«Такі виживуть при будь-якій владі», – розвідник з Волині про «сірі маси» Донбасу

Доля вберегла бійця АТО від Іловайська та Дебальцевого, але й там, де він воював, було несолодко. Воїн навіть ішов у бій через кілька днів після поранення, з осколками в обох ногах, бо вважав, що потрібен своїм побратимам.

Учаснику АТО, який родом з Горохівщини, Іванові Рудику вручили відзнаку «За мужність і відвагу».

Про це пише Район.Горохів з посиланням на газету «Сім’я і дім».

…Квітневого дня 2014 року все життя 29-річного волинянина Івана Рудика розділилося на «до» і «після». За цією межею залишилось мирне життя, робота, дружина Ірина та двоє синів. Отримавши повістку під час першої хвилі мобілізації, він не став шукати причини уникнути призову. Як справжній чоловік Іван Рудик пішов виконувати свій громадянський обов’язок – захищати Україну. Його бойовий шлях розпочався у 51-й окремій механізованій бригаді. Кілька тижнів дислокації у Володимирі-Волинському, Рівненський полігон. А далі – зовсім інший світ, що так прагнув «руського міра» – окупована Донеччина та Луганщина.

–Не можна сказати, що там усе населення за ДНР чи ЛНР, – згадує Іван Рудик. – Буває, заходиш у селище, знаходяться люди, що в очі тобі зазирають, а виявляється, вчора вони так само віддано дивилися на бойовиків. Такі виживуть при будь-якій владі. Однак чимало зустрічали ми і проукраїнськи настроєних місцевих жителів, які навіть свиней нам віддавали на м’ясо й машини дарували. А дехто вступав до лав наших військових підрозділів. Через це навіть кровні родичі інколи ставали ворогами. Приміром, у нас була дівчина-коректувальниця з місцевих, а її батько та брат воювали на боці бойовиків.



Як справжній розвідник Іван Рудик - небагатослівний, розповідає про свою участь у бойових діях на сході неохоче. Його можна зрозуміти: ці спогади ятрять душу. Доля вберегла його від «Іловайського котла» та Дебальцевого. Проте, зізнається мій співрозмовник, там, де він воював, було теж несолодко.

–Під час чергового обстрілу осколки впилися мені в обидві ноги, – розповідає воїн. – Це було на Луганщині, я тоді вже перейшов у «Айдар». Ми зачищали територію від бойовиків. Надали медичну допомогу і вийняли з ніг осколки мені на місціі. Відправляли в госпіталь, але я вирішив залишитися. Я був потрібним своїм бойовим побратимам.

Через кілька днів після поранення Іван Рудик знову піде в бій. З пораненими ногами (!) зачищатиме від бойовиків населені пункти Хрящувате і Червоний Яр. І, як і інші його шестеро бойових побратимів, за участь в цій операції отримає державну нагороду – орден «За мужність».

Доліковувати поранення волинянин буде у госпіталі вже після повернення додому. Там його з нетерпінням чекали батьки, кохана дружина та синочки Артем і Сашко. Неабияк зраділа поверненню свого колишнього учня і Леся Ткачук, його перша вчителька з селища Мар’янівка на Горохівщині, де герой нашої оповіді навчався у школі.

–Я добре памятаю, яким був Іванко, – каже Леся Сергіївна. – Він дружив з усіма і завжди захищав слабших. Батьки вкладали в нього всю душу, адже він був єдиним сином. А найбільшу роль у патріотичному вихованні хлопчика зіграв дідусь, який був воїном УПА. Тому хлопчик ще змалку заявляв, що любить Україну і хоче розмовляти лише рідною мовою. Я була тоді приємно здивована такими його заявами. А тепер він виріс і став на захист рідної держави. Я молилась за те, аби він повернувся живим і здоровим.

Днями учаснику АТО Іванові Рудику вручили ще одну відзнаку – нагрудний знак «За мужність і відвагу».

Ярина РУДНІК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---