USD 39.73 40.00
  • USD 39.73 40.00
  • EUR 39.70 40.00
  • PLN 9.76 9.92

Стати операційною медсестрою волинянку змусила війна. 7 фото з АТО

15 Березня 2016 08:59
Тендітна 24-річна Оксана Гальчин із села Довгова Горохівського району отримала в руки повістку з військкомату в липні 2014 року. Дівчині довелося стати операційною медсестрою в зоні проведення АТО. Вчилася протягом місяця відразу біля операційного стола – під час активних бойових дій лікарі щодня оперували по 50-60 поранених військовослужбовців.

Про це пише horohiv.org з посиланням на газету «Горохівський Вісник».

У дитинстві Оксана часто допитувалася у батьків: “Чому ж дівчаткам не можна служити в армії?» Тоді мама Ліна і тато Володимир казали щось жартівливе для своєї Оксаночки і дуже втішалися, що вона, як і старша донька Ольга, після закінчення школи обрала собі професію медсестри.




Коли в Україні почалася неоголошена війна, рідні навіть уявити не могли, що те пекло доведеться пережити їх дитині. Про те, що Оксані Гальчин із села Довгова потрібно негайно з’явитися у Горохівський районний військовий комісаріат, їй сказав тато, а йому переказав знайомий. То був четвер, 31 липня 2014 року, день, у який дівчина дисципліновано прибула на місце виклику.

Можна уявити почуття 24-річної юнки, коли замість пройти реєстраційну процедуру, отримала в руки повістку і вказівку з’явитися у військкомат вже у п’ятницю з речами, необхідними для проходження військової служби. У ці хвилини емоції затамувала в собі, на подвір’я вийшла, подумки перепитуючи себе: «Чому я, адже далеко не всі чоловіки стають у солдатські ряди?» Хоч запитання було докучливим і прикрим, та його швидко викинула з голови, сіла в рейсовий автобус і повезла документ- підтвердження у Луцький клінічний пологовий будинок, де працює медсестрою у гінекологічному відділенні.



Колеги були шоковані її звісткою і прийнятим рішенням.

-А рідні?

-Мама, як і кожна ненька, не переставала плакати, тато ходив мовчазним і задуманим, - пригадує Оксана.

Але тоді перечити доньці було вже марно. Потім була одноденна відстрочка. До військомату не з’їхалися мобілізовані чоловіки, а вона познайомилася там із майже своєю одноліткою Мартою Грищук із Угринова.

Так і почалася їх медсестринська служба. Невідомість лякала, але удвох почувалися впевненіше спершу на полігоні у Яворові, а з 6 лютого минулого року – у Красноармійську на Донеччині. До того часу дівчата вже звикли жити в палатках, у них поселилися і на подвір’ї тамтешньої лікарні.



Тендітну, вродливу, дуже комунікабельну і надзвичайно добру душею русявокосу волиняночку всі з ніжністю стали звати «Руденька». У перший день дівчата з притаманною їм західняцькою хазяйновитістю найперше навели ідеальний порядок у душовій, на польовій кухні… Всюди, де наводили лад їх золоті руки, поселялася чистота, до них, хоч іще зовсім юних, ішли за добрим словом і сердечною розрадою. Їм хотілося плакати, але натомість вони дарували заспокійливі усмішки.



-Я не операційна медсестра, але довелося нею стати. Вчилася протягом місяця відразу біля операційного стола. Щодня лікарі оперували по 50-60 поранених військовослужбовців. Відірвані руки, ноги, осколкові поранення… Це було жахливо, - у дівочому погляді з’являється біль сотень солдатів, який не переповісти словами.

«Втягнулася» швидко, йшла на чергування з молитвою, у якій просила Бога миру Україні. Не всіх поранених вдавалося повернути до життя на операційному столі. Закривши їх мертві очі, вона плакала, як маленька дівчинка чи як майбутня мама, скулившись у якомусь закутку. У ці хвилини туга за батьківщиною до болю сковувала серце. До того ще й гнітила недоброзичливість частини місцевих жителів. Хоча і їм надавали медичну допомогу, але обернувшись спиною, ті ставали підступними і ворожими.



Допомагали волонтери. У Красноармійськ із товаришами часто приїжджав горохівчанин Віталій Гладун. Спілкуючись із посланцями батьківщини, Оксана і Марта почувалися найщасливішими.

Сім місяців здавалися дівчатам безкінечними. Оксану демобілізували 8 вересня 2015 року. Пригорнувши до себе свою донечку, знову вмивалася сльозами мама, але то вже були сльози радості.



Наша юна землячка не жалкує, що відважилася і пройшла випробування війни. Всіх, хто ділив із нею ті тривожні і закривавлені дні, вона з любов’ю називає родиною і зовсім по- іншому розуміє сутність дарованого Богом життя.

Дякуємо Тобі за мужність, Оксано, Тобі Марто, доньки України із вродливими обличчями і тендітними плечима воїнів-медсестер.

Леся ВЛАШИНЕЦЬ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus