Реальна ціна луцької квартири – 5 700 за «квадрат», - Віктор Чорнуха

Цього вам не розкажуть в агентствах нерухомості або на сайтах ріелторів. Але ця розмова буде цікава тим, хто немає власного житла, кого надурили нью-«еліт-центри». Скільки насправді коштує житло на Волині, чи дорожчатимуть квартири, як зібрати гроші на житло і залишитися з штанами, чи є в Луцьку будівельні аферисти, як вирахувати «липових» забудовників?

Відповіді на ці запитання дає керівник найбільшої в Західній Україні будівельної компанії «Луцьксантехмонтаж №536», Заслужений будівельник України та почесний громадянин Луцька, депутат облради Віктор ЧОРНУХА. До речі, він таки зізнається, чи піде в мери Луцька…

- Який нині попит на нові квартири у Луцьку і яка пропозиція?

- Попит сьогодні – то 10-15% від тієї затребуваності, яка була до кризи. Це для будівельників – трагічне ЧП. Уявіть, якщо, наприклад, вкладаємо 30 мільйонів у будівництво, то реалізація всього 5-7 мільйонів. Колись заклав фундамент, а вже п’ять поверхів ще не вибудуваного будинку продано. Сьогодні - вибудував усі поверхи, а проданий лише фундамент (сміється). Ось така невтішна різниця...

А пропозиції вистачає, хоча за останні роки будівництво майже зупинилося. Скажімо, наша організація «Луцьксантехмантаж» у 2007 році здала 28 тисяч квадратних метрів, у 2008 - 18 тисяч, у 2009-му ми нічого не здали. А нинішнього року вже здаємо під стовідсоткову готовність 7 тисяч квадратних метрів і ще 6 тисяч тягнемо доверху.

Ось зараз будуємо житло, яке ми виграли на тендерах із військовими на вулиці Стрілецькій в Луцьку - отримали там п’ять гектарів землі. Буде цілий мікрорайон – житловий комплекс «Оберіг».

- То все таки будуєте. Якщо так, то логічно, що за рік-два житло має дешевшати?

- Не зовсім так. Розумієте, обірвався налагоджений технологічний ланцюг будівництва житла. Ви зараз майже не побачите, що хтось будує з нуля - лише добудовують. Насправді мусить будуватися так: оцей будинок вже зданий, наприклад, на 9 поверхів. Поряд повинні вже четвертий поверх добудовувати іншого будинку. А одночасно має були закладений фундамент під наступний будинок.

Зараз цієї «цепочки» в усій країні немає. Біда, фундаментів немає закладених. Через рік-півтора згадаєте мене: не зважаючи, як ми виборсаємося з тієї кризи, буде така нестача житла, що в ціні воно різко підніметься. І тільки через те, що молодь одружується, народжує. А жити немає де.

- Хто ті щасливці, які сьогодні спроможні придбати квартиру?

- Купує молодь, яка буде там жити, а не торгувати ним. Житло стало необхідним, а не комерційним. От, скажімо, раніше: як було? Покупцями були переважно заробітчани з Італії, Греції,Португалії, Іспанії. Він приїде , заплатить гроші за квартиру – і назад в Італію, на заробітки. Ми по два роки не могли папери на власність йому віддати… Було таке, вкладали в нерухомість. Бо тоді, беремо 2005-2007 роки, ріст ціни на житло сягав 40-45 процентів у рік. А банки на вклад давали річних у валюті 9,8 процента. Було вигідно.

Тепер усе змінилося. Квартира – то вже не комерція, а необхідність. Її купують молоді волиняни, які спроможні отримувати дві тисячі зарплати і потихеньку разом із сім’єю сплачують кредит. Але держава щось повинна робить для них, чого, на жаль, не відчуваємо. А як інакше?

- Скільки сьогодні реально мусить коштувати житло в Луцьку?

- Скажу про готове і добротне житло, а не обіцяне хтозна ким. У Луцьку - десь між 6 тисячами і 5 700 гривень за квадратний метр. Усе залежить від поверху. Якщо 9-тий і перший – знижка в ціні в 100-200 гривень за метр. Тобто, в середньому – 5 700, ну, щонайменше 5 600 гривень.

- Але ж у пресі дають статистику, мовляв, у нас найдешевші ціни на первинне житло?

Я відповім на це так: дають запити – «цінова політика». З усіх 24 областей у 17-ти, в тому числі й Волинь, ціна за метр – 4 200 гривень. (Обурюється) Та це ж ціна, яка навіть собівартості не покриває! Розрахунки розблять з урахуванням, що в обласному центрі 5 700 гривень, а в районах – набагато дешевше. Отак і маємо середню ціну на Волині – 4 200. Але чомусь ніхто не зважає, що навіть у районах уже давно немає дешевих будівель комунального майна і таких собі копійчаних осель, які колись віддавали під житло.

Наголошую, собівартість житла в Луцьку та Києві – однакова. А може в Києві й дешевше. Бо останні 5-10 років будматеріали в столиці на 20 процентів дешевші. І така ж ситуація в Тернополі, практично в кожній західній області.

- А яка реальна ціна нової квартири в інших містах області, наприклад, Ковелі?

- У Ковелі немає нового житла, ніхто не будує. Я вчора мав розмову, знаю, що в Ковелі знайшлася фірма, яка масово «кинула» людей. Фірма нічого не будувала, тільки гроші збирала.

Зараз будівництво житла в Ковелі абсолютно не ведеться. Навіть я, маючи там територію під будівництво і готовий проект. Хотів там унікальний експериментальний мікрорайон зробити – на зразок голландського. Такого немає на Волині. Цей район планували так і назвали – Ковельська Голландія. Мав бути дуже ошатний і красивий район, загалом на 220 квартир: триповерхові та чотириповерхові котеджі зі своєю інфраструктурою та соціальними обєктами на місці.

Але я зупинив реалізацію проекту, бо ціни на ковельському ринку житла знизилися – далі нікуди. Максимум, на що зважуються ковельчани – то збудувати тісненький будиночок на клаптику землі. То не наші масштаби.

- Чи за такого попиту вигідно будувати житло?

- Будуємо лише з вірою в те, що люди не будуть купувати голі фундаменти або два-три зведених поверхів. Обдурених людей в нас в Луцьку дуже багато.

- Ви натякаєте на будівельних аферистів, які продають «повітряні замки»?

- Це особлива тема. Недобросовісні компанії є не лише в Києві,вони є в Луцьку. І не одна. Мене просто дивує в цілому підхід держави до цього питання. І дивують люди, які потрапляють на «гачок» цих махінаторів.

Якось до мене приходили друзі, колеги, депутати. Кажуть: Григорович, будь-ласка, виберіть квартиру, дитині треба. Як товаришу раджу: бери готове житло за ціною такою то, наприклад, 6,5 тисячі. А він мені: а он отам чийсь бетонний каркас бачив, фундамент стоїть. Там, кажуть, на 500 гривень дешевше. Ой, то ж дешевше, бо на квадратурі 40 тисяч різниці набігає. То ми, Григоровичу, підемо, там взнаємо, нам же обіцяли. Ну, йдіть – кажу... І чоловік потім бідкався, вийшов пшик...

Коротше кажучи, той, хто демпінгує ціну, як правило, не думає про людей. Його завдання – заманити, отримати кошти. А далі – суцільна безвідповідальність. Чи він здав ті кімнати, які пообіцяв? Чи в тому варіанті, чи з обіцяною якістю? Чи вручив чесно, так як вказано угоді, всі документи на отримання свідоцтва на власність – йому до стелі.

І це не одна в нас, а три-чотири організації в Луцьку є, які просто над цим не замислюються. Чому? Бо повна безкарність. Ви розумієте? Вони живуть, здравствують, вони мають матеріальні активи, вони мають все. Мало того, ходять із листами, щоб їм допомагала влада на якесь державне співфінансування, щоб довести до ладу ті свої недобудовані об’єкти…

Є такі, які безсоромно обіцяють людям: так, ми через місяць-два здаємо, платіть. А насправді через рік не здають, через два, три... І спокушають людину низькими цінами. Бо потім вона опиняється в пастці. По-перше, гроші вклала, будинку немає. Хочеш забрати гроші – забирай. Але, згідно з договором, сплати чималий штраф за розривання угоди.

По-друге: людина прочекала два роки – кошти знецінилися, інфляція їх з’їла. Якщо зараз брати ту суму, то на неї вже подібної квартири не купиш. І людина це розуміє, опиняється в безвиході. Мусить чекати, вірити обіцянкам, як кажуть, без надії сподіватися, що все таки КОЛИСЬ воно здасться.

- Чому таке трапляється з людьми, може українці - приречені дурні?

- Ні, тут не ментальність винна. Мало інформації про те, що в нас дійсно робиться на ринку житла. І люди йдуть, і вкотре купляються на ці трюки. Треба це і по телевізору показати, і в газетах друкувати. Врешті, треба спитати з цих «строителей». Отоді люди замисляться: а чому житло там-то 6,6 тисячі за метр, в іншого - 6,5 тисячі, а в той усього по 5 200 або 5 500 продає?

- Назвіть сумнівні фірми, щоб лучани не потрапили в пастку?

- Я не розхвалюю своїх друзів і так само не навчений, не хочу називати непорядних ділків. Але,повірте, я їх досконало знаю. Нехай народ уважніше вибирає і зважує на все. Нехай перевіряють будівельні фірми перед тим, як віддати своє кревні. Треба запитати забудовника: як він виконував попередні свої угоди. Бо, буває, просто жорстко «кидають». А є - будують майданчик за майданчиком, закладають по три-п’ять об’єктів. А потім по сім років нічого не здають. Це неправильно категорично.

- Де взяти гроші, щоб купити нову квартиру?

- Ми не кредитна спілка, не фінансова установа. Наше завдання – будувати. Але ось що ми робимо для молоді і не тільки. Приходить людина до нас і каже: от, у мене є 80 відсотків вартості квартири, 20 не вистачає. Дайте мені півроку, 8 місяців, я назбираю і віддам. І ми йдемо на зустріч. У договорі це вказується. Люди можуть вже заселятися і робити ремонт у своїй квартирі. Але свідоцтво на власність я не даю, ж поки не виплатять 100 процентів вартості.

Я – чекаю. Вони - займаються квартирою і збирають гроші. Я йду на зустріч людям, все робимо виключно між нами. І прохання цієї людини, і ця розмова залишаються в моєму кабінеті. Все це робиться, бо я людину відчуваю, я її бачу,я їй довіряю. Але наша поміч – це нуль цілих, нуль десятих того, якою мусить бути справжньою допомогою для людей з боку держави.

- Конкретніше?

- Треба відкрити дешеву іпотеку, не дивлячись на кризу. Сьогодні ставка Національного банку - 8,5 процента. Ну, візьміть ще три проценти. Дайте кредит через Нацбанк. Але ж кредити мають подешевшати. Не під 19-20 відсотків, а зробіть 8-9 процентів.

Дайте двом державним банкам, як планувалося минулого року, коли Ющенко заветував постанову кабміну: щоб на два дерджавних банка Ощадбанк та Ексімбанк. Виділіть кошти під 12 процентів – три відсотки на всі витрати людям. Виділіть за умови, що 30 процентів платить людина, а 70 процентів – держава. Дайте мільярд-два, визначіться і назвіть ті об’єкти, які вже високої готовності. Інформація про них Держбудом уже зібрана. І дайте ці будинки в перелік, щоб люди мали право туди заселятися. Адже вони вже готові і ніхто людей не обманює якимись обіцяними будинками… Без цього я не бачу перспективи, хто б що не говорив.

- Є ще й молодіжне житло. Чи є сенс сподіватися на цю програму?

- То болюча тема. Молодіжне житло до 2007 року активно впроваджувалося і фінансувалася державою. У 2008-2009 - майже нічого. Цього року – теж фінансування близько нуля. І тільки через те, що ділки різні ходили. Там мусила бути строга черга, а ділки хотіли просунути своїх.

Парадокс: кому було конче потрібне житло – той і не зміг до нього добратися. Реанімувати цю програму можна лише завдяки державі і лише через іпотеку.

- Іпотека хоча би частково порятує будівельників Волині від банкрутства?

- Багато підприємств не пережили кризи. До речі, криза для будівельників розпочалася ще в квітні-травні 2008 року. Тоді вже була закрита іпотека. А вже наприкінці року пішла криза загальна.

За минулий рік мали понад 10 мільйонів збитків. Але зберегли колектив. І вдалося врятувати свою багату виробничу базу, то маємо з чим працювати. У нас в області у 2009-му падіння темпів будівництва – 64 відсотки. Це за рік! Хоча загалом в Україні – 52%. Чому така різниця? Бо наша область дуже погано виглядає на фоні будівельної галузі та будматеріалів. У нас - один із найгірших показників в Україні.

- Як вдалося «Луцьксантехмонтаж №536» зостатися «на плаву», ще й утримувати лідерство серед будівельників західних областей?

- Ми й до кризи були найпотужнішою будівельною компанією Західної України. У нас було 1 600 працівників. І коли почалася криза, тільки завдяки запасу міцності та оборотних коштів ми потроху виживали. Навіть не зважаючи на збитки від утримання такого штату і таких потужностей. Ми думали про перспективу, майбутнє. І зараз житло на Волині будує, окрім нас, лише ще одна фірма. А так... Тільки вигляд роблять, ніби будують.

- Вас, як успішного керівника, вмовляли на високі державні посади. Ви ж уперто відмовлялися. Чому?

- У житті в мене були такі часи, коли я міг змінити професію будівельника. Але я дуже люблю цю надто важку професію. Мало того, в мене двоє дітей, які пов’язані з будівництвом. Син закінчив наш університет. Дочка - Київський інститут міжнародних відносин, факультет міжнародного права. Син пішов моїми стопами. Пройшов усі щаблі будівельника - від майстра дільниці до начальника. Сьогодні очолює «Луцькспецбуд». Доця вчиться в аспірантурі, працює в університеті. Але має відношення до будівництва – приватний бізнес.

У молоді роки – 1990-1991-ті – я в політику вже трохи бавився. Був депутатом міської ради, членом Луцького міськвиконкому. Тоді вже тогочасний мер, який ішов в обласну владу, хотів мене посадити в крісло міського голови. Тоді цю посаду призначали,а не вибирали. І якби я погодився – був би. Я ж категорично відмовився. Приїздили з Києва, зі Львова мої відомчі шефи – дивувалися і сміялися... Навіть секретар обкому партії Павленко не вірив. Каже: як так, мені ж доложили, що ти согласєн? Я тоді таке пережив...

Згодом політику закинув... Минуло більше десятка років, якось знову втягнувся, став депутатом облради.

Було мені багато пропозицій: і заступником голови облдержадміністрації ще років 8-10 тому. Були й зараз пропозиції йти на серйозну виборчу посаду в Луцьку. Я просто категорично відмовився.

- Маєте на увазі посаду луцького мера?

- Так, це малося на увазі. Мене одна політична сила рекомендувала в крісло голови. Але я таки відмовився. Чому? По-перше, не той вік, щоб змінювати спрямування своєї діяльності. По-друге – 29 років я в цьому шкіряному кріслі, до якого дуже звик. Та й тільки-но збудував собі контору вдвічі більшу, стільки офісів навкруги позводив – а тут...(Сміється)

Не хочу змінювати образ життя. Знаєте, я людина така, що не можу бути без вини винуватим, а влада завжди винувата.

- Чому таке категоричне «ні». Адже бізнес є кому передати, поряд - діловий талановитий син...

- Так, справу є кому передати, однозначно. Але на мера не піду, відмовився свідомо. Знаю ту конкуренцію, яка буде на виборах. А в мене є симпатії до одного серйозного кандидата. І дай Боже, щоб все було добре. А я буду брати участь у виборах... активно допомагати людині, яка достойна бути мером. І все тут.

Розмовляв Роман ЖИЖАРА.

Довідково:

Віктор Григорович Чорнуха народився в серпні 1952 року на Сумщині.

Після закінчення Харківського автодорожнього інституту працював у Львівському тресті «Промхімсантехмонтаж».

Згодом був направлений на Волинь начальником Луцького СУ-536 - нинішнє ВАТ «Луцьксантехмонтаж 536», яке вже очолює більше чверті століття.

Одружений, має сина й доньку.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---