Історія надгробної плити на меморіалі в Луцьку

Минає час, вмирають останні свідки кровопролитної війни 1941-го року. Та історія ніколи не забуде імена тих, чиї викарбувані на надгробних плитах на Меморіалі Вічної Слави у Луцьку. Таким був Петро Форманчук.

У сторінки воєнної історії він вписаний як розвідник, який протидіяв фашистам та польським військовим під час Другої світової війни. Також дослідники говорять про його діяльність проти ОУН у післявоєнний період.

Про військового Форманчука згадав під час спілкування із репортером Інформаційного агентства Волинські Новини генерал-майор у відставці, член національної спілки журналістів України, голова обласної організації ветеранів України Олександр Булавін. З його слів, Петро Форманчук народився у селі Жижниковці Ізяславського повіту Волинської губернії (тепер Хмельницька область), поблизу Кам’янця-Подільського в сім’ї селянина-наймита.

«У 1939 році Петро Форманчук став членом всесоюзної комуністичної партії. Закінчив 2 курси Шепетівського педтехнікуму та Київську міжкрайову школу НКВС.

У 1930-1938 роках працював у Білогірському районі Хмельницької області вчителем початкової школи, потім став інспектором районного відділу народної освіти, завідувачем відділу районної газети. Далі обійняв посаду заступника голови райвиконкому. І з червня 1938 року він став старшим уповноваженим Водного відділу НКВС УРСР, а згодом першого (розвідувального) управління НКДБ УРСР. Пізніше став начальником оперативної групи при партизанському з’єднанні генерала-майора НКВС Олексія Федорова. Зауважимо, що Федоров - двічі Герой Радянського Союзу.

Так, із серпня 1943-го року Форманчук став командиром спеціальної розвідувально-диверсійної групи «Волинці» 4-го управління НКДБ СРСР, яка оперувала на території Чернівецької та Закарпатської областей, здобувала й передавала радянському командуванню інформацію про ворожі укріплення у цьому регіоні та ситуацію на окупованих територіях», - розповідає Олександр Булавін.Про пізнішу діяльність Петра Форманчука, який похований на Меморіалі Вічної Слави в Луцьку, згадують у своїй роботі «Розвіяні міфи. Історичні нариси і статті» Дмитро Вєдєнєєв та Сергій Шевченко.

«Сьомого жовтня 1943-го «Волинці» десантувалися в Білорусі в районі дислокації партизанського з’єднання генерал-майора Бегми. За місяць лісами дійшли до партизанського з’єднання Федорова, що діяло на Волині, й воювали до квітня 1944-го, коли вийшли назустріч радянським військам. Як свідчать історичні джерела, із 7-го липня 1943-го рокудо 14-го березня 1944-гороку, партизани під командуванням Федорова пошкодили 549 ешелонів з боєприпасами, пальним, технікою та продовольчими товарами ворога.

Потому «Волинці», разом із Форманчуком, збирали відомості про формування Армії Крайової, що прагнула відновити польський контроль над західноукраїнськими землями.

Згодом бойові дії перенеслися на терени Східної і Центральної Європи, де розгорнулася нова сторінка біографії «Волинців».

Загін налічував 125 бійців, серед них - сім оперпрацівників і три радисти. Основні завдання спецпідрозділу - добувати інформацію для радянських військ про ворожі частини, вчиняти диверсії на комунікаціях, створювати умови для просування розвідників і спецгруп у запілля ворога.

«Звір - так ми називаємо нашого командира», - писав автор щоденника, після того, як знервований Форманчук у нестямі бив підлеглих офіцерів, а одного власноруч розстріляв.

Перебування на угорській території ускладнювалося «ворожим», зі слів Форманчука, ставленням населення до загону. Причина цього прозаїчна: раніше Карпатським краєм пройшов воронезький партизанський загін Макарова, який силою забирав у гуцулів худобу, хліб та одежу. Невдоволені місцеві жителі навели на «макарівців» фашистів, які в бою розгромили партизанів поблизу річки Черемош.

Селянський син Петро Форманчук зі знанням справи писав у звіті, що умови господарювання в горах такі важкі, що за вівцю, коли її забрати в гуцула, він помститься.

Наприкінці липня нечисленні групи бійців загону повернулися до України.

Нагадаємо, що у лютому 1945-го року була проведена Будапештська операція, після якої останній європейський союзник Німеччини - Угорщина - була змушена капітулювати.

Багато хто з «волинців» загинув, але їх дії відволікли на себе частину сил ворога, вони збирали відомості про карпатські перевали, укріпрайони, прикордонний режим, тощо. А це, певною мірою, допомогло радянському військовому командуванню планувати наступальні операції.

Також, Петро Форманчук, після війни був активним учасником боротьби з політичним бандитизмом у Західній Україні» - керував відділом 2-Н (протидія ОУН) у Станіславському УМДБ. Помер1974-го року».

Якою б не була історична правда, не залежно від того, чи Петро Форманчук був героєм Радянського Союзу й воював проти польських збройних формувань та фашистів, чи був ворогом для ОУН, - лучани вшановують його як борця за Батьківщину. Тому щороку до його надгробної плити кладуть квіти й підмальовують фарбою вицвівші від віку букви імені.

Нагадаємо, раніше Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло про подвиг волинського розвідника, який увійшов у світову історію. Зокрема йшлося про те, що розвідник із Ковельщини Олександр Сидорчук здійснив подвиг: знищив 27 фашистських літаків, а це цілий полк. Окрім того, волинський розвідник ліквідував 25 авіамоторів, бензосховище та два ангари.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---