знала, що їм сказати, тому жила і відновлювалася. Потім стало спокійніше», – зазначає переселенка.Як розповів заступник директора технічного коледжу Луцького національного технічного університету Тарас Божидарнік, нині в гуртожитку залишилося 15 переселенців.

«Перші жильці в гуртожитку були з Києва і Херсона. Хтось залишався на тиждень, хтось – на місяць. Відколи до навчання повернулися студенти, кількість переселенців зменшилася», – зауважив Тарас Божидарнік.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---