Письменниця розповіла трагічну історію творців Волинського театру

Подружжя Певних – Микола та Ніна - створили у 1928 році в Луцьку Волинський український театр. Саме з цієї дати варто рахувати відлік історії волинського театру, вважає письменниця Надія Гуменюк.

Біографія Певних – одна з сюжетних ліній роману «Вересові меди», яку презентуватимуть у Луцьку сьогодні, 30 вересня, у книгарні «Є». Нагадаємо, книга волинської авторки Надії Гуменюк стала переможцем міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова».

Про цю книгу письменниця розповіла учням ЗОШ №2 під час зустрічі. З її слів, «Вересові меди» - абсолютно волинська книжка. У ній описана історія Луцька, Волині 20-30 років минулого століття.

У сюжетній лінії роману сплелося все: життєві драми і сімейні таємниці, втрати і сльози, міцна дружба і глибока пристрасть, труднощі і медовий смак щастя. Бурхливе і важке XX століття, любов на фоні Першої світової, нестримне бажання дівчинки-знайди Богдани стати актрисою.

В книзі зокрема йдеться і про подружжя Певних - Миколу та Ніну (Антоніну), які у 1928 році на Волині створили український театр. Відтак, Надія Гуменюк вважає, що історію місцевого театру треба рахувати не від 1939 року, відколи створений Волинський академічний театр, а від 1928-го.

Власне, доля подружжя Певних – дуже непроста: Миколу Певного розстріляли, а Ніну вислали на північ Радянського Союзу.

«Мені хотілося взагалі про них написати книгу, але я боялася щось домислювати. Тому тут є вся їхня біографія. Ці люди в складних умовах відстоювали українську культуру, і я схиляюся перед ними», - пояснює письменниця.

Микола та Ніна Певні приїхали в Луцьк з Полтавщини і підтримували тут український дух. До незалежності про них взагалі ніхто нічого не знав.

З’ясувалося, що брат Миколи – Петро Певний свого часу втік в Америку, його син Богдан – знаний мистецтвознавець – навіть приїжджав до Луцька. Те, що Миколу певного розстріляли, - знали всі. Але куди зникла Ніна - ніхто не знав.

Радянська пропаганда переконувала, що Ніну Певну вислали в Казахстан і там вона виступала на російській сцені. Але з’ясувалося, що правда набагато жорстокіша.

«У 1994 році я писала матеріал про одну жінку, яка пройшла Сибір. Вона мене під час розмови запитала: «Знаєте з ким я відбувала заслання? З Ніною Певною». Я оторопіла. Ця жінка розповіла про Ніну, про те, що вона працювала там на рибзаводі в жахливих умовах, де всі ходили в чорних масках, бо дихати було неможливо», - розповідає Надія Гуменюк.

Згодом стало відомо, що заслання Ніна Певна відбувала на березі річки Об в селищі Перегребне Хантимансійського національного округу. Там Ніна Певна доживала свого віку, і не повернулася в Україну навіть коли їй дозволили, бо нікого з родини тут не залишилося.

Але це не єдиний реалістичний момент в книжці «Вересові меди». Надія Гуменюк каже, що прозаїком вона стала завдяки тому, що тривалий час працювала журналістом і зустрічалася з дуже цікавими людьми. Письменниця переконує, що і сюжети і героїв їй підказує саме життя.

«Книга «Вересові меди» розпочинається з того, що немовлятко знаходять на дорозі в колії, розмоклій від дощу. Хтось прочитавши, скаже: «Ну, навигадувала Надія Гуменюк». Але це правда. У мене зберігся матеріал газети «Віче», в якому я писала про столітню бабусю з Турійська. Вона мені розповіла цікаві історії і про Першу світову війну, і про Другу світову, таке не прочитаєш в книжках з історії. Розповіла про те, як село ховалося в лісі, за болотами. Так-от, ця дитина – її донька, яку загубили, коли втікали. В книзі доля дитини, звичайно, зовсім інша - вона є головною героїнею. Але для мене найкраще джерело сюжетів – реальні історії», - пояснює Надія Гуменюк.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНСЬКІ ЛІТЕРАТОРИ – ПРО «ТЕПЛИЙ ЛЬВІВ» НА ФОРУМІ ВИДАВЦІВ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---