Шість років боротьби за пам'ять: історія волинського об'єднання матерів і дружин загиблих Героїв

Вони втратили найдорожчих – синів, чоловіків, братів. Уже шість років на Волині діє громадська організація матерів і дружин полеглих захисників. Їх об’єднують спільний біль і спільна мета.

Голова об’єднання, матір загиблого Героя Катерина Свищ пригадує, що дуже довго після смерті сина не могла спілкуватися з людьми, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«Пізніше, коли доєдналася до організації, я побачила, що не одна з таким горем. Тут ми, мами і дружини, різного віку, але ми знаходимо спільну мову, тому що всі живемо з цим», – говорить Катерина Свищ.

До організації входять жінки з усіх куточків Волинської області. Їхній шлях – це не лише скорбота, а й боротьба: за пам’ять, за гідність, за Україну. Вони проводять зустрічі з родинами полеглих, допомагають сім’ям загиблих, організовують заходи пам’яті, співпрацюють із громадами та військовими підрозділами.

«Я другий рік у цій організації. Мене привів сюди пошук шляху, як жити далі. Коли сталася втрата, я не розуміла, як жити далі. Я знайшла номер телефону Катерини Свищ, керівниці цієї організації. У мене загинув чоловік, йому було 58 років. Ми разом прожили життя, в нас дорослі діти, онуки. А матері хоронять синів. Я ставила собі питання: як вони живуть узагалі після цього? Як можна жити? Але вони живуть. І мені ніби було соромно, бо я питаю в мами, яка втратила сина, як мені жити. Ці дзвінки мені допомогли. Те, що я доєдналася до цієї організації, – це мій шлях пошуку життя і боротьби за Україну далі. Ти розумієш, що війна триває і всі ми мусимо боротися», – каже дружина полеглого Героя Світлана Сидорук.

За шість років організація стала родиною для сотень жінок, які колись залишилися на самоті зі своїм горем. Саме тут вони знайшли розуміння, прийняття та віру.Читати ще: «Якщо я не повернуся з війни, довго не плач, живи. Хочу, щоб ти була щаслива…» Пам’яті Олександра Машлая

«Я з Горохівщини. Я дружина полеглого захисника держави і мама захисника держави. Зараз мій син стоїть на захисті нашої країни. Ось уже п’ять років він захищає нас. Свого часу, коли чоловік повернувся з війни, ми створили районний документальний фільм «Я вірю, що закінчиться війна». Потім довелося довгий час провести біля лікарняного ліжка, майже дев’ять місяців, в обласній лікарні. Мого чоловіка не врятували. Мені дуже важко», – не може стримати сліз Євгенія Харків.

Ці жінки не зламалися. Вони стали сильнішими, щоб тримати небо над іншими.

«Кожен докладає зусиль, щоб зберегти пам’ять про наших Героїв. Повторюся, що ми з чоловіком свого часу створили фільм. А торік у пам’ять про Героїв, зокрема, нашої громади я створила фотоальбом «Пам’ятаємо своїх Героїв», щоб зберегти пам’ять про тих хлопців, які віддали своє життя протягом цих 10 років війни. У книжці – біль, сум і спогади про наших Героїв. Стараюся також волонтерити, підтримувати військових. Вирішила зберегти пам’ять ще про мам і дружин, які виховали патріотів, жили з патріотами своєї держави. У вересні ми плануємо презентувати книгу «Долі волинянок, опалені війною», – говорить Євгенія Харків.

Ці жінки продовжують свою місію – нагадувати суспільству, що за свободу України заплачено надто велику ціну.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---